|
|
| (Не показані 26 проміжних версій 2 користувачів) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | В.Яцкул-Пантазьєва
| + | '''Автор: Валентина Яцкул-Пантазьєва'''. |
| | | | |
| − | КАЗКИ БАБУСІ ВАЛІ
| |
| | | | |
| − |
| + | Автор казок, поет. |
| − | У маленькому мішечку,
| |
| − | Що в бабусі на печі,
| |
| − | Проживають казки світу
| |
| − | Чарівні і не прості.
| |
| − | Щойно сонечко сідає,
| |
| − | Щоб спочити за весь день,
| |
| − | Вечір в хату зазирає
| |
| − | Й до бабусі промовляє:
| |
| − | - Ну, старенька, час спочить
| |
| − | І мішечок свій відкрить,
| |
| − | Бо маленька дітвора
| |
| − | Казку вечора чека.
| |
| − | Тут бабуся усміхнеться,
| |
| − | Витре піт з свого чола
| |
| − | Та й присяде на ослінчик,
| |
| − | Що стоїть біля вікна.
| |
| − | Тричі хлопне у долоні -
| |
| − | І мішечок тут як тут,
| |
| − | Скаче з печі на долівку
| |
| − | Й до бабусі на фартух.
| |
| − | Вечір зіроньками сяє,
| |
| − | Місяць хату освіщає,
| |
| − | А бабусині казки відлітають –
| |
| − | Хто? Куди?
| |
| − | Їх бабуся не спиня -
| |
| − | В неї казка є нова.
| |
| − | Ось послухайте малеча,
| |
| − | Бо це казка степова.
| |
| | | | |
| | + | Працюю сурдопедагогом у школі для дітей з вадами слуху. |
| | | | |
| | + | Живу в м.Новомиргороді Кіровоградської обл. |
| | | | |
| − | КАЗКА ПРО УКРАЇНУ
| + | Одержую [[Головна сторінка|казки]] від поля, лісу, річки та озер, які є тут. |
| − |
| |
| − | Не за синіми морями,
| |
| − | Не за чорними лісами,
| |
| − | А у нас тут, на Вкраїні,
| |
| − | Відбувались чудеса.
| |
| − | Ось присядь, послухай нині.
| |
| | | | |
| − | Ще у сиву давнину
| + | Казки розміщені в окремій течці [[:Категорія:Авторська казка автора В.Яцкул-Пантазьєва|авторські казки (В.Яцкул-Пантазьєва)]]: |
| − | Мандрував Андрій всім знаний,
| |
| − | А від Бога - Первозванний.
| |
| − | Шлях його й до нас привів,
| |
| − | Борисфеном Святий плив.
| |
| − | Красу краю споглядав
| |
| − | І до берега пристав.
| |
| − | - Що за трави? Що за ліс? | |
| − | Як він дивно весь шумить? –
| |
| − | розмірковував Андрій.
| |
| − | Промінь сонця дивно грав,
| |
| − | за горою спать лягав.
| |
| − | Люди місце віднайшли
| |
| − | І багаття розвели.
| |
| − | На ночівлю розмістились,
| |
| − | Тихо Богу помолились,
| |
| − | Прилягли біля багаття
| |
| − | Та й поснули.
| |
| | | | |
| − | Лиш один Андрій не спить -
| |
| − | Небо зорями манить.
| |
| − | - Ось прекрасная Венера,
| |
| − | Там Пегас кудись летить…
| |
| − | Ну, а це - Сузір’я Лебедя,
| |
| − | Дивно якось так блищить, -
| |
| − | лиш подумав. Раптом бачить
| |
| − | зірка пада, а за мить,
| |
| − | їх уже ціла плеяда
| |
| − | й дивна музика звучить.
| |
| − | Місяць кинув сяйво в річку,
| |
| − | І спустилися з небес
| |
| − | білі лебеді прекрасні.
| |
| − | Вони плавали, купались,
| |
| − | граціозно так тримались.
| |
| − | Серед них була одна
| |
| − | Лебедиха чимала.
| |
| − | Вона крила розправляла,
| |
| − | Над водою підіймалась
| |
| − | І водила хоровод.
| |
| − | А затим на берег вийшли.
| |
| − | Воду з пір’я обтрусили -
| |
| − | І попадали краплини.
