|
|
| (Не показано 2 проміжні версії ще одного користувача) |
| Рядок 10: |
Рядок 10: |
| | Одержую [[Головна сторінка|казки]] від поля, лісу, річки та озер, які є тут. | | Одержую [[Головна сторінка|казки]] від поля, лісу, річки та озер, які є тут. |
| | | | |
| − | Казки розміщені в окремій течці [[:Категорія:Авторська казка автора В.Яцкул-Пантазьєва|авторські казки (В.Яцкул-Пантазьєва)]] | + | Казки розміщені в окремій течці [[:Категорія:Авторська казка автора В.Яцкул-Пантазьєва|авторські казки (В.Яцкул-Пантазьєва)]]: |
| | | | |
| | | | |
| − | СКАЗКА О ЗВЕЗДЕ
| + | {{Авторська казка автора В.Яцкул-Пантазьєва}} |
| − | | |
| − | Присядь, малыш, послушай сказку,
| |
| − | Как некогда, в одной стране,
| |
| − | За синем морем
| |
| − | В три девятом царстве
| |
| − | Жил мальчик в сказочном дворце.
| |
| − | | |
| − | Его отец был воин смелый,
| |
| − | Мечтавший в сыне воспитать -
| |
| − | Любовь к походам,к битвам славным,
| |
| − | С щитом победы на руках.
| |
| − | | |
| − | Но мальчик был мечтатель юный
| |
| − | И к небу взор свой подымал.
| |
| − | Летел стрелой к небесной выси,
| |
| − | А ночью в звездах обитал.
| |
| − | | |
| − | И вот однажды странник старый
| |
| − | Поведал тайну небес.
| |
| − | И в юном сердце жажда знаний
| |
| − | Поклала праздности конец.
| |
| − | | |
| − | Он шел за странником дорогой,
| |
| − | Что привела в пустынный град...
| |
| − | | |
| − | Пустынный город, ветер воет
| |
| − | И плачет тучами гремя
| |
| − | О том, что здесь сады вставали
| |
| − | И пели трелью соловьи,
| |
| − | И солнце с радостью встречали
| |
| − | С поклоном матушке-земле.
| |
| − | | |
| − | Желание познать тайну
| |
| − | И возвратить людей в сей град
| |
| − | Дорогой странника пустыни
| |
| − | Пришел звезду свою сыскать.
| |
| − | | |
| − | Так вот...
| |
| − | В тиши ночной и мертвой
| |
| − | Он звуки Лиры услыхал.
| |
| − | И луч сияньем семизвучий
| |
| − | На землю Звездочку спускал
| |
| − | Звезда летела и сверкала,
| |
| − | Звенела музыкой любви
| |
| − | И все в природе трепыхало
| |
| − | От счастья, нежности, любви.
| |
| − | И город стал обжитым, милым.
| |
| − | Смеялись люди от души
| |
| − | И соловьи в вечернем всплеске
| |
| − | Слагали музыку любви.
| |
| − | | |
| − | И так прошло четыре ночи...
| |
| − | Днем город пуст, а ночью жил.
| |
| − | На пятый день посланник юный
| |
| − | К Звезде вечерней поспешил.
| |
| − | - Посланница небес прекрасных,
| |
| − | В твоем созвучьи нет струны,
| |
| − | Когда сиянием прекрасным
| |
| − | Встречает день страна любви;
| |
| − | Когда под солнечным потоком
| |
| − | Звучат органы всей земли,
| |
| − | И оживает все живое
| |
| − | В едином окрике: "Живи!"
| |
| − | Прости ты граду их ошибку,
| |
| − | Что поклонялись не тебе,
| |
| − | И жезл посланницы прекрасной
| |
| − | Ты передай родной земле.
| |
| − | -Твой слог прекрасен и созвучен.
| |
| − | В нем есть гармония души.
| |
| − | Тебе вручаю жезл союза -
| |
| − | Пускай живет город любви.
| |
| − | | |
| − | Ударил гром... И тишина
| |
| − | Накрыла город молчаливый.
| |
| − | Звуки органа понеслись
| |
| − | И пробудили Солнца силы.
| |
| − | | |
| − | Звезда ушла, оставив жезл...
| |
| − | Город шумел и жил, как прежде.
| |
| − | А юноша слагал стихи
| |
| − | О той Звезде, что в бесконечье:
| |
| − | - Хрустальный мир звенит во мне
| |
| − | И колокольчиком в тебе.
| |
| − | И этот звон, как песнь души,
| |
| − | Как яркий свет твоей звезды.
| |
| − | - Зачем тебе звезда небес?-
| |
| − | тихо промолвил старый странник.-
| |
| − | Ты оглянись и посмотри,
| |
| − | Сколько красавиц на пути...
| |
| − | Их лик сродни твоей Звезде,
| |
| − | И яркий свет горит в душе.
| |
| − | Он согревает, наполняет,
| |
| − | Любовью жизни зажигает,
| |
| − | И дарит миру вновь и вновь
| |
| − | Таинственной искры огонь.
| |
| − | - Ты, странник, прав...
| |
| − | Пришельцы милы...
| |
| − | Завесу тайны мы открыли
| |
| − | И нет прекрасней красоты,
| |
| − | Чем наших девушек-любви.
| |
| − | Они прекрасны, словно розы,
| |
| − | Что просыпаются с зарей
| |
| − | И дарят миру ароматы,
| |
| − | Что есть у каждой, только свой.
| |
| − | | |
| − | С тех пор влюбленные взирают
| |
| − | На небо в звездах, что блестят.
| |
| − | И тайны жизни открывают,
| |
| − | Чтобы потомкам передать.
| |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | СКАЗКА О КОСМОСЕ
| |
| − | | |
| − | - Поведай таину небес,
| |
| − | Мой старый дед.
| |
| − | Что было в жизни?
| |
| − | Расскажи, открой секрет!
| |
| − | С восходом Солнца над Землей
| |
| − | Ты к лилии спешишь большой.
| |
| − | Садишься и молчишь в тиши
| |
| − | И здесь поют лишь соловьи.
| |
| − | - Садись, малыш, и слушай сказку,
| |
| − | Что есть преданием в семье.
| |
| − | Быть может, ты найдешь разгадку
| |
| − | И будешь счастлив на земле.
| |
| − | | |
| − | Давным давно все это было...
| |
| − | Ее рассказывал мой дед,
| |
| − | а деду дед...
| |
| − | У берегов Большой реки
| |
| − | Остановились моряки,
| |
| − | А на руках у них малютка
| |
| − | И мальчик лет 6-7.
| |
| − | Они шагали по причалу
| |
| − | И углублялись в лес густой.
| |
| − | А через год,в дубраве малой,
| |
| − | Был возведен дворец златой.
| |
| − | В нем веселились и играли
| |
| − | Малютка с братиком своим.
| |
| − | Там розы нежные взростали
| |
| − | И пели песни соловьи.
| |
| − | И так прошло 15 лет,
| |
| − | В дубраве юности златой.
| |
| − | Для всех людей остались тайной
| |
| − | Пришельцы из реки Большой.
| |
| − | В саду гулял уже не мальчик,
| |
| − | А юноша и капитан.
| |
| − | Он с нежным взглядом и с любовью
| |
| − | Сестру свою сопровождал.
| |
| − | Она, как первый цвет весны,
| |
| − | Что к солнцу тянется с рассветом
| |
| − | И распускает лепестки,
| |
| − | Даря красу сияньем света.
| |
| − | -Скажи, мой милый брат Рональдо,
| |
| − | Что пишет наш седой моря?
| |
| − | И почему люди с округи
| |
| − | При встрече замолкают враз?
| |
| − | - Ли-Ли, любимая моя!
| |
| − | Ты озадачила меня.
| |
| − | Пойдем к седому капитану,
| |
| − | Он тайну вскроет для тебя.
| |
| − | | |
| − | Седой моряк сидел у грота,
| |
| − | Казалось, слушал песнь ручья
| |
| − | И был он старым, одиноким,
| |
| − | Усталым на земле Творца.
| |
| − | | |
| − | - Мой добрый, нежный капитан,
| |
| − | Не захворал ли ты случайно?
| |
| − | И почему в тиши ночной
| |
| − | Сидишь у грота ты печальный?
| |
| − | - Ли-Ли, мой маленький цветок,
| |
| − | Ты как всегда бальзамом лечишь.
| |
| − | Но видно вышел мне уж срок,
| |
| − | Чтобы раскрыть вам тайну эту.
| |
| − | Вы дети солнечных планет,
| |
| − | Но не Земли.
| |
| − | Твои родители, Рональдо,с Визави.
| |
| − | Твои - Ли-Ли, с планеты Роз,
| |
| − | Где все в гармонии живет.
| |
| − | За межпланетным соглашением
| |
| − | Летели мы к Земле святой,
| |
| − | Чтобы спасти от разрушения,
| |
| − | Красивый мир Земли Большой.
