Відмінності між версіями «Священикова спадщина (іспанська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: Жив у Гренаді дуже вбогий муляр. І мав велику сім’ю. Був він дуже набожний і цілими дням...)
 
 
(Не показано одну проміжну версію цього користувача)
Рядок 9: Рядок 9:
 
— От що, сину мій, ти чоловік набожний, але бідний. Я хочу дати тобі заробити.
 
— От що, сину мій, ти чоловік набожний, але бідний. Я хочу дати тобі заробити.
  
А муляр йому:
+
А [[муляр]] йому:
  
 
— Спасибі, отче, а чи добре ви мені заплатите?
 
— Спасибі, отче, а чи добре ви мені заплатите?
Рядок 29: Рядок 29:
 
Посередині був фонтан із басейном, під яким священик звелів викопати яму й викласти її цеглою.  
 
Посередині був фонтан із басейном, під яким священик звелів викопати яму й викласти її цеглою.  
  
Працював муляр цілу ніч, але роботи не закінчив.
+
Працював [[муляр]] цілу ніч, але роботи не закінчив.
  
 
На світанку священик дав йому золоту монету і, зав’язавши очі, відвів додому.
 
На світанку священик дав йому золоту монету і, зав’язавши очі, відвів додому.
Рядок 57: Рядок 57:
 
П’ятнадцять днів годував він сім’ю на ті гроші, що заробив за дві ночі, а потім знову став таким же бідним, як і раніше.
 
П’ятнадцять днів годував він сім’ю на ті гроші, що заробив за дві ночі, а потім знову став таким же бідним, як і раніше.
  
Якось сидів він на порозі свого будинку, аж раптом підходить до нього дідусь.
+
Якось сидів він на порозі свого будинку, аж раптом підходить до нього [[дід]]усь.
  
 
Став, подивився на муляра з-під густих брів та й каже:
 
Став, подивився на муляра з-під густих брів та й каже:

Поточна версія на 04:19, 13 вересня 2013

Жив у Гренаді дуже вбогий муляр.

І мав велику сім’ю.

Був він дуже набожний і цілими днями молився у церкві.

Помітив це священик, прийшов якось до нього додому та й каже:

— От що, сину мій, ти чоловік набожний, але бідний. Я хочу дати тобі заробити.

А муляр йому:

— Спасибі, отче, а чи добре ви мені заплатите?

— Не пошкодуєш,— запевнив його священик.— Тільки робитимеш усе з зав’язаними очима. Така моя умова.

Муляр не заперечував.

От священик зав’язав йому очі і повів вузькими вулицями.

Довго йшли вони, аж поки зупинилися перед ворітьми будинку.

Священик відімкнув важкі двері і знову замкнув їх, тільки-но увійшли в дім.

А далі повів муляра через широку залу.

Коли зняли пов’язку, муляр побачив, що опинився у напівтемному внутрішньому дворику.

Посередині був фонтан із басейном, під яким священик звелів викопати яму й викласти її цеглою.

Працював муляр цілу ніч, але роботи не закінчив.

На світанку священик дав йому золоту монету і, зав’язавши очі, відвів додому.

— Ти згоден,— спитав він на прощання,— повернутися і закінчити роботу?

— Згоден, отче.

— Тоді опівночі я знову прийду по тебе.

От закінчив муляр яму, і вони із священиком опустили туди три великі скрині.

Скрині були страшенно важкі — не інакше, як із золотом.

Потім муляр настелив зверху цеглу, та так акуратно, що зроду-віку ніхто не міг подумати, що під нею яма.

Зав’язав священик муляреві очі, провів завулками якнайдалі від будинку, поклав у долоню дві золоті монети й каже:

— Зачекай тут, аж поки дзвонитимуть до заутрені. І не скидай пов’язки, бо буде лихо.

І пішов геть.

Дочекався муляр, коли почали благовістити до заутрені, зірвав з очей пов’язку і побачив, що стоїть на березі річки.

Тоді — мерщій додому.

П’ятнадцять днів годував він сім’ю на ті гроші, що заробив за дві ночі, а потім знову став таким же бідним, як і раніше.

Якось сидів він на порозі свого будинку, аж раптом підходить до нього дідусь.

Став, подивився на муляра з-під густих брів та й каже:

— Я бачу, ти дуже бідний.

— Авжеж, сеньйоре.

— Тоді зроби одне діло, тільки недорого.

— Залюбки, сеньйоре, і навіть дешевше, ніж будь-який муляр у Гренаді.

— От і добре,— задоволено мовив старий.— Мені треба підремонтувати дім.

І він повів муляра в порожній будинок, який, здавалося, от-от завалиться.

Коли вони проминули кілька кімнат і вийшли у внутрішній дворик, муляр побачив фонтан, і в душі у нього ворухнувся спогад.

— Хто тут жив до вас? — спитав він у старого.

— Якийсь літній священик. Казали, він був дуже багатий і скупий. Родичів не мав і все своє багатство збирався залишити церкві.

Коли він помер, священики й ченці прибігли, щоб заволодіти його багатством, але знайшли лише кілька дукатів у шкіряній сумці.

Люди кажуть, що ночами у тій кімнаті, де спав священик, чути дзвін монет, а іноді крики й стогін у внутрішньому дворику.

Тому в цьому будинку ніхто не хоче оселитися.

— Я тут оселюся і відремонтую будинок,— рішуче сказав муляр, нарешті чітко пригадавши, як він у дворі мурував під фонтаном яму.

Господар згодився, і муляр переїхав.

Минув час, і відремонтований дім стояв як новий, проте ніхто не хотів у ньому селитися.

А муляр жив і жив.

Він уже майже не працював, але сім’я ставала дедалі заможнішою.

Невдовзі її почали шанувати у всій Гренаді.

Звісно ж, тут не обійшлося без тих скарбів, які були закопані під фонтаном.