| |
| − | Ті краплини, як перлини,
| |
| − | Покотились у траву,
| |
| − | І дзвеніли ніжно, ніжно.
| |
| − | Білі лебеді красиві
| |
| − | тричі вдарили крильми
| |
| − | й на дівчат перетворились.
| |
| − | Вони тихо походжали,
| |
| − | Ніжно квіти обіймали,
| |
| − | пестили траву і грались.
| |
| − |
| |
| − | Святий диву дивувався:
| |
| − | - Сон чи на яву це бачу? –
| |
| − | Він хотів себе вщіпнути,
| |
| − | та боявсь поворухнутись,
| |
| − | щоб красунь не налякать.
| |
| − | Коли бачить, Місяць посох
| |
| − | опустив серед дівчат.
| |
| − | Вони тихо закружляли…
| |
| − | Й знову лебедями стали.
| |
| − | Опустились до землі,
| |
| − | узяли в дзьоби свої
| |
| − | чудо-перли й полетіли…
| |
| | | | |
| − | А на ранок люди встали
| + | {{Авторська казка автора В.Яцкул-Пантазьєва}} |
| − | І не знали, що й сказать.
| |
| − | Трави ще густіші стали,
| |
| − | квіти в них повиростали.
| |
| − | В Борисфені риба б’ється.
| |
| − | Все навкруг живе, сміється.
| |
| − | В кожного в руках перлина.
| |
| − | Первозванний слово взяв:
| |
| − | - Кожен з вас перлину має.
| |
| − | Бог вам долю посилає.
| |
| − | Бережіть її красу,
| |
| − | Не сплюндруйте чистоту.
| |
| − | Ми залишимось ще тут.
| |
| − | Край незвіданий пізнати
| |
| − | І загадку розгадати.
| |
| − | | |
| − | Промінь сонця дивно грає
| |
| − | За горою спать лягає.
| |
| − | Знов багаття розвели…
| |
| − | На ночівлю розмістились,
| |
| − | тихо Богу помолились.
| |
| − | Прилягли біля багаття
| |
| − | та й поснули…
| |
| − | | |
| − | Лиш один Андрій не спить…
| |
| − | Тиха ніч, яскраві зорі.
| |
| − | Місяць вповні виплива
| |
| − | І кидає сяйво в річку,
| |
| − | ніби там когось шука.
| |
| − | Зорі в небі задзвеніли…
| |
| − | І на воду опустились
| |
| − | сім прекрасних лебедів.
| |
| − | | |
| − | Вони плавали, пірнали,
| |
| − | дивно якось розмовляли.
| |
| − | Вийшли із води на беріг,
| |
| − | обтрусились від води
| |
| − | Й стали хлопці-парубки.
| |
| − | Місяць світло кинув в ліс.
| |
| − | Хлопці швидко понеслись,
| |
| − | А Андрій мерщій за ними.
| |
| − | Ліс могутній зашумів…
| |
| − | Хлопців радо він зустрів.
| |
| − | Ті дерева обнімали,
| |
| − | Перли-чудо дарували.
| |
| − | Пестили гілля і листя.
| |
| − | Все робили ніжно й швидко.
| |
| − | На горі всі в коло стали.
| |
| − | Разом дружно закружляли.
| |
| − | Танець силу в собі ніс.
| |
| − | Це відчув і Первозванний,
| |
| − | Бо схотілось і йому.
| |
| − | Та він вчасно похопився.
| |
| − | | |
| − | Місяць посох опустив,
| |
| − | Хлопців в танці зупинив.
| |
| − | Ті відразу стали в круг
| |
| − | Й прокричали «Лібігус».
| |
| − | Хлопці лебедями стали,
| |
| − | І ще тричі прокричали
| |
| − | Й подалися до небес.
| |
| − |
| |
| − | А на ранок люди встали
| |
| − | І Андрія не впізнали.
| |
| − | Сила дивна грала в нім -
| |
| − | Помолодшав, погарнів.
| |
| − | Ну, а ліс? Що за краса?
| |
| − | Чудеса так чудеса?
| |
| − | Ще могутніший стоїть
| |
| − | і співає, і шумить…
| |
| − | Різні звірі в нім живуть,
| |
| − | Пташки гніздечка там в’ють.
