|
|
(Не показані 6 проміжних версій ще одного користувача) |
Рядок 10: |
Рядок 10: |
| Одержую [[Головна сторінка|казки]] від поля, лісу, річки та озер, які є тут. | | Одержую [[Головна сторінка|казки]] від поля, лісу, річки та озер, які є тут. |
| | | |
− | Казки розміщені в окремій течці [[:Категорія:Авторська казка автора В.Яцкул-Пантазьєва|авторські казки (В.Яцкул-Пантазьєва)]] | + | Казки розміщені в окремій течці [[:Категорія:Авторська казка автора В.Яцкул-Пантазьєва|авторські казки (В.Яцкул-Пантазьєва)]]: |
| | | |
| | | |
− | СКАЗКА О ЗВЕЗДЕ
| + | {{Авторська казка автора В.Яцкул-Пантазьєва}} |
− | | |
− | Присядь, малыш, послушай сказку,
| |
− | Как некогда, в одной стране,
| |
− | За синем морем
| |
− | В три девятом царстве | |
− | Жил мальчик в сказочном дворце.
| |
− | | |
− | Его отец был воин смелый,
| |
− | Мечтавший в сыне воспитать -
| |
− | Любовь к походам,к битвам славным,
| |
− | С щитом победы на руках.
| |
− | | |
− | Но мальчик был мечтатель юный
| |
− | И к небу взор свой подымал.
| |
− | Летел стрелой к небесной выси,
| |
− | А ночью в звездах обитал.
| |
− | | |
− | И вот однажды странник старый
| |
− | Поведал тайну небес.
| |
− | И в юном сердце жажда знаний
| |
− | Поклала праздности конец.
| |
− | | |
− | Он шел за странником дорогой,
| |
− | Что привела в пустынный град...
| |
− | | |
− | Пустынный город, ветер воет
| |
− | И плачет тучами гремя
| |
− | О том, что здесь сады вставали
| |
− | И пели трелью соловьи,
| |
− | И солнце с радостью встречали
| |
− | С поклоном матушке-земле.
| |
− | | |
− | Желание познать тайну
| |
− | И возвратить людей в сей град
| |
− | Дорогой странника пустыни
| |
− | Пришел звезду свою сыскать.
| |
− | | |
− | Так вот...
| |
− | В тиши ночной и мертвой
| |
− | Он звуки Лиры услыхал.
| |
− | И луч сияньем семизвучий
| |
− | На землю Звездочку спускал
| |
− | Звезда летела и сверкала,
| |
− | Звенела музыкой любви
| |
− | И все в природе трепыхало
| |
− | От счастья, нежности, любви.
| |
− | И город стал обжитым, милым.
| |
− | Смеялись люди от души
| |
− | И соловьи в вечернем всплеске
| |
− | Слагали музыку любви.
| |
− | | |
− | И так прошло четыре ночи...
| |
− | Днем город пуст, а ночью жил.
| |
− | На пятый день посланник юный
| |
− | К Звезде вечерней поспешил.
| |
− | - Посланница небес прекрасных,
| |
− | В твоем созвучьи нет струны,
| |
− | Когда сиянием прекрасным
| |
− | Встречает день страна любви;
| |
− | Когда под солнечным потоком
| |
− | Звучат органы всей земли,
| |
− | И оживает все живое
| |
− | В едином окрике: "Живи!"
| |
− | Прости ты граду их ошибку,
| |
− | Что поклонялись не тебе,
| |
− | И жезл посланницы прекрасной
| |
− | Ты передай родной земле.
| |
− | -Твой слог прекрасен и созвучен.
| |
− | В нем есть гармония души.
| |
− | Тебе вручаю жезл союза -
| |
− | Пускай живет город любви.
| |
− | | |
− | Ударил гром... И тишина
| |
− | Накрыла город молчаливый.
| |
− | Звуки органа понеслись
| |
− | И пробудили Солнца силы.
| |
− | | |
− | Звезда ушла, оставив жезл...