| |
| − | Вы родились на корабле,
| |
| − | Который нес любовь в себе.
| |
| − | Твоим отцом был капитан,
| |
| − | Влюбленный в звездный океан.
| |
| − | А мать - красавица-душа
| |
| − | Была пилотом корабля.
| |
| − | Твои родители,Ли-Ли,
| |
| − | Несли с собой свой мир земли.
| |
| − | И этот мир мы садом звали,
| |
| − | Там мы душою отдыхали
| |
| − | И вспоминали дом родной,
| |
| − | Любуясь садом и тобой.
| |
| − | И вот однажды на рассвете,
| |
| − | Когда близка была Земля,
| |
| − | Приборы наши заплясали,
| |
| − | Все автоматы закричали:
| |
| − | "Горит Земля! Горит ЧАЕС!"
| |
| − | Горел и бункер корабля,
| |
| − | Взрывной волной его пробило...
| |
| − | Но мы не думали о том,
| |
| − | Мы воевали с мертвецом,
| |
| − | Что плыл над миром бестелесный,
| |
| − | Никем невидимый, безвестный.
| |
| − | Когда понятен стал исход,
| |
| − | Решили сделать мы виток,
| |
| − | Чтобы найти ту часть земли,
| |
| − | Где можно делать корабли.
| |
| − | Летя над голубой Землей,
| |
| − | Мы любовались красотой.
| |
| − | И капитан решил тогда -
| |
| − | Научную часть корабля
| |
| − | И вас, детей любви большой,
| |
| − | Послать на Землю запасной.
| |
| − | Мы стартовали с корабля
| |
| − | В пучину волн морской стихии.
| |
| − | И связь держали с Визави,
| |
| − | Пока сигналы шли живые.-
| |
| − | Он замолчал. В тиши ночной
| |
| − | Пел песню лишь ручей земной
| |
| − | Да лунный свет на нем играл.
| |
| − | - Программу "Визави-Земля"
| |
| − | Мы выполнили всю сполна.
| |
| − | И ты, Рональдо, в нем участник,
| |
| − | И ты, Ли-Ли, нам помогла.
| |
| − | Я отдаю вам сей журнал,
| |
| − | В котором много лет писал
| |
| − | О нашей жизни, изысканьях,
| |
| − | Открытиях и о страданьях...
| |
| − | Еще, Рональдо,
| |
| − | Ты влюблен в Ли-Ли -
| |
| − | Бери ее и береги.
| |
| − | Она как роза на заре,
| |
| − | Что просыпается в росе
| |
| − | И дарит миру нежный звон -
| |
| − | В любви и радости рожден.
| |
| − | Она тебе уж не сестра,
| |
| − | Она теперь любовь твоя.
| |
| − | Ли-Ли, мой маленький цветок!
| |
| − | Ты скоро розой расцветешь.
| |
| − | Люби Рональдо и дари,
| |
| − | Как матери твоей земли.
| |
| − | Теперь о главном, мальчик мой.
| |
| − | Ты должен в замке,здесь,построить
| |
| − | Прибор сигналов Визави,
| |
| − | Чтобы на встречном вас пути
| |
| − | Забрали наши корабли.
| |
| − | Корабль нами возведенный
| |
| − | Может пройти лишь полпути.
| |
| − | Сегодня покидаю Вас...
| |
| − | И он в ночной тиши растаял,
| |
| − | Словно туман с рассветом дня.
| |
| − | Влюбленные в оцепенении
| |
| − | Стояли молча у ручья.
| |
| − | | |
| − | Немало времени прошло...
| |
| − | Они нашли себе прислугу.
| |
| − | Зажили дружно и тепло
| |
| − | Их уважала вся округа.
| |
| − | Однажды звездной лунной ночью
| |
| − | Ли-Ли проснулася в слезах,
| |
| − | Она была уж на сносях.
| |
| − | В тревоге обняла Рональдо
| |
| − | И рассказала второпях.
| |
| − | - Я видела корабль наш.
| |
| − | И гидросад, где мы играли
| |
| − | И чудной красоты цветок,
| |
| − | В нем был заложен жизни код.
| |
| − | Ты поспеши ведь это - знак.
| |
| − | И это - знал седой моряк.
| |
| − | - Любимая, ты не спеши!
| |
| − | И все спокойно расскажи,
| |
| − | Каким ты видела цветок?
| |
| − | - Он был на лилию похож,
| |
| − | Когда с рассветом лепестки
| |
| − | Встречают Солнце, день Земли.
| |
| − | Но, что-то в нем было не так...
| |
| − | И это знал седой моряк.
| |
| − | Рональдо, милый, помоги!
| |
| − | Ты дай мне силы от земли
| |
| − | И мы пойдем искать то место,
| |
| − | Где лилия должна взойти.
| |
| − | | |
| − | С рассветом утренней зари,
| |
| − | Когда встают лишь пастухи
| |
| − | И слышен звук свирели дивной
| |
| − | Они стояли у ручья...
| |
| − | И ждали...
| |
| − | Фанфары неба заиграли,
| |
| − | Солнца лучи на землю пали
| |
| − | И просыпалось все вокруг...
| |
| − | Вдруг прозвучал волшебный звук.
| |
| − | Ли-Ли нагнулася к ручью
| |
| − | Взяла бутон и рассмеялась...
| |
| − | Вокруг все радугою стало
| |
| − | Бутон расцвел в ее руках
| |
| − | И словно в сказке, в дивном сне,
| |
| − | Все закружило , заиграло
| |
| − | В сиянии бело-голубом.
| |
| − | Вдруг лилия большою стала
| |
| − | И все вокруг затрепетало,
| |
| − | Запели трелью соловьи -
| |
| − | Гармония любви звучала.
| |
| − | Земля и небо связь держали
| |
| − | И к новой жизни возвращали
| |
| − | Давно забытые места,
| |
| − | Что в диком ужасе бросали
| |
| − | И убегали кто? куда?
| |
| − | Здесь оставалась лишь природа
| |
| − | Да скрытый мир,что жил внутри...
| |
| − | Земля и Небо всем прощали
| |
| − | И снова людям даровали
| |
| − | Красивый мир большой любви.
| |
| − | Ну вот и все...
| |
| − | - Так мы потомки с Визави?
| |
| − | - О, нет!
| |
| − | Вскоре ракетой с Визави
| |
| − | Рональдо стартовал с Ли-Ли.
| |
| − | А твоим предкам был оставлен
| |
| − | Вот этот сад с цветком любви.
| |
| − | И много лет здесь отшумело
| |
| − | Теперь тебе оставлю смело
| |
| − | Все то, чем жил когда-то я...
| |
| − | Быть может молодость твоя
| |
| − | И пылкий ум найдут решение,
| |
| − | Как сделать радость на Земле.
| |
| − | Взрывы войны предать забвенью,
| |
| − | Вернуть богатый мир души,
| |
| − | Чтобы в пустынях бездыханных
| |
| − | Росли прекрасные цветы.
| |
| − | | |
| − | И дед ушел меня оставив
| |
| − | С красивой лилией Ли-Ли.
| |
| − | Я ощутил ее дыханье
| |
| − | И нежный аромат любви.
| |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | КАЗКА ПРО ВЕРТУНЦІВ І БАБУ ЯГУ
| |
| − | | |
| − | Ранок сонце зустрічає
| |
| − | І красу у тім вінчає.
| |
| − | Річка спить, та в ній життя
| |
| − | Пробудилось вже від сна.
| |
| − | Заспівали солов’ї
| |
| − | І зозуля на вербі.
| |
| − | В небі синім журавлі,
| |
| − | Мов віночок, закружляли
| |
| − | І на промисли подались.
| |
| − | | |
| − | Хочеш, казку розкажу?
| |
| − | Ну, звичайно, не просту,
| |
| − | Казку диво-чарівну…
| |
| − | | |
| − | Не за синіми морями,
| |
| − | Не за чорними лісами,
| |
| − | А у Всесвіті великім,
| |
| − | Де життя своє іде
| |
| − | І закони береже -
| |
| − | Є планета, як твоя,
| |
| − | Може більша, може менша,
| |
| − | Достеменно я не знаю,
| |
| − | Бо туди ж я не літала,
| |
| − | Від людей я це чувала.
| |
| − | Вертунець вона зоветься
| |
| − | І звичайно, як ведеться -
| |
| − | Там народ живе сміливий,
| |
| − | Турботливий і красивий.
| |
| − | Все із чим вони стикались
| |
| − | Роздивлялись, виявляли,
| |
| − | Що і як воно жиє?
| |
| − | Яку користь то дає?
| |
| − | В чому радість і краса,
| |
| − | І гармонія буття?
| |
| − | | |
| − | Вони тіло тренували,
| |
| − | Інтелект свій розвивали.