| |
| − | | |
| − | Знов Святий промовив слово:
| |
| − | - На священній ми землі.
| |
| − | В кожного із вас в руці
| |
| − | Дивні перла-камінці.
| |
| − | Бережіть їх, не сплюндруйте,
| |
| − | Сила дивна в них живе.
| |
| − | Хто по правді буде жити
| |
| − | І народ свій боронити -
| |
| − | Сила втричі розросте.
| |
| − | Ми залишимо це місце
| |
| − | Й заночуєм на горі,
| |
| − | Там, де сонце спать лягає.
| |
| − | | |
| − | Притомившися за день,
| |
| − | Люди спать лягли хутенько.
| |
| − | Лиш один Андрій не спить…
| |
| − | Раптом бачить із небес
| |
| − | Зграя лебедів летить,
| |
| − | А на крилах в них малі
| |
| − | Лебедята чарівні.
| |
| − | В дзьобику у них перлини.
| |
| − | Птиці їх в траву спустили,
| |
| − | Пухом ніжним поприкрили
| |
| − | І звернулись до Землі:
| |
| − | - На твої земні ключі
| |
| − | Наші Феї прилітали.
| |
| − | Від душі у них купались,
| |
| − | Бо то є жива вода,
| |
| − | Що із лона вирина
| |
| − | І дарує чистоту, свіжість,
| |
| − | Й вранішню росу.
| |
| − | Твої трави - то життя,
| |
| − | Що так гарно прикраша
| |
| − | Борисфена береги.
| |
| − | А ліси, твій дух Земний,
| |
| − | Він нас радо привітав
| |
| − | і енергію нам дав.
| |
| − | Тож відкрийся світлом ніжним,
| |
| − | Що бринить в твоїй душі .
| |
| − | І прийми наші таланти,
| |
| − | Чудо-перли камінці.
| |
| − | Вранці, тільки сонце встане,
| |
| − | Прийде й тут на місце стане
| |
| − | Первозванний, що від Бога.
| |
| − | Слово мовить про народ,
| |
| − | що відкриє ці таланти
| |
| − | і гармонію буття,
| |
| − | і духовність майбуття, –
| |
| − | так промовили вони
| |
| − | й полетіли від Землі.
| |
| − | | |
| − | А на ранок Первозванний
| |
| − | слово мовив про народ:
| |
| − | -Тут духовність буде жити
| |
| − | І добро лише творити.
| |
| − | Люди ніжні і сміливі,
| |
| − | Гарні, чуйні і правдиві.
| |
| − | В них співатиме душа -
| |
| − | Бо від Бога, від Землі
| |
| − | Прийдуть люди ось такі.
| |
| − | Тут народиться держава,
| |
| − | Що в гармонії зросте
| |
| − | Й людям щастя понесе.
| |
| − | Тут трипільськая культура
| |
| − | Розпочне свою ходу.
| |
| − | Матір будуть шанувати
| |
| − | Й про свою державу дбати.-
| |
| − | Він на цьому закінчив
| |
| − | І поставив Хрест всім знаний,
| |
| − | Освятивши цим наш край.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | ЖЖЖ
| |
| − | | |
| − | | |
| − |
| |
| − | В. Яцкул-Пантазьева | |
| − | | |
| − | КАЗКА ПРО ТРИЗУБ
| |
| − |
| |
| − | Послухай нині казку дивну
| |
| − | Про край свій рідний і життя.
| |
| − | У ньому все переплелося
| |
| − | І пісня й сум і майбуття…
| |
| − | Колись давно, в степу оцім,
| |
| − | Жив старий дід, мов срібний дзвін,
| |
| − | Так і прозвали діда всі,
| |
| − | А був він сторожем землі.
| |
| − | Скільки дід років перебрав?
| |
| − | Ніхто не відав і не знав…
| |
| − | Та достеменно знали всі -
| |
| − | у нього є земні ключі .
| |
| − | Він ними землю відкривав,
| |
| − | джерела людям дарував.
| |
| − | А ще любов і щирий сміх,
| |
| − | І найдорожчий оберіг,
| |
| − | Що йшов із роду, із віків -
| |
| − | У серці кожного він жив.
| |
| − | | |
| − | Степ диха терпким полином,
| |
| − | Колише ніжно вітер трави.