| |
− | Город шумел и жил, как прежде.
| |
− | А юноша слагал стихи
| |
− | О той Звезде, что в бесконечье:
| |
− | - Хрустальный мир звенит во мне
| |
− | И колокольчиком в тебе.
| |
− | И этот звон, как песнь души,
| |
− | Как яркий свет твоей звезды.
| |
− | - Зачем тебе звезда небес?-
| |
− | тихо промолвил старый странник.-
| |
− | Ты оглянись и посмотри,
| |
− | Сколько красавиц на пути...
| |
− | Их лик сродни твоей Звезде,
| |
− | И яркий свет горит в душе.
| |
− | Он согревает, наполняет,
| |
− | Любовью жизни зажигает,
| |
− | И дарит миру вновь и вновь
| |
− | Таинственной искры огонь.
| |
− | - Ты, странник, прав...
| |
− | Пришельцы милы...
| |
− | Завесу тайны мы открыли
| |
− | И нет прекрасней красоты,
| |
− | Чем наших девушек-любви.
| |
− | Они прекрасны, словно розы,
| |
− | Что просыпаются с зарей
| |
− | И дарят миру ароматы,
| |
− | Что есть у каждой, только свой.
| |
− | | |
− | С тех пор влюбленные взирают
| |
− | На небо в звездах, что блестят.
| |
− | И тайны жизни открывают,
| |
− | Чтобы потомкам передать.
| |
− | | |
− | | |
− | | |
− | | |
− | | |
− | | |
− | СКАЗКА О КОСМОСЕ
| |
− | | |
− | - Поведай таину небес,
| |
− | Мой старый дед.
| |
− | Что было в жизни?
| |
− | Расскажи, открой секрет!
| |
− | С восходом Солнца над Землей
| |
− | Ты к лилии спешишь большой.
| |
− | Садишься и молчишь в тиши
| |
− | И здесь поют лишь соловьи.
| |
− | - Садись, малыш, и слушай сказку,
| |
− | Что есть преданием в семье.
| |
− | Быть может, ты найдешь разгадку
| |
− | И будешь счастлив на земле.
| |
− | | |
− | Давным давно все это было...
| |
− | Ее рассказывал мой дед,
| |
− | а деду дед...
| |
− | У берегов Большой реки
| |
− | Остановились моряки,
| |
− | А на руках у них малютка
| |
− | И мальчик лет 6-7.
| |
− | Они шагали по причалу
| |
− | И углублялись в лес густой.
| |
− | А через год,в дубраве малой,
| |
− | Был возведен дворец златой.
| |
− | В нем веселились и играли
| |
− | Малютка с братиком своим.
| |
− | Там розы нежные взростали
| |
− | И пели песни соловьи.
| |
− | И так прошло 15 лет,
| |
− | В дубраве юности златой.
| |
− | Для всех людей остались тайной
| |
− | Пришельцы из реки Большой.
| |
− | В саду гулял уже не мальчик,
| |
− | А юноша и капитан.
| |
− | Он с нежным взглядом и с любовью
| |
− | Сестру свою сопровождал.
| |
− | Она, как первый цвет весны,
| |
− | Что к солнцу тянется с рассветом
| |
− | И распускает лепестки,
| |
− | Даря красу сияньем света.
| |
− | -Скажи, мой милый брат Рональдо,
| |
− | Что пишет наш седой моря?
| |
− | И почему люди с округи
| |
− | При встрече замолкают враз?
| |
− | - Ли-Ли, любимая моя!
| |
− | Ты озадачила меня.
| |
− | Пойдем к седому капитану,
| |
− | Он тайну вскроет для тебя.
| |
− | | |
− | Седой моряк сидел у грота,
| |
− | Казалось, слушал песнь ручья
| |
− | И был он старым, одиноким,
| |
− | Усталым на земле Творца.
| |
− | | |
− | - Мой добрый, нежный капитан,
| |
− | Не захворал ли ты случайно?