| |
| − | Будували кораблі:
| |
| − | І космічні, і морські.
| |
| − | Та найбільше полюбляли
| |
| − | Мандрувати у світах.
| |
| − | Їм хотілось все пізнати
| |
| − | І до істини дістатись,
| |
| − | Козаки вони сміливі -
| |
| − | Браві хлопці чорнобриві.
| |
| − | | |
| − | | |
| − | Так мандруючи світами,
| |
| − | Поверталися додому…
| |
| − | Але щось пішло не так,
| |
| − | І ніхто не знає як.
| |
| − | | |
| − | Крізь туман ледве пробились…
| |
| − | На планету опустились,
| |
| − | Що була на їх шляху.
| |
| − | Не планета, просто рай.
| |
| − | Голубі моря й озера,
| |
| − | Ріки повнії життя
| |
| − | І рослинність, мов жива .
| |
| − | На очах то виростала,
| |
| − | А то раптом десь зникала.
| |
| − | | |
| − | Дивно вів себе і ліс…
| |
| − | Ніби був, та раптом зник.
| |
| − | Білі лебеді літали -
| |
| − | Хто зна звідки виринали.
| |
| − | А земля? Немов, жива -
| |
| − | То співала, то бурчала,
| |
| − | А то полум’ям кидалась.
| |
| − | | |
| − | Їх це дуже здивувало:
| |
| − | - Флора й фауна тут є.
| |
| − | А який народ живе?
| |
| − | Де й чому всі поховались? -
| |
| − | призадумались вони.
| |
| − | І до вченого подались,
| |
| − | Щоб загадку розгадав
| |
| − | І якусь підказку дав.
| |
| − | | |
| − | Всі його Наумом звали,
| |
| − | Бо прожив він більше всіх
| |
| − | І побачив вже чимало,
| |
| − | І сказати щось то міг.
| |
| − | | |
| − | Той сидів біля озерця
| |
| − | Весь у квітах, ніби спав,
| |
| − | Тільки руки час від часу
| |
| − | Все у воду опускав
| |
| − | І щось тихо промовляв.
| |
| − | Вертунці тут зупинились
| |
| − | І уважно так дивились:
| |
| − | «Що то робить їх Наум?»
| |
| − | | |
| − | Раптом всі відчули враз
| |
| − | Дивний запах ароматів.
| |
| − | Піднімався він з землі
| |
| − | І торкався струн душі.
| |
| − | | |
| − | | |
| − | Грав оркестр, а потім скрипка -
| |
| − | Ніжна, чуйна, чарівна.
| |
| − | Грала скрипка Страдіварі…
| |
| − | Всі відчули це сповна .
| |
| − | | |
| − | А затим затихло все -
| |
| − | Й пелена з очей упала.
| |
| − | Перед ними у поклоні
| |
| − | Шанобливо вряд стояли
| |
| − | Посланці планети-диво.
| |
| − | | |
| − | - Ми вітаєм вас, прибульці,
| |
| − | Із планети Вертунці
| |
| − | І запрошуємо в гості
| |
| − | До принцеси Роз-Марі.
| |
| − | Але спершу ви приймете
| |
| − | Водні ванни у Лі-Лі,
| |
| − | Щоби тіло відпочило
| |
| − | І відчули аромат,
| |
| − | Що дарує ця планета
| |
| − | І вітає усіх вас.
| |
| − | | |
| − | І не встигли вертунці
| |
| − | Хоч би щось на те промовить,
| |
| − | Як уже приймали ванни,
| |
| − | Що несли в собі життя.
| |
| − | І космічний пил змивали,
| |
| − | Струни дум перебирали
| |
| − | Й придивлялись до життя.
| |
| − | | |
| − | Тут все гарне і чудове -
| |
| − | Все таке як має буть.
| |
| − | Але щось їх все ж тривожить…
| |
| − | Ну, а що? У чому суть?
| |
| − | | |
| − | Подивились на Наума
| |
| − | Й заніміли від тих змін.
| |
| − | Перед ними їх ровесник…
| |
| − | - А куди ж то дідо дівсь?
| |
| − | Глянули вони на себе
| |
| − | Й похололо все в душі,
| |
| − | Вони стали хлопчаками,
| |
| − | А не мудрії мужі.
| |
| − | | |
| − | Призадумалися крепко
| |
| − | Над проблемою буття.
| |
| − | - Отже, всі оці «земляни»
| |
| − | Мають вічнеє життя...
| |
| − | І ніколи не старіють,
| |
| − | І не йдуть у забуття…
| |
| − | Диво дивнеє твориться -
| |
| − | Не планета, просто рай!
| |
| − | Враз Наум прийшов до тями
| |
| − | Й нумо хлопців всіх будить:
| |
| − | - Гей-но, хлопці, хвате спати,
| |
| − | Просипатися пора!
| |
| − | А то зараз нас проглотить
| |
| − | Ця прекрасная земля…
| |
| − | | |
| − | Вертунці щось там бурчали
| |
| − | І крізь сон все опирались.
| |
| − | Та Наум той був настирний -
| |
| − | Ляпас гарний всім їм дав
| |
| − | І понюхать нашатиру,
| |
| − | Що є гарним бомбардиром
| |
| − | На всі випадки життя.
| |
| − | | |
| − | Вони всі прийшли до тями
| |
| − | Й розглядались навкруги.
| |
| − | - А куди поділись пані?
| |
| − | - Де чарівнії їх ванни?
| |
| − | - Пелюстки троянд кохання,
| |
| − | Що так ніжно нам співали
| |
| − | Тіло й душу огортали?
| |
| − | | |
| − | Та Наум був безупинним…
| |
| − | Тормошив і тормошив,
| |
| − | А затим корінням хрону
| |
| − | Й часником натер їм скроні,
| |
| − | Полину всім в руки дав
| |
| − | Й про домівку нагадав.
| |
| − | | |
| − | Хлопці враз зашевелились…
| |
| − | Обтрусились, прибодрились
| |
| − | Й тільки рушили вже йти
| |
| − | Як почули ніжний голос:
| |
| − | - Вертунці, а ви куди? –
| |
| − | Вони чинно зупинились,
| |
| − | На Наума подивились,
| |
| − | А Наум вус підкрутив
| |
| − | Й згорда так заговорив:
| |
| − | | |
| − | - За прийом вам дуже вдячні,
| |
| − | Але й честь пора вже знать.
| |
| − | Та мені чомусь здається,
| |
| − | Що я знаю звідкись вас.
| |
| − | Голосок хоч і тоненький,
| |
| − | Та мій слух ще ого-го.
| |
| − | Нотки пам’яті тривожать
| |
| − | І на згадку щось приходить…
| |
| − | | |
| − | | |
| − | - Так, Наумчику, це я,
| |
| − | Баба Ага, що на Висі
| |
| − | У старій вербі жила.
| |
| − | А от зараз в очереті…
| |
| − | Ось така моя біда.
| |
| − | | |
| − | - На болотах в сухостоях
| |
| − | Ти, Ягусенько, жила.
| |
| − | До людей все добиралась
| |
| − | І добренькой прикидалась,
| |
| − | Щоб украсти в нас ракету
| |
| − | І до ступи прикріпить.
| |
| − | | |
| − | - Так, Наумчику, то правда…
| |
| − | І ракету я взяла,
| |
| − | Та вона за стільки років
| |
| − | І сама вже віджила.
| |
| − | А моя бідненька ступа,
| |
| − | В лісі в ступорі стоїть.
| |
| − | Ох, а як же я літала!..
| |
| − | Та й літала так далеко…
| |
| − | Побувала на планетах,
| |
| − | Зустрічалася з ріднею,
| |
| − | Брала різні чудеса…
| |
| − | | |
| − | - Ти, Ягусенько, їх крала!
| |
| − | | |
| − | - Ну, а як прожити в світі?
| |
| − | Чудеса є чудеса…
| |
| − | | |
| − | - Ну, а ми тобі навіщо?
| |
| − | В нас же техніка новійша…
| |
| − | І для чого ця туманність,
| |
| − | Що ось тут ти розвела?
| |
| − | Та ще й в жаб’яче болото
| |
| − | Царські бані приплела.
| |
| − | | |
| − | - Ти хоч звешся і Наумом,
| |
| − | А втямки не добереш,
| |
| − | Що літати моя слабість.
| |
| − | Та ще й техніка така…
| |
| − | Ось послухай як зоветься :
| |
| − | «На-ана, Нана чудеса».
| |
| − | А я бачиш тут застряла
| |
| − | Стільки чар вже перебрала,
| |
| − | Щоб когось та заманить.
| |
| − | І насилу спрацювало…
| |
| − | | |
| − | Я гостила в Андромеди,
| |
| − | Гостювала років сто,
| |
| − | І такого там набрала…
| |
| − | | |
| − | - Кра-а-ла!