| |
| − | Русалки в росянім вінку -
| |
| − | Нектар у чаші назбирали.
| |
| − | І поки сонце не зійшло
| |
| − | Й не пробудився жайвір степу -
| |
| − | Сміялись, грали, танцювали,
| |
| − | У квіти польові вбирались…
| |
| − | Аж тут заграва із небес
| |
| − | Ударила промінням світлим.
| |
| − | І стихло все. Застиг і степ…
| |
| − | Враз дивні звуки із небес
| |
| − | На землю сонну полилися
| |
| − | І пробудилось все живе,
| |
| − | Що тягнеться до цього світла.
| |
| − | | |
| − | Зустрів цей ранок і наш дід.
| |
| − | Він Сонцю низько поклонився,
| |
| − | Віддавши шану і Землі
| |
| − | Тихенько Богу помолився.
| |
| − | Затим умивсь росою трав,
| |
| − | Відпив нектар із чаш русалок.
| |
| − | І вже не дід - юнак стояв,
| |
| − | В руці тризуб величний мав.
| |
| − | Вітер русявим чубом грав,
| |
| − | А жайвір в небі день стрічав.
| |
| − | Русалки тихо поклонились -
| |
| − | У квіти враз перетворились.
| |
| − | Степ задзвенів своїм життям…
| |
| − |
| |
| − | Та раптом небо потемніло
| |
| − | І бездиханно впав до ніг
| |
| − | Орлан, що спокій краю ніс.
| |
| − | Юнак підняв друга з землі.
| |
| − | Постоявши хвилини три,
| |
| − | Піднявся в небо над землею.
| |
| − | Орлан здригнувся й проказав:
| |
| − | - Полинь трава горить в огні.
| |
| − | Прокинувсь той, що проника
| |
| − | У тіло й душу на віка.
| |
| − | Рятуй, мій брате, край
| |
| − | Моє життя не воскресай.-
| |
| − | І він затих…
| |
| − | Юнак віддав тіло землі…
| |
| − | Узяв тризуб й до Сонця мовив:
| |
| − | - Ти зранку сходив і вже знав,
| |
| − | Що трапилось на цій землі.
| |
| − | Чому мій сон ти не прогнав,
| |
| − | Щоб я з Орланом раду дав.
| |
| − | Й життя його і цього краю
| |
| − | Зміг врятувати і не дати
| |
| − | Згубить гармонію буття.
| |
| − | - Так, знав. Прокинувсь той,
| |
| − | Що проника крізь тіло й душу …
| |
| − | Він забирає все собі
| |
| − | Й танцює танець на землі,
| |
| − | бо він звільнивсь. Допомогли
| |
| − | відкрити браму забуття
| |
| − | твої ж то діти нерозумні.
| |
| − | Дарунок мій ти їм віддав,
| |
| − | Та не навчив його боятись
| |
| − | І таїну життя пізнати.
| |
| − | Тому тризуб свій направляй
| |
| − | На промінь, що життя дає,
| |
| − | І Божу силу визивай,
| |
| − | Щоб врятувати зміг ти край.
| |
| − | | |
| − | Срібний підняв тризуб до неба
| |
| − | Й промовив: «Господи, прости!
| |
| − | Дозволь пізнати твою силу
| |
| − | І шлях твій істини пройти
| |
| − | Народу, у якого крила
| |
| − | Були підрізані цю ніч.
| |
| − | Дай нове світло для життя!
| |
| − | І не кидай у забуття народ,
| |
| − | Що славу історичну
| |
| − | Посів від скіфів на землі.
| |
| − | А ще з часів княгині Ольги
| |
| − | Повірив, Господи, тобі.
| |
| − | І ти, Земля, прости дітей,
| |
| − | Що нерозумно так вчинили.
| |
| − | Ти - мати, і прощать тобі,
| |
| − | Як ти віками це робила»
| |
| − | Здавалось вічність промайнула,
| |
| − | А то ж була всього лиш мить,
| |
| − | Як із загравою веселки
| |
| − | З’єднались промінь і тризуб.
| |
| − |
| |
| − | Срібний піднявся і понісся
| |
| − | Тризуб щитом його вже був
| |
| − | І випромінював ту силу,
| |
| − | Яка змикала все навкруг.