| |
− | И почему в тиши ночной
| |
− | Сидишь у грота ты печальный?
| |
− | - Ли-Ли, мой маленький цветок,
| |
− | Ты как всегда бальзамом лечишь.
| |
− | Но видно вышел мне уж срок,
| |
− | Чтобы раскрыть вам тайну эту.
| |
− | Вы дети солнечных планет,
| |
− | Но не Земли.
| |
− | Твои родители, Рональдо,с Визави.
| |
− | Твои - Ли-Ли, с планеты Роз,
| |
− | Где все в гармонии живет.
| |
− | За межпланетным соглашением
| |
− | Летели мы к Земле святой,
| |
− | Чтобы спасти от разрушения,
| |
− | Красивый мир Земли Большой.
| |
− | Вы родились на корабле,
| |
− | Который нес любовь в себе.
| |
− | Твоим отцом был капитан,
| |
− | Влюбленный в звездный океан.
| |
− | А мать - красавица-душа
| |
− | Была пилотом корабля.
| |
− | Твои родители,Ли-Ли,
| |
− | Несли с собой свой мир земли.
| |
− | И этот мир мы садом звали,
| |
− | Там мы душою отдыхали
| |
− | И вспоминали дом родной,
| |
− | Любуясь садом и тобой.
| |
− | И вот однажды на рассвете,
| |
− | Когда близка была Земля,
| |
− | Приборы наши заплясали,
| |
− | Все автоматы закричали:
| |
− | "Горит Земля! Горит ЧАЕС!"
| |
− | Горел и бункер корабля,
| |
− | Взрывной волной его пробило...
| |
− | Но мы не думали о том,
| |
− | Мы воевали с мертвецом,
| |
− | Что плыл над миром бестелесный,
| |
− | Никем невидимый, безвестный.
| |
− | Когда понятен стал исход,
| |
− | Решили сделать мы виток,
| |
− | Чтобы найти ту часть земли,
| |
− | Где можно делать корабли.
| |
− | Летя над голубой Землей,
| |
− | Мы любовались красотой.
| |
− | И капитан решил тогда -
| |
− | Научную часть корабля
| |
− | И вас, детей любви большой,
| |
− | Послать на Землю запасной.
| |
− | Мы стартовали с корабля
| |
− | В пучину волн морской стихии.
| |
− | И связь держали с Визави,
| |
− | Пока сигналы шли живые.-
| |
− | Он замолчал. В тиши ночной
| |
− | Пел песню лишь ручей земной
| |
− | Да лунный свет на нем играл.
| |
− | - Программу "Визави-Земля"
| |
− | Мы выполнили всю сполна.
| |
− | И ты, Рональдо, в нем участник,
| |
− | И ты, Ли-Ли, нам помогла.
| |
− | Я отдаю вам сей журнал,
| |
− | В котором много лет писал
| |
− | О нашей жизни, изысканьях,
| |
− | Открытиях и о страданьях...
| |
− | Еще, Рональдо,
| |
− | Ты влюблен в Ли-Ли -
| |
− | Бери ее и береги.
| |
− | Она как роза на заре,
| |
− | Что просыпается в росе
| |
− | И дарит миру нежный звон -
| |
− | В любви и радости рожден.
| |
− | Она тебе уж не сестра,
| |
− | Она теперь любовь твоя.
| |
− | Ли-Ли, мой маленький цветок!
| |
− | Ты скоро розой расцветешь.
| |
− | Люби Рональдо и дари,
| |
− | Как матери твоей земли.
| |
− | Теперь о главном, мальчик мой.
| |
− | Ты должен в замке,здесь,построить
| |
− | Прибор сигналов Визави,
| |
− | Чтобы на встречном вас пути
| |
− | Забрали наши корабли.
| |
− | Корабль нами возведенный
| |
− | Может пройти лишь полпути.
| |
− | Сегодня покидаю Вас...
| |
− | И он в ночной тиши растаял,
| |
− | Словно туман с рассветом дня.
| |
− | Влюбленные в оцепенении
| |
− | Стояли молча у ручья.
