Притча про вдячність (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Автор казки: В.Яцкул-Пантазьєва


Високо в горах Тянь-Шаню жив великий мудрець і майстер кунг-фу. Свою силу і майстерність він розвивав серед прекрасної природи, яку розумів, як свою душу.

Одного разу тренуючи своє тіло і прислухаючись до звуків природи він почув, що десь в долині плаче дитина. Майстер швидко спустився і знайшов там дуже худого і покинутого хлопчика. Він взяв його на руки і приніс до своєї хижки. Обмив тіло дитини і напоїв цілющими травами. Через деякий час малий встав і почав спостерігати за мудрецем. А одного ранку попросив його навчити майстерності кун-фу. Майстер запитав:

- А навіщо це тобі?

- Я хочу бути таким же великим майстром як ви. Допомагати слабим і бідним.

Майстер уважно подивився на нього і сказав:

- Добре! Я навчу тебе всього, що знаю сам, але за однієї умови. Ти ніколи не забудеш цього дня…

Минуло багато років. З маленького і худого хлопчика виріс сильний і гарний юнак.

Одного дня мудрець захворів і попросив юнака допомогти йому.

- Сину, - сказав він, - сходи в селище Квітка сакури, що в долині. Там є школа кунг-фу. Я двічі на місяць навчаю дітей. Проведи уроки за мене.

Юнак подивився на старого і хворого майстра і розсміявся.

- Та ні, - сказав він. - Я краще назовсім піду від вас. Побажайте мені хорошої дороги.

На це майстер відповів:

- Нехай на твоїй дорозі буде удачі, щастя і здоров’я рівно стільки, скільки ти поклав своєї вдячності до моїх ніг!

Юнак розвернувся і пішов, залишивши майстра самого.

Минуло десять років. Одного разу мудрець сидів під деревом і відпочивав. Він слухав як співає вітер в горах, про що шелестить листя. Та раптом вітер приніс йому звістку, що дорогою йде дуже стомлена і хвора людина. Мудрець встав і приготував теплу воду, цілющі трави та легку страву. Через деякий час на подвір’я зайшов старий і стомлений чоловік. Одяг у нього був обірваний і брудний, на тілі проглядали рани. Він привітався і упав. Мудрець підняв старого чоловіка, обмив його тіло і поклав на ліжко, помазавши рани цілющими мазями і нагодував.

Минуло три дня. Сили стали повертатися до чоловіка. Ось він встав і прийшов до мудреця, який відпочивав під деревом. Той глянув на нього і запросив присісти, але чоловік заплакавши впав до ніг мудреця і почав просити у нього прощення. Мудрець був зворушений і нічого не розумів. Тоді чоловік сказав:

- Я той невдячний юнак, який десять років тому залишив вас хворого помирати, але доля мене наказала. Я знаю мені прощення нема. Та все ж, я прошу вас не проганяти мене, як поганого пса, а дозволити жити біля вас і прислужувати вам. Мудрець уважно подивився на нього і в якусь мить побачив знайомі риси юнака на старому і змученому обличчі. Серце його защеміло від болю. Він сказав:

- Встань і не принижуй мене, бо ти для мене не пес. Ти той, хто з самого дитинства блукає у пітьмі і не може пробачити тим, хто завдав великого удару тобі, малій дитині, в саму душу. Велике мистецтво пробачати, а ще більше дарувати. То ж встань з колін, сину, і розпочни своє життя з дороги світла і доброти. Дороги, яка приведе тебе до гармонії життя та злагоди із самим собою.