| |
| − | Ти б рідню і попросила
| |
| − | Щоб тебе чогось навчили.
| |
| − | | |
| − | - Ну, та вже вони і вчили.
| |
| − | Чудеса із всіх чудес!
| |
| − | От хоча б ось пил звичайний -
| |
| − | Тільки пустиш ти його,
| |
| − | Як з’являється туманність,
| |
| − | А за нею міражі…
| |
| − | | |
| − | - Годі, годі вже стара!
| |
| − | А то знов почнеш кидатисЬ...
| |
| − | Що ти хочеш, вже кажи?
| |
| − | | |
| − | - Ой, Наумчику, прости!
| |
| − | Я сиділа тут в калюжі,
| |
| − | Що недавно й ти сидів.
| |
| − | Кісточки так розімліли
| |
| − | І все тіло молоділо…
| |
| − | Ну ти знаєш, сам відчув.
| |
| − | Пригадала свою силу,
| |
| − | Що колись в мені жила.
| |
| − | І так, знаєш, закортіло
| |
| − | Знову Всесвітом літати,
| |
| − | З Невмирущим позмагатись,
| |
| − | Із тим Чахликом кістлявим.
| |
| − | А то він вже стільки літ,
| |
| − | Ніби той колонізатор,
| |
| − | Держить правнучок моїх.
| |
| − | Та ще й де? У підземеллі…
| |
| − | | |
| − | - Ой, Ягуся, уморила!
| |
| − | Сміх та й годі! Ох, держіть?
| |
| − | З Невмирущим? Воювати?
| |
| − | Ох, Ягуся! Ох, держіть!
| |
| − | | |
| − | - Ну та годі вже «Ягу-у-ся!»
| |
| − | Бабця Ага я тепер.
| |
| − | | |
| − | - Добре, добре, бабо Аго,
| |
| − | Вже пішли до корабля,
| |
| − | А то станеш тут балакать,
| |
| − | Що старим знов стану я.
| |
| − | | |
| − | Баба швидко засвистіла,
| |
| − | Ніби дзиґа завертілась.
| |
| − | Тричі вдарила у ступу
| |
| − | І з’явились тут як тут -
| |
| − | Потерчата і русалки,
| |
| − | Баби Аги вірний круг.
| |
| − | | |
| − | - Та ти, що це витворяєш,
| |
| − | Стара відьмочко, ось тут?
| |
| − | | |
| − | - Ой, Наумчик, не хвилюйся.
| |
| − | Всі вони живуть ось тут. –
| |
| − | Скриньку тихо привідкрила,
| |
| − | Тричі оком повела,
| |
| − | І уся нечиста сила
| |
| − | Обернулась в рій осиний
| |
| − | Й в скриньку спати залягла.
| |
| − | | |
| − | Баба ступу підхопила,
| |
| − | А ще в амфору налила
| |
| − | Молодечої води.
| |
| − | Потім тричі обернулась,
| |
| − | Ніжку смішно підняла
| |
| − | І уже сиділа Ага
| |
| − | В середині корабля.
| |
| − | | |
| − | | |
| − | Ось вони летять додому.
| |
| − | Всесвіт зірками манить…
| |
| − | Мимо них метеоріти
| |
| − | Десь несуться…
| |
| − | Знать, куди б?
| |
| − | | |
| − | Ліворуч ось Чорна діра.
| |
| − | Теж живе своїм життям.
| |
| − | Тому штурман на сторожі -
| |
| − | Карту шляху поміча,
| |
| − | А то можна залетіти,
| |
| − | І попасти в забуття…
| |
| − | | |
| − | Баба Ага у каюті споглядає зорепад.
| |
| − | Раптом бачить Змій летючий
| |
| − | На квазарі восіда:
| |
| − | «Ах ти, Чахлик Невмирущий!
| |
| − | Як потрапив ти сюди?»
| |
| − | Баба враз тут закричала:
| |
| − | - Ой, рятуйте! Всі сюди!
| |
| − | Ось, погляньте на квазарі
| |
| − | Невмирущий восіда.
| |
| − | Це він хоче нас схопити
| |
| − | І у діру потягнуть…
| |
| − | Щось робіть! Та ще й хутенько!
| |
| − | Бо тут чари не пройдуть.
| |
| − | | |
| − | Вертунці зашевелились,
| |
| − | Телескопа навели
| |
| − | І рентгенівським промінням
| |
| − | Кістяк Чахлика знайшли.
| |
| − | | |
| − | - Ну, Ягуся, так Ягу-у-ся!
| |
| − | В тебе зір, дай Бог усім!
| |
| − | | |
| − | - Я його нутром відчула…
| |
| − | Хлопці, треба щось робить!
| |
| − | | |
| − | - Ну ти ж знаєш, бабо Аго,
| |
| − | Щоб його убить, нам зась…
| |
| − | Він же свою смерть ховає,
| |
| − | А ще й правнучки твої…
| |
| − | У якому підземеллі?
| |
| − | І в якій такій землі?
| |
| − | | |
| − | Баба стала чаклувати
| |
| − | І вертілась як могла,
| |
| − | А затим присіла тихо
| |
| − | Й вперше плакати змогла.
| |
| − | | |
| − | - Та не плачте, бабо Аго!
| |
| − | Щось придумає Наум
| |
| − | Й допоможе нам із вами.
| |
| − | Він же вчений, він наш УМ.
| |
| − | | |
| − | Наум вуса підкрутив
| |
| − | І малесенький колайдер
| |
| − | На квазара запустив.
| |
| − | Той з шипінням вліз в колайдер
| |
| − | Й Невмирущого потяг.
| |
| − | А вже там Наум по кругу
| |
| − | Запустив його кістяк.
| |
| − | І нагнав температуру,
| |
| − | Щоби Чахлик зрозумів -
| |
| − | Вертунці з ним не жартують -
| |
| − | Він у пастці із усім.
| |
| − | | |
| − | Капітан включив комп’ютер,
| |
| − | Гучномовець підключив,
| |
| − | Щоб побачить і почути
| |
| − | Невмирущого в красі.
| |
| − | | |
| − | Той сидів нога на ногу,
| |
| − | Руки склавши, як той цар.
| |
| − | Та ще й губу закопилив,
| |
| − | Ніби каже: «Ось то вам!»
| |
| − | | |
| − | Та Наум на те й Наум,
| |
| − | Став вести переговори:
| |
| − | - Вертунці тебе вітають!
| |
| − | Й баба Ага ось сидить.
| |
| − | Дуже просимо сказати,
| |
| − | Де праправнучки її?
| |
| − | | |
| − | Невмирущий чмихнув носом
| |
| − | І в зневазі відвернувсь.
| |
| − | | |
| − | - Ой, який же ти пихатий…
| |
| − | Й нерозумний дідуган.
| |
| − | Зараз ми тебе розтягнем
| |
| − | І спресуємо як слід.
| |
| − | Затим в пляшку, що від рому –
| |
| − | Закупорим на сто літ. –
| |
| − | | |
| − | Невмирущий аж підскочив:
| |
| − | - Як це так! Хіба я Джин?
| |
| − | Краще вбийте…
| |
| − | | |
| − | - А навіщо убивати?
| |
| − | Ми ж не звірі, вертунці.
| |
| − | Але ти забув, напевно,
| |
| − | Мудрість сиву і просту:
| |
| − | «Якщо хочеш убивати,
| |
| − | То ти будеш це робить…
| |
| − | Але, чи створиш ти той світ,
| |
| − | Гармонія якого існувала і в тобі?»
| |
| − | А тому… Будеш Джином, як не хочеш
| |
| − | Гарно з нами говорить.
| |
| − | | |
| − | - Ні-і, Науме, ти послухай,
| |
| − | Що я зараз ось скажу.
| |
| − | В царстві казок є загадки,
| |
| − | Відгадай хоча б одну!
| |
| − | Ви ж у космос подалися
| |
| − | Інтелект свій розвивать.
| |
| − | І до істини добратись,
| |
| − | А не просто політать.
| |
| − | | |
| − | Вертунці зашевелились,
| |
| − | До Наума підступились.
| |
| − | А той вуса підкрутив
| |
| − | Й весело заговорив:
| |
| − | - Ах, ти, Чахлик Невмирущий!
| |
| − | Все ще граєш в казочки?
| |
| − | Ну давай свою загадку,
| |
| − | Позмагаємось ще ми.
| |
| − | | |
| − | - От і добре! То ж послухай:
| |
| − | «Чиста і прозора,
| |
| − | Мов роса на сонці.
| |
| − | Все спішить, співає,
| |
| − | З вітром гомонить.
| |
| − | А то почорніє,
| |
| − | Зареве, заплаче,
| |
| − | І через болота
| |
| − | Знову десь біжить.
| |
| − | Місяць срібне плаття
| |
| − | Їй дарує в зорях.