| |
− | | |
− | Немало времени прошло...
| |
− | Они нашли себе прислугу.
| |
− | Зажили дружно и тепло
| |
− | Их уважала вся округа.
| |
− | Однажды звездной лунной ночью
| |
− | Ли-Ли проснулася в слезах,
| |
− | Она была уж на сносях.
| |
− | В тревоге обняла Рональдо
| |
− | И рассказала второпях.
| |
− | - Я видела корабль наш.
| |
− | И гидросад, где мы играли
| |
− | И чудной красоты цветок,
| |
− | В нем был заложен жизни код.
| |
− | Ты поспеши ведь это - знак.
| |
− | И это - знал седой моряк.
| |
− | - Любимая, ты не спеши!
| |
− | И все спокойно расскажи,
| |
− | Каким ты видела цветок?
| |
− | - Он был на лилию похож,
| |
− | Когда с рассветом лепестки
| |
− | Встречают Солнце, день Земли.
| |
− | Но, что-то в нем было не так...
| |
− | И это знал седой моряк.
| |
− | Рональдо, милый, помоги!
| |
− | Ты дай мне силы от земли
| |
− | И мы пойдем искать то место,
| |
− | Где лилия должна взойти.
| |
− | | |
− | С рассветом утренней зари,
| |
− | Когда встают лишь пастухи
| |
− | И слышен звук свирели дивной
| |
− | Они стояли у ручья...
| |
− | И ждали...
| |
− | Фанфары неба заиграли,
| |
− | Солнца лучи на землю пали
| |
− | И просыпалось все вокруг...
| |
− | Вдруг прозвучал волшебный звук.
| |
− | Ли-Ли нагнулася к ручью
| |
− | Взяла бутон и рассмеялась...
| |
− | Вокруг все радугою стало
| |
− | Бутон расцвел в ее руках
| |
− | И словно в сказке, в дивном сне,
| |
− | Все закружило , заиграло
| |
− | В сиянии бело-голубом.
| |
− | Вдруг лилия большою стала
| |
− | И все вокруг затрепетало,
| |
− | Запели трелью соловьи -
| |
− | Гармония любви звучала.
| |
− | Земля и небо связь держали
| |
− | И к новой жизни возвращали
| |
− | Давно забытые места,
| |
− | Что в диком ужасе бросали
| |
− | И убегали кто? куда?
| |
− | Здесь оставалась лишь природа
| |
− | Да скрытый мир,что жил внутри...
| |
− | Земля и Небо всем прощали
| |
− | И снова людям даровали
| |
− | Красивый мир большой любви.
| |
− | Ну вот и все...
| |
− | - Так мы потомки с Визави?
| |
− | - О, нет!
| |
− | Вскоре ракетой с Визави
| |
− | Рональдо стартовал с Ли-Ли.
| |
− | А твоим предкам был оставлен
| |
− | Вот этот сад с цветком любви.
| |
− | И много лет здесь отшумело
| |
− | Теперь тебе оставлю смело
| |
− | Все то, чем жил когда-то я...
| |
− | Быть может молодость твоя
| |
− | И пылкий ум найдут решение,
| |
− | Как сделать радость на Земле.
| |
− | Взрывы войны предать забвенью,
| |
− | Вернуть богатый мир души,
| |
− | Чтобы в пустынях бездыханных
| |
− | Росли прекрасные цветы.
| |
− | | |
− | И дед ушел меня оставив
| |
− | С красивой лилией Ли-Ли.
| |
− | Я ощутил ее дыханье
| |
− | И нежный аромат любви.
| |
− | | |
− | | |
− | | |
− | КАЗКА ПРО ВЕРТУНЦІВ І БАБУ ЯГУ
| |
− | | |
− | Ранок сонце зустрічає
| |
− | І красу у тім вінчає.
| |
− | Річка спить, та в ній життя
| |
− | Пробудилось вже від сна.
| |
− | Заспівали солов’ї
| |
− