Степова перлина (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)

Автор казки: В.Яцкул-Пантазьєва

Біла хата біля лісу

У дворі старезний дуб,

А за ним буяє цвітом

Степ великий - Землі дух.

У хатині проживають

Батько, мати і дочка,

А ще прадід і бабуся,

Котра все на світі зна.

Кожен знає своє діло:

Хто у хаті, хто в дворі,

Хто у ліс крокує сміло, -

А в степу працюють всі.

Якось вранці на світанку,

Як туман від річки йшов,

Підняла бабуся внучку,

Пробудивши ранній сон.

Босоніж і лиш в сорочці

Подалися вони в степ,

І купались в чистих росах

Поки схід на небі скрес.

Дивні звуки полилися,

Зупинивши час на мить.

Веселкове щастя сміху

Пробудило цілий світ.

Зачаровані застигли -

І в гармонії краси

Відчували силу тіла,

Пізнавали суть душі.

Десь далеко дзвін ударив -

І здригнулися вони,

Привітавши Сонце світу,

Поклонилися Землі.

А затим бабуся внучці

Тихо мовила слова:

- У красі прекрасній сила,

У гармонії краса.

В ній сьогодні, поєднавшись

Ти причастя прийняла,

А на згадку,Василинко,

(знімає з шиЇ)

Я дарую тобі перстень,

Що іде із роду в рід.

Він із дуба, незвичайний,

Він є роду оберіг.

- Яка дивна форма перстня?

І перлина мов жива...

- То є чисті роси степу,

Що земля тобі дала,

А ще ниточки чарівні -

З срібла, золота й проста,

Їхня сила чудодійна -

Служить тільки для добра.

Ці дарунки бережи -

І нікому не кажи.

Як настане долі час

Допоможуть тобі враз.

Чуєш спів дівчат і хлопців,

Поспішай вінок сплести

І у чисті води Висі

Разом з ними опусти.

Хто спіймає твій віночок,

Стане судженим тобі.

І тоді весілля красне

Відгуляєм по зимі.

ж ж ж

Василина степом йде

І вінок собі плете.

А дівчата й парубки

Сіють жарти навкруги.

Біля Висі зупинились

І віночки опустили:

- Ти, віночок, дар землі

Із веселки і краси

Тихо водами пливи,

Нареченого знайди,-

Так дівчата говорили

І співаночки водили.

Ну, а хлопці-парубки,

Браві й мужні козаки,

Вже багаття розкривали

І дівчат своїх вітали.

Раптом небо потемніло...

Чорні круки налетіли...

Все навколо запалили,

Висі води сколотили,

Закружляли, завертіли...

Парубків стали вбивати,

На чужину дівчат гнати...

Бігла з ними й Василинка -

Гарна й ніжна, як билинка.

Чує степом клекіт йде,

І земля уся гуде.

Круки знову закружляли

І дівчат у кігті взяли.

Закрутили, завертіли -

В царство круків прилетіли.

Кинули їх у темниці

Й поспішили до цариці.

- Ми, царице, повернулись

Й полонянок принесли.

Серед них лише красуні -

Вибирай і вік живи!

ж ж ж

Ніч. Лиш Місяць бродить небом

Й загляда у всі кутки.

Ось посох його в темниці:

- Що за диво? Всі сюди! -

Зірочки одна по одній

Опустились напрямки,

Освітивши царство круків,

Здивувалися й вони.

- Запросіть ще й Вітра вгості,

Цей лайдак десь тут гуля, -

став бурчати Місяць срібний

й округлятися сповна.

Вітер сонний враз прилинув,

Позіхаючи спитав:

- Що за клопіт тут зчинився?

Я вже трішки спочивав.

- Ось, поглянь, дівчата степу

У темниці сльози ллють.

Як так сталось? Хто дозволив?

Розкажи м ені отут! -

Вітер голову почухав

Та й знічев'я проказаві:

- У царівни Куркурівни

Із лиця краса зійшла.

От вони їх і спіймали,

І в темниці повкидали.

Ну яка вже тут біда?

Срібний Місяць аж підскочив

І від гніву побілів:

- Та ти що оце говориш?

Ах, поганцю, ти такий! -

Та на разі він запнувся

І зробився, як діжа.

Його посох загорівся,

А в темниці чудеса...

Василинка перстнем править

В сяйві срібно-золотім:

Перед нею степ, дубрави,

І Велика Вись біжить.

- Перстень з дуба і роси,

Полонянок захисти.

Всі вони одного роду -

Української землі.

То ж чарівну їхню вроду

Й первоцвіт той збережи.

На красу їхню чудову

Кору дуба одягни,

Коси в листя оберни.

Ну, а ти, жива перлинка -

Роса чистої води,

Смла матері-землі,

Тіло й дух їх укріпи.

Перстень з дуба покотився...

І дівчата, як дубки,

Повставали у темниці

Із росинкою в косі.

Василинка далі править:

- Чорна ниточка проста,

Ти, землиця дорога,

Під камінними мурами

Шлях додому проклади

І удар у срібні дзвони,

Щоб злетілися орли

Захистить честь України,

Символ роду вберегти!

Та й потому темно стало...

Місяць дух свій перевів,

А зщатим сказав про себе:

- Господи, ледь не згорів!

Сонця син - Промінчик Ясний,

Логос НЕБА І ЗЕМЛІ,

У руках таких прекрасних, -

Треба їм допомогти.

Зірочка моя ранкова,

Залишайся і світи,

Блиском ніжним і чудовим

Їм надію ти дари.

Тільки Сонце небо скрасить

Чудо-перли подари.

І красу їхню прекрасну

Для потомків збережи.-

Та й пішов небом бродити

І вершити ночі час.

ж ж ж

Вранці місто дивувалось:

- Звідки стільки лісу стало?

І дубрава тут шумить,

Ще й піснями веселить.

Куркурівна ж довго спала,

А, проснувшись, пригадала,

Що сьогодні полонянки

Віддадуть свою красу.

Вона швидко одягнулась,

Та не встигла й крок ступить,

Як роздався крик Орлана -

Й темне царство в одну мить,

Захиталось, затріщало

І розсипалось навік.

Срібні дзвони славу били,

Василинка вся цвіла,

Вона радість всім дарила

І до нитки говорила:

Срібна ниточка води,

Ти джерела розбуди -

Хай цей край весь очищають,

Пісню радості співають

І дарують світ душі!

Авторська казка автора В.Яцкул-Пантазьєва

33-й (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)| Журавочка (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Казка мого діда (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Казка про Іванка та хлопчика Потічка (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Казка про вертунців і Бабу Ягу (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Казка про Тризуб (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Казка про Україну (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Казки бабусі Валі (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Лебедина казка (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Ода воді | Притча про вдячність (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Сказка о звезде (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Сказка о космосе (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Степова перлина (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Чисті води (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)