| |
| − | Вона ж заіскриться
| |
| − | Й тихо одягне,
| |
| − | А зустрівши Сонце,
| |
| − | В золото вбереться.
| |
| − | І чарує кожного,
| |
| − | Хто до неї йде.
| |
| − | Доторкнеться ніжно,
| |
| − | Лагідно, пестливо…
| |
| − | І пробудить квітку,
| |
| − | Що спить в забутті.
| |
| − | Якщо знаєш тайну
| |
| − | І чарівне слово,
| |
| − | То звільниш від мороку,
| |
| − | Науме, її.»
| |
| − | Ото й уся загадка, Науме.
| |
| − | | |
| − | - Ти, мабуть, поетом став
| |
| − | На чужині в Чорній дірі?
| |
| − | Бо так гарно описав
| |
| − | Річку Вись, що серцю мила.
| |
| − | | |
| − | - Ой, Науме, він щось бреше,-
| |
| − | тихо мовила Ягуся. –
| |
| − | Де та квітка? річка Вись?
| |
| − | Ти на нього подивись,
| |
| − | Він розкручує квазарі…
| |
| − | Буде вибух… Ой, держіть!
| |
| − | | |
| − | | |
| − | Та Наум був насторожі…
| |
| − | Знов колайдер запустив.
| |
| − | І в один момент квазарі
| |
| − | Десь у космос полетів…
| |
| − | Чахлика пустив по кругу
| |
| − | І побачили усі,
| |
| − | Що він плавно розділився.
| |
| − | Спершу Змій семиголовий,
| |
| − | Затим Чахлик, а за ним
| |
| − | Вийшов Джин, що живе в горах.
| |
| − | | |
| − | - Три особи і в одній!? -
| |
| − | закричала баба Ага. –
| |
| − | Це вже точно чортівня!
| |
| − | Як же так? Що це твориться?
| |
| − | Це ж космічні чудеса!.
| |
| − | | |
| − | Раптом Змій семиголовий
| |
| − | Випускати лаву став.
| |
| − | Ніби той вулкан Везувій,
| |
| − | Все гримів і викидав.
| |
| − | Але Джин на те і Джин.
| |
| − | Він поставив монолітні
| |
| − | Гори давні, предковічні.
| |
| − | Ну, а Чахлик Невмирущий -
| |
| − | Холод з градом запустив…
| |
| − | | |
| − | - Ой, Науме, це біда! –
| |
| − | закричала баба Ага. –
| |
| − | Ти їм шкварочки подай,
| |
| − | І на цьому буде край!
| |
| − | - Які шкварочки, Ягуся?
| |
| − | Де ти бачиш сало тут?
| |
| − | - Ну, а як їх? Ой, біда!
| |
| − | Те, що атом випуска…
| |
| − | - Кварки?
| |
| − | - Може й кварки! Я не знаю,
| |
| − | Але треба щось робить…
| |
| − | - Ні, Ягуся, так не можна!
| |
| − | Ти ж не хочеш їх убить.
| |
| − | - Але ж Змій їх убиває,
| |
| − | А наступні будем ми.
| |
| − | - Заспокойся! Капітане,
| |
| − | Верхні кварки запусти. –
| |
| − | | |
| − | Капітан натиснув кнопку –
| |
| − | Змій злетів неначе пробка.
| |
| − | І у просторі космічнім
| |
| − | Розчинився в той же час.
| |
| − | | |
| − | У колайдері лишились,
| |
| − | Стомлені від боротьби,
| |
| − | Невмирущий з гірським Джином
| |
| − | І сиділи, як брати.
| |
| − | | |
| − | Вертунці і баба Ага
| |
| − | Зрозуміти не могли:
| |
| − | «Що це трапилося з ними?
| |
| − | Невже кварки помогли?»
| |
| − | Раптом бачать Невмирущий
| |
| − | Роздуватися почав.
| |
| − | А затим за груди взявся,
| |
| − | Й ніби міх той видихав.
| |
| − | | |
| − | Джин йому став помагати
| |
| − | І Наума застеріг:
| |
| − | - Не робіть більше нічого.
| |
| − | Лиш до себе заберіть. –
| |
| − | Тільки встиг він це промовить,
| |
| − | Як і сам завмерши ліг.
| |
| − | | |
| − | Вертунці захвилювались,
| |
| − | Баба стала чаклувать.
| |
| − | Наум пошепки промовив:
| |
| − | - Перенести їх до нас.
| |
| − | | |
| − | Капітан щось там натиснув
| |
| − | І все сталось в тую ж мить -
| |
| − | Невмирущий разом з Джином
| |
| − | В корабель перенеслись.
| |
| − | | |
| − | - Бабо Аго, та не бігай,
| |
| − | Зупинися хоч на мить!
| |
| − | Не триво-о-жся, сядь, посидь!-
| |
| − | розсердився капітан.
| |
| − | | |
| − | Коли бачать Невмирущий
| |
| − | Ознаки життя подав.
| |
| − | Якось дивно шевельнувся
| |
| − | І облазити почав…
| |
| − | | |
| − | Шкіра лізла, ніби з гада,
| |
| − | Ще й зникала на очах.
| |
| − | Вертунці всі остовпіли:
| |
| − | «Це ж небачені дива!»
| |
| − | Баба Ага шепотіла:
| |
| − | - Невмирущий обліза.
| |
| − | Убереться в нову шкіру,
| |
| − | А тоді усім гаплик.
| |
| − | Треба, хлопці, щось робити!
| |
| − | Та не стійте! Щось робіть!
| |
| − | | |
| − | - Ви нічого не робіть, -
| |
| − | подав голос Невмирущий.
| |
| − | | |
| − | - Зараз лузарем ти станеш,
| |
| − | Якщо правду нам не скажеш.
| |
| − | Хто ти є? Чому ти тут? –
| |
| − | закричала баба Ага. –
| |
| − | Ну це ж треба! Невмирущий обліза…
| |
| − | | |
| − | - Та уймися вже, Ягуся, -
| |
| − | наказав їй капітан. –
| |
| − | Ну, а ти скажи нам правду.
| |
| − | Хто такий? І звідки сам?
| |
| − | Чому з Джином ви, як друзі?
| |
| − | Його треба розбудить?
| |
| − | - Ні, не треба! Почекайте.
| |
| − | Час зворотний не настав.
| |
| − | | |
| − | - Ти загадками говориш.
| |
| − | І якийсь ти дивний став,-
| |
| − | підступив Наум до нього.
| |
| − | - Про загадку нагадав…
| |
| − | Але ж ти мою загадку,
| |
| − | Докінця не відгадав.
| |
| − | | |
| − | - Ну, а це уже не смішно!
| |
| − | - Я ж тобі і говорю –
| |
| − | Розгадай мою загадку
| |
| − | І тоді я не помру.
| |
| − | | |
| − | - Дивні речі ти говориш.
| |
| − | Ти ж безсмертний чи не так?
| |
| − | | |
| − | - Зупинись! Це вже не смішно…
| |
| − | Став вже тікати мій час.
| |
| − | То ж, прошу тебе, Науме,
| |
| − | Всю загадку розгадай.
| |
| − | | |
| − | - Якщо справа у загадці,
| |
| − | А життя твоє у пастці,
| |
| − | То я зараз розповім…
| |
| − | | |
| − | У степу, де річка Вись
| |
| − | Завертає до болота,
| |
| − | Зупинився рід колись,
| |
| − | Зачарований природой.
| |
| − | | |
| − | Край багатий і чудовий,
| |
| − | Різнотрав’я запашне.
| |
| − | Берег річки в верболозах
| |
| − | І калина там росте.
| |
| − | | |
| − | Зупинились й стали жити,
| |
| − | Діточок своїх ростити.
| |
| − | Жінки квіти скрізь саджали,
| |
| − | Чорнобривцями їх звали.
| |
| − | | |
| − | Вони, ніби квіти Сонця,
| |
| − | Обереги запашні.
| |
| − | А ще в них магічна сила,
| |
| − | Знали це лиш тільки ми.
| |
| − | | |
| − | Бо куди б ми не ходили,
| |
| − | А вже потім і літали,
| |
| − | Ми дорогу й шлях свій знали -
| |
| − | Квіти Сонця нас вітали
| |
| − | Й шлях додому повертали,
| |
| − | І здоров’ячко давали.
| |
| − | Ще - красу і по дитинці,
| |
| − | Щоб росли, як чорнобривці.
| |
| − | | |
| − | Але так воно ведеться
| |
| − | Там, де радість й щастя в’ється -
| |
| − | Чорна туга слідом йде
| |
| − | І біду з свою веде.
| |
| − | | |
| − | Це відчули наші діти,
| |
| − | Бо всі разом попритихли.
| |
| − | Лиш один синок мій грався -
| |
| − | Сонцедаром прозивався.
| |
| − | В Сонцедара на руці
| |
| − | Квітка наша - чорнобривець.