| |
| − | Чорнобильська земля горіла,
| |
| − | Люди згасали мов свічки.
| |
| − | Три Ангели з небес злетіли,
| |
| − | З’єднавши з Срібним свою силу
| |
| − | Гасили вогнище біди.
| |
| − | Ось він - страшний, невидимий,
| |
| − | Сміливий, у танці поїдає все…
| |
| − | І залишає смертне поле,
| |
| − | Яке через багато літ
| |
| − | Проснеться у малій дитині,
| |
| − | Що у стражданні буде жить.
| |
| − | Срібний те знав і щит свій ставив
| |
| − | Й молився Богу за народ,
| |
| − | За рід, що у віках прославив
| |
| − | Духовність - України ход.
| |
| − | | |
| − | Скільки так часу промайнуло?
| |
| − | Срібний не знав, та він зумів
| |
| − | Вернуть страшного в його пекло,
| |
| − | Де він, як раб, людям служив.
| |
| − | Юнак із вдячністю вклонився
| |
| − | Трьом Ангелам, що із небес
| |
| − | Прийшли від Бога врятувати
| |
| − | Людей і край понівечений весь.
| |
| − | Знесилений і постарілий
| |
| − | Срібний під дубом сів спочить…
| |
| − | Русалки тихо привітали,
| |
| − | А ще тихіше натирали
| |
| − | Пожовкле тіло, що старіло…
| |
| − | Трави шовкову постіль слали…
| |
| − | І дід заснув. Не знать й коли…
| |
| − | | |
| − | Вечірнє небо просипалось…
| |
| − | І Місяць з посохом ходив,
| |
| − | Та раптом Бик золоторогий
| |
| − | Вдарив копитом перед ним.
| |
| − | - Дозволь на Землю опуститись,
| |
| − | Щоб врятувать трипільський край.
| |
| − | Срібному тіло полічити,
| |
| − | В пахучих травах походити,
| |
| − | Дніпровської води попити
| |
| − | Й життєву силу відродити.
| |
| − | | |
| − | Місяць свій посох опустив
| |
| − | І Бик спустивсь тієї ж миті.
| |
| − | Гнітюча тиша степом йшла
| |
| − | Не було чути й цвіркуна.
| |
| − | Золоторогий оглянувся,
| |
| − | Вдихнув повітря й не відчув
| |
| − | Духмяний, терпкий запах степу,
| |
| − | Що так тривожив його суть.
| |
| − | Він обернувся раз і вдруге.
| |
| − | За третім гул степом пішов.
| |
| − | І вже стояв золоторогий пастух,
| |
| − | Що із віків прийшов.
| |
| − | - Вставай, Земля, моя кохана!
| |
| − | Рятуй дітей своїх і плід
| |
| − | Не дай загинути живому,
| |
| − | Що створювалось стільки літ.
| |
| − | Цей край співучий, солов’їний
| |
| − | І в нім душа твоя співа.
| |
| − | Ти - мати, то ж врятуй Вкраїну!
| |
| − | Сили даю тобі сповна.
| |
| − | Колись з тобою ми уклали
| |
| − | Союз кохання і життя.
| |
| − | В тризубі - бик золоторогий,
| |
| − | А в ньому плід твій і дитя,
| |
| − | Що є вже тайною буття.
| |
| − | | |
| − | Спливає ніч… Ранок туманом
| |
| − | Тихенько степом десь біжить.
| |
| − | Торкає струни різнобарв’я
| |
| − | І небо фарбами бринить.
| |
| − | Ось він торкнувся ніжно річки.
| |
| − | Вона заграла й ожила
| |
| − | І в чистоті її відбилась
| |
| − | Красива зіронька одна.
| |
| − | Від його подиху проснулись
| |
| − | І прокричали в дрімоті
| |
| − | Птахи, що з вечора поснули
| |
| − | У лоні Матінки-Землі.
| |
| − | Земля вмивалася росою…
| |
| − | І Срібний степ свій оглядав…
| |
| − | Орлан десь там, у піднебессі,
| |
| − | Вранішнє сонце зустрічав.
| |
| − | | |
| − | Такий ось він тризуб Вкраїни -
| |
| − | Маленький щит, та гордість в нім;
| |
| − | Орлині крила, Божа сила
| |
| − | І лоно Матінки-Землі.
| |