| |
| − | | |
| − | - Подивись мені на руку
| |
| − | Й прокажи святі слова,
| |
| − | Бо мій час уже сплива.
| |
| − | | |
| − | Наум зблід при цих словах.
| |
| − | Вуса якось опустились
| |
| − | І він тихо проказав:
| |
| − | «З роду в рід
| |
| − | І із віків
| |
| − | Квітка Сонця
| |
| − | І Землі -
| |
| − | Подарована тобі.
| |
| − | Лиш джерельні
| |
| − | Чисті води,
| |
| − | Що ідуть із-під землі,
| |
| − | Пробудити сили зможуть,
| |
| − | Давши силу і тобі.
| |
| − | В кожній кліточці твоїй
| |
| − | Заспіває Україна.
| |
| − | Її мова солов’їна
| |
| − | Задзвенить,
| |
| − | Як мед солодка.
| |
| − | І заб’ється твоє серце,
| |
| − | Пробудившись з забуття!»
| |
| − | | |
| − | І при цих словах він витяг
| |
| − | Квітку-амфору малу.
| |
| − | - Біля серця ця вода,
| |
| − | Повертайся до життя! –
| |
| − | | |
| − | Нею сина окропив
| |
| − | Й відбулися чудеса.
| |
| − | Встав юнак
| |
| − | На сонце схожий,
| |
| − | А в очах тих небеса.
| |
| − | | |
| − | Батько сина обійняв:
| |
| − | - Як же довго я чекав,
| |
| − | І чекає вся родина.
| |
| − | Де ж ти сину пропадав?
| |
| − | - Зараз нам не до розмови,
| |
| − | Треба друга рятувать.
| |
| − | Дай-но амфору чудову,
| |
| − | Що несе в собі життя.
| |
| − | Випий, друже, чисту воду.
| |
| − | Стань таким, яким став я.
| |
| − | Джину голову підняв
| |
| − | І останні каплі дав.
| |
| − | | |
| − | Грім далекий десь пронісся
| |
| − | І струснуло корабель.
| |
| − | Баба Ага аж присіла
| |
| − | Й тихо так прошепотіла:
| |
| − | - Це ж небачені дива -
| |
| − | Вже не Джин, Вернигора.
| |
| − | Як тут хлопці опинились?
| |
| − | І чому в чужих тілах?
| |
| − | Це якась вже чорна сила,
| |
| − | І пора нам вже тікать.
| |
| − | | |
| − | Наум хлопців обійняв
| |
| − | І наказ такий всім дав:
| |
| − | - Час додому, в рідний край.
| |
| − | Капітане, повертай!
| |
| − | Ну, а ви, діти мої,
| |
| − | Все розкажите мені.
| |
| − | | |
| − | Як й чому тут опинились?
| |
| − | Та спочатку відпочити
| |
| − | І, звичайно, підкріпитись.
| |
| − | А то ваші животи
| |
| − | Вже прилипли до спини.
| |
| − | | |
| − | Бабо Аго, розкрутися
| |
| − | Й покажи нам чудеса -
| |
| − | Нагодуй усю команду.
| |
| − | Щоб було там щось смачненьке
| |
| − | Й по-козацькому кріпкеньке. –
| |
| − | | |
| − | Баба Ага тут крутнулась,
| |
| − | Чудо скатерку взяла
| |
| − | І накрила стіл славетний.
| |
| − | Отакі от чудеса!
| |
| − | | |
| − | | |
| − | Хлопці добре попоїли
| |
| − | І вже встигли відпочить.
| |
| − | Баба Ага до Наума:
| |
| − | - Треба вже поговорить.
| |
| − | Ти б, Наумчику, спитав,
| |
| − | Може знають, що про внучок.
| |
| − | - Що, Ягусенько, горить?
| |
| − | - Ні, кортить! Хочу знати…
| |
| − | Як й чому тут опинились?
| |
| − | Де праправнучки мої?
| |
| − | - Хочу й я про це дізнатись.
| |
| − | - Так піди, поговори!
| |
| − | | |
| − | Наум вуса підкрутив
| |
| − | І до хлопців підступив.
| |
| − | Сонцедар обняв Наума
| |
| − | Й по-синівські проказав:
| |
| − | - Зараз, тату, все розкажем,
| |
| − | Лиш пройдем один портал.
| |
| − | Так ми швидше вдома будем.
| |
| − | Бабо Аго, йди сюди!
| |
| − | Ти ж бо знаєш ці портали,
| |
| − | Тому нам допоможи. –
| |
| − | | |
| − | Баба Ага підібралась,
| |
| − | Спину вигнула рівніш
| |
| − | І про себе прошептала:
| |
| − | - Мабуть, треба помогти,
| |
| − | Якщо знають про портали,
| |
| − | То це вже не чудеса…
| |
| − | Ти, Науме, з капітаном
| |
| − | Йдіть до себе відпочить.
| |
| − | Штурмана візьміть з собою,
| |
| − | Що йому вже тут робить?
| |
| − | Якщо ми із Сонцедаром
| |
| − | І Горою уже тут.
| |
| − | Відпочиньте й не хвилюйтесь…
| |
| − | | |
| − | - Бабо Аго-о, час летить!
| |
| − | Станьте в круг і прокажіть
| |
| − | Ті слова, що вам відомі -
| |
| − | Аби нам портал відкрить.
| |
| − | А я разом із Горою
| |
| − | Забезпечу наш прохід.
| |
| − | | |
| − | Баба ступу підхопила
| |
| − | Тричі круг весь обійшла,
| |
| − | А затим, як центрифуга
| |
| − | Закрутилась, завелась.
| |
| − | | |
| − | Що вона там говорила,
| |
| − | Про те знає лиш сама,
| |
| − | Та за мить портал відкрила
| |
| − | І якась вселенська сила
| |
| − | Всю машину затягла.
| |
| − | Все крутилось і вертілось…
| |
| − | Час летів за світлом вслід,
| |
| − | А затим все зупинилось
| |
| − | Знову поштовх і за мить
| |
| − | Вже у них на горизонті
| |
| − | Вертунець, планета їх.
| |
| − | | |
| − | Всі полегшено зітхнули
| |
| − | І присіли відпочить.
| |
| − | Баба швидко до Наума:
| |
| − | - Скільки можна тут сидіть?
| |
| − | Он поглянь в ілюмінатор -
| |
| − | Вертунець нас вже віта.
| |
| − | Ви зійдете всі по трапу
| |
| − | Залишуся я сама.
| |
| − | І не знатиму, де внучки,
| |
| − | І світами знов бродить…
| |
| − | | |
| − | - Заспокойся вже, Ягуся,
| |
| − | Наш корабль ще не сіда.-
| |
| − | | |
| − | Та на разі до каюти
| |
| − | Сонцедар й Вернигора
| |
| − | Завітали, посміхнувшись:
| |
| − | - Що дістала вже сповна? –
| |
| − | син у батька запитав.
| |
| − | | |
| − | - Та дістала…
| |
| − | Але хочеться й мені
| |
| − | Поскоріш про все дізнатись…
| |
| − | | |
| − | - Добре, тату, не хвилюйся
| |
| − | Зараз все вам розповім.
| |
| − | Я зустрівсь з Вернигорою
| |
| − | У Карпатах на змаганнях.
| |
| − | Там ми силу виміряли
| |
| − | І змагались, як борці.
| |
| − | А ще дар перевіряли,
| |
| − | Хто сильніший від усіх?
| |
| − | Побратимами ми стали –
| |
| − | Розділяли хліб і сіль.
| |
| − | Серед неба разом спали,
| |
| − | Шлях Чумацький споглядали…
| |
| − | Та на разі ми відчули,
| |
| − | Що присутній третій хтось,
| |
| − | Хто змагається із нами –
| |
| − | Не людина і не звір…
| |
| − | | |
| − | Стали ми його шукати
| |
| − | По печерах, що в розломах
| |
| − | По Карпатських горах йдуть.
| |
| − | Так, шукаючи дістались
| |
| − | До якогось підземелля.
| |
| − | Бачим, там ваші дівчата,
| |
| − | Ніби горлиці у клітці,
| |
| − | Вишиваючи співають
| |
| − | Й тихо сльози витирають.
| |
| − | | |
| − | Ми тихенько підступились,
| |
| − | Щоби їх не налякать.
| |
| − | Раптом бачим Невмирущий
| |
| − | Появивсь серед дівчат.
| |
| − | Щось тихенько проказав -
| |
| − | Вони швидко в кучу збились
| |
| − | Й рушниками поприкрились.
| |
| − | Він кришталь у руки взяв
| |
| − | І підняв його над ними.
| |
| − | | |
| − | - Ой, біда! - проказав Вернигора -
| |
| − | Він до Чахлика метнувся
| |
| − | І кришталь вже був його.
| |
| − | Зав’язалась боротьба...
| |
| − | Я відчув, що це та сила,
| |
| − | Яку щойно ми шукали.
| |
| − | І на поміч побратиму…
| |
| − | | |
| − | А одна з дівчат смілива
| |
| − | Перстень кинула мені.
| |
| − | | |
| − | - Це мабуть моя Даринка!
| |
| − | Покажи його мені,-
| |
| − | попросила баба Ага.
| |
| − | Сонцедар їй показав.
| |
| − | | |
| − | - Так, це перстень Вертунець.
| |
| − | Він дарований Дирині
| |
| − | За любов і чистоту.
| |
| − | Ти віддай його мені.
| |
| − | | |
| − | - Бабо Аго, він належить
| |
| − | Лиш Дарині, тимчасово і мені.
| |
| − | Ну, а ви з якого боку?
| |
| − | | |
| − | - За своє ти знов взялася? –
| |
| − | розсердився тут Наум. –
| |
| − | Сядь-посидь і вже послухай,
| |
| − | Що там далі в них було.
| |
| − | | |
| − | - Довго бились і боролись…
| |
| − | Сили танули щомить.
| |
| − | Тут дівчата закружляли
| |
| − | Й дивну пісню заспівали,
| |
| − | А затим вже рушниками
| |
| − | Навхрест нас перев’язали.
| |
| − | | |
| − | Перстень раптом засвітився,
| |
| − | Став мечем в моїх руках.
| |
| − | А кришталь Вернигори
| |
| − | Показав нам чорну силу,
| |
| − | Що міняючись металась.
| |
| − | Це був Змій і Невмирущий,
| |
| − | А затим Вернигора.
| |
| − | Ну, а потім був вже я.
| |
| − | | |
| − | Ми, звичайно, бились з ним.
| |
| − | Та він хитрістю узяв.
| |
| − | Заманив нас у розломи,
| |
| − | Де пастки його стояли.
| |
| − | Там енергія чужа.
| |
| − | От в капкан ми і попали.
| |
| − | | |
| − | Це таке, як павутиння,
| |
| − | Що ото павук плете.
| |
| − | Воно стало нас сплітати
| |
| − | І у кокон пакувати,
| |
| − | А затим семиголовий
| |
| − | Вільно нас і проковтнув.
| |
| − | | |
| − | Ми прийшли уже до тями,
| |
| − | Як відчули сильний холод.
| |
| − | Почали все роздивлятись…
| |
| − | І нарешті зрозуміли,
| |
| − | Що живе семиголовий
| |
| − | Поблизу якоїсь діри.
| |
| − | Бо весь час вітри гуляли…
| |
| − | Все гули і завивали.
| |
| − | І тоді ми зрозуміли –
| |
| − | Що, мабуть, це Чорна діра,
| |
| − | Про яку всі говорили.
| |
| − | | |
| − | Змій є стражником при ній
| |
| − | Наглядає і годує
| |
| − | Ненажерливую діру.
| |
| − | Все, що мимо пролітає
| |
| − | Він до неї заганяє,
| |
| − | А вона із страшним ревом
| |
| − | Безупинно поглинає.
| |
| − | | |
| − | Ось одна з голів відчула,
| |
| − | Що ви мимо пролетіли.
| |
| − | Цього Змій стерпіть не міг.
| |
| − | Прихопивши нас з собою,
| |
| − | Щоби силу більше мать.
| |
| − | Розкрутив квазарі сильно
| |
| − | Й миттю кинувсь доганять.
| |
| − | - Сонцедаре, постривай!
| |
| − | Він же був, як Невмирущий?
| |
| − | І його він проковтнув? –
| |
| − | запитав Наум у сина.
| |
| − | | |
| − | - Ні, Невмирущий брат його
| |
| − | У якомусь поколінні.
| |
| − | Змій у нього гостював
| |
| − | І його подобу брав,
| |
| − | Щоб його не розпізнали.
| |
| − | І дівчат ваших украв
| |
| − | Біля річки Уж, що в’ється
| |
| − | Між каміннями Карпат.
| |
| − | | |
| − | - Ух, Кістлявий! –
| |
| − | аж підскочила Ягуся.
| |
| − | | |
| − | - А побачивши змагання
| |
| − | Закортілось і йому
| |
| − | Позмагатися із нами,
| |
| − | Силу спробувати свою.
| |
| − | | |
| − | - Добре, сину!
| |
| − | Ти мені, ось що скажи.
| |
| − | Як вас кокони не з’їли?
| |
| − | - Бо дівчата захистили.
| |
| − | Рушниками обв’язали.
| |
| − | Та ще й перстень в руки дали.
| |
| − | А в руках Вернигори,
| |
| − | Був кришталь Вулкан гори.
| |
| − | | |
| − | - Ну, а як Змій знав про Вись?
| |
| − | | |
| − | - Так то ж я йому навіяв,
| |
| − | Щоб ти нас урятував
| |
| − | І у пляшку не запхав.-
| |
| − | Тут всі дружно засміялись.
| |
| − | | |
| − | - Все вам смішно, вертунці, -
| |
| − | сумно мовила Ягуся.
| |
| − | Ну, а де мої правнучки?
| |
| − | Хто звільнить їх від біди?
| |
| − | | |
| − | - Ваші правнучки вже вдома, -
| |
| − | мовив тихо їй Гора. –
| |
| − | Не сумуйте і готуйтесь,
| |
| − | Бо виходить вже пора…
| |
| − | | |
| − | - Час настав й мені закінчить,
| |
| − | Бо засиділась я тут.
| |
| − | Прощавайте і чекайте,
| |
| − | Може, ще я повернусь.
| |
| − |
| |
| − | | |
| − | ПРИТЧА ПРО ВДЯЧНІСТЬ
| |
| − | | |
| − | Високо в горах Тянь-Шаню жив великий мудрець і майстер кунг-фу. Свою силу і майстерність він розвивав серед прекрасної природи, яку розумів, як свою душу.
| |
| − | Одного разу тренуючи своє тіло і прислухаючись до звуків природи він почув, що десь в долині плаче дитина. Майстер швидко спустився і знайшов там дуже худого і покинутого хлопчика. Він взяв його на руки і приніс до своєї хижки. Обмив тіло дитини і напоїв цілющими травами. Через деякий час малий встав і почав спостерігати за мудрецем. А одного ранку попросив його навчити майстерності кун-фу. Майстер запитав:
| |
| − | - А навіщо це тобі?
| |
| − | - Я хочу бути таким же великим майстром як ви. Допомагати слабим і бідним.
| |
| − | Майстер уважно подивився на нього і сказав:
| |
| − | - Добре! Я навчу тебе всього, що знаю сам, але за однієї умови. Ти ніколи не забудеш цього дня…
| |
| − | Минуло багато років. З маленького і худого хлопчика виріс сильний і гарний юнак.
| |
| − | Одного дня мудрець захворів і попросив юнака допомогти йому.
| |
| − | - Сину, - сказав він, - сходи в селище Квітка сакури, що в долині. Там є школа кунг-фу. Я двічі на місяць навчаю дітей. Проведи уроки за мене.
| |
| − | Юнак подивився на старого і хворого майстра і розсміявся.
| |
| − | - Та ні, - сказав він. - Я краще назовсім піду від вас. Побажайте мені хорошої дороги.
| |
| − | На це майстер відповів:
| |
| − | - Нехай на твоїй дорозі буде удачі, щастя і здоров’я рівно стільки, скільки ти поклав своєї вдячності до моїх ніг!
| |
| − | Юнак розвернувся і пішов, залишивши майстра самого.
| |
| − | Минуло десять років. Одного разу мудрець сидів під деревом і відпочивав. Він слухав як співає вітер в горах, про що шелестить листя. Та раптом вітер приніс йому звістку, що дорогою йде дуже стомлена і хвора людина. Мудрець встав і приготував теплу воду, цілющі трави та легку страву. Через деякий час на подвір’я зайшов старий і стомлений чоловік. Одяг у нього був обірваний і брудний, на тілі проглядали рани. Він привітався і упав. Мудрець підняв старого чоловіка, обмив його тіло і поклав на ліжко, помазавши рани цілющими мазями і нагодував.
| |
| − | Минуло три дня. Сили стали повертатися до чоловіка. Ось він встав і прийшов до мудреця, який відпочивав під деревом. Той глянув на нього і запросив присісти, але чоловік заплакавши впав до ніг мудреця і почав просити у нього прощення. Мудрець був зворушений і нічого не розумів. Тоді чоловік сказав:
| |
| − | - Я той невдячний юнак, який десять років тому залишив вас хворого помирати, але доля мене наказала. Я знаю мені прощення нема. Та все ж, я прошу вас не проганяти мене, як поганого пса, а дозволити жити біля вас і прислужувати вам. Мудрець уважно подивився на нього і в якусь мить побачив знайомі риси юнака на старому і змученому обличчі. Серце його защеміло від болю. Він сказав:
| |
| − | - Встань і не принижуй мене, бо ти для мене не пес. Ти той, хто з самого дитинства блукає у пітьмі і не може пробачити тим, хто завдав великого удару тобі, малій дитині, в саму душу. Велике мистецтво пробачати, а ще більше дарувати. То ж встань з колін, сину, і розпочни своє життя з дороги світла і доброти. Дороги, яка приведе тебе до гармонії життя та злагоди із самим собою.
| |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | Чисті води (ода)
| |
| − | | |
| − | Гей, воли, чого ви стали?
| |
| − | Я вас, що не випасав?
| |
| − | Невже в полі ви не паслись,
| |
| − | Коли місяць випливав? –
| |
| − | | |
| − | Воли хвостами покрутили
| |
| − | Та й до водопою…
| |
| − | Біля Гептурки спинились
| |
| − | Й на старого подивились.
| |
| − | | |
| − | Він у вуса посміхнувся
| |
| − | Та й махнув рукою.
| |
| − | Виліз з воза і пішов
| |
| − | Говорить з вербою:
| |
| − | - Що, стара, усе скрипиш
| |
| − | І з водою гомониш? –
| |
| − | | |
| − | А затим послухав шепіт,
| |
| − | Що йшов осокою.
| |
| − | Очерет щось шелестів
| |
| − | Й хитав головою.
| |
| − | Крячка крякнула й злетіла…
| |
| − | | |
| − | Дід присів на зруба.
| |
| − | - А ви, воли попасіться,
| |
| − | Бо й мені тут любо!
| |
| − | | |
| − | Він зіперся на вербу
| |
| − | І поринув в думи…
| |
| − | Вітер грав його вусами,
| |
| − | Розкуйовдив чуба.
| |
| − | | |
| − | Раптом чує звідкись голос:
| |
| − | - Діду, ви не вмерли? –
| |
| − | Він у вуса посміхнувся
| |
| − | І глянув довкола.
| |
| − | | |
| − | - А ти звідки тут взялася?
| |
| − | І чому не вдома? –
| |
| − | Перед ним стояла внучка
| |
| − | З квітами аїру. –
| |
| − | Я казав тобі чекати
| |
| − | Й ні ногою з дому!
| |
| − | Це навіщо ти зірвала?
| |
| − | | |
| − | - То від вас прикрилась.
| |
| − | | |
| − | - А воли тебе почули,
| |
| − | Тому й зупинились.
| |
| − | Що там трапилось такого?
| |
| − | | |
| − | - Та нічого, діду!
| |
| − | Ви казали, що тут казка
| |
| − | Десь живе поблизу.
| |
| − | От я й бігла, що є духу
| |
| − | Поміж осокою.
| |
| − | Ви так гарно тут сиділи…
| |
| − | Слухали, напевно.
| |
| − | Я ж присіла і чекала,
| |
| − | Щоб почути казку.
| |
| − | Та, мабуть, вона не хоче
| |
| − | Впускать в своє царство.
| |
| − | А ви, діду, та-а-к хропі-і-ли,
| |
| − | Що я аж злякалась…
| |
| − | | |
| − | Дід у вуса посміхнувся:
| |
| − | - Ну йди вже до мене.
| |
| − | І присядь ось тут, на зруба,
| |
| − | Шибеник палений.
| |
| − | | |
| − | Мала сіла біля діда,
| |
| − | Тихо пригорнулась,
| |
| − | Коли чує він співає:
| |
| − | - Розлилася Вись Велика
| |
| − | В степовому краї. | |
| − | Приїжджали козаченьки
| |
| − | І тут зимували.
| |
| − | | |
| − | А на згадку про Миргород
| |
| − | Новий збудували.
| |
| − | Залишали жінку й діток
| |
| − | І йшли воювали. –
| |
| − | | |
| − | Дід співав гарно…
| |
| − | Голос його линув
| |
| − | З глибин душі.
| |
| − | І, здавалося,
| |
| − | Що співає уся Гептурка,
| |
| − | А степ, зачарований
| |
| − | Красою голосу,
| |
| − | Слухає…
| |
| − | Він замовк…
| |
| − | Але річка ще довго співала
| |
| − | Своїми передзвонами…
| |
| − | | |
| − | Мала тихо запитала:
| |
| − | - Дідуню! Чому ти, | |
| − | Коли прилітаєш,
| |
| − | До Гептурки поспішаєш?
| |
| − | Говориш з вербою
| |
| − | Та ще й з осокою.
| |
| − | Аїр розглядаєш,
| |
| − | Ніби щось шукаєш…
| |
| − | З очеретом все шепочеш…
| |
| − | Розказати ти не хочеш,
| |
| − | Що тут відбувалось?
| |
| − | | |
| − | - Ой, мала!
| |
| − | Ну ти й причепа!
| |
| − | Про все хочеш знати.
| |
| − | Швидко станеш ти старою,
| |
| − | Як бабуся Гната…
| |
| − | | |
| − | - А хіба вона стара?
| |
| − | Скільки їй вже років?
| |
| − | | |
| − | - Та, мабуть, що більше сотні…
| |
| − | | |
| − | - Ой, діду, не хочу!
| |
| − | | |
| − | Дід у вуса посміхнувся
| |
| − | Й почав загадково:
| |
| − | - Вітер віє ще й гуляє,
| |
| − | Але дощику немає.
| |
| − | Дощик, дощик!
| |
| − | Де ти ходиш?
| |
| − | Чом до нас ти не заходиш?
| |
| − | Ти зайди.
| |
| − | Ми погуляєм.
| |
| − | Землю разом повмиваєм,
| |
| − | Приберемо, заживемо
| |
| − | І по небу знов підемо.
| |
| − | | |
| − | Раптом знявся вітер…
| |
| − | І серед чистого неба
| |
| − | Ударив грім.
| |
| − | Степ і Гептурка притихли.
| |
| − | Лише очерет хитав голівками
| |
| − | І про щось шепотів.
| |
| − | Мали тихо промовила:
| |
| − | - Діду!
| |
| − | Це ти його накликав?
| |
| − | - Та вже й не знаю, -
| |
| − | ніяковіючи промовив старий.
| |
| − | - Подивись, он щось чорне суне…
| |
| − | | |
| − | По небу пливла велика
| |
| − | Чорна хмара.
| |
| − | Стара верба проскрипіла:
| |
| − | - Швидше втіка-а-йте…
| |
| − | До сірого вола у ву-у-хо залізайте
| |
| − | І там перечекайте.
| |
| − | | |
| − | | |
| − | | |
| − | Дід підхопив онуку
| |
| − | І мерщій до сірого вола.
| |
| − | Той голову опустив
| |
| − | І до вуха запустив.
| |
| − | | |
| − | А у вусі диво дивне…
| |
| − | Стіл стоїть,
| |
| − | А на столі:
| |
| − | Хліб, ковбаси,
| |
| − | Сало гарне,
| |
| − | Помідори, огірки.
| |
| − | | |
| − | Роздивились…
| |
| − | Це - світлиця.
| |
| − | Тихо й затишно у ній.
| |
| − | Рушниками гарно вбрана
| |
| − | Пахнуть трави польові.
| |
| − | | |
| − | У кутку під образами
| |
| − | Худорлявий дід сидить.
| |
| − | В полотняній вишиванці
| |
| − | І з ціпком в правій руці.
| |
| − | | |
| − | - Добрий день!
| |
| − | - І мир вам в хату! –
| |
| − | привіталися вони.
| |
| − | | |
| − | - Якщо з миром то проходьте.
| |
| − | Хліб і сіль наш на столі.
| |
| − | Присідайте, пригощайтесь…
| |
| − | Ось тут ряжанка смачна
| |
| − | І медок для тебе, Насте,
| |
| − | Бджілка з поля принесла.
| |
| − | | |
| − | - Насте, Насте!
| |
| − | Досить спати,
| |
| − | Час додому поспішать.
| |
| − | Зачекалась нас бабуня.
| |
| − | Десь вже вийшла виглядать, -
| |
| − | став будити внучку дід.
| |
| − | Та мала заснула в діда,
| |
| − | Притулившись на плечі.
| |
| − | Він підняв її, притиснув
| |
| − | І поніс, мов скарб землі.
| |
| − | А затим поклав на сіно,
| |
| − | Що лежало на гарбі.
| |
| − | Сам вмостився біля неї
| |
| − | Й наказав волам іти.
| |
| − | Ті спокійно, як воли,
| |
| − | Йшли погойдуючи тілом.
| |
| − | І здавалось, що весь світ,
| |
| − | Зачарований цим дивом,
| |
| − | Де в гармонії буття
| |
| − | Проживає вся природа…
| |
| − | Дід замріяно співав
| |
| − | Для малої «Чисті води…».
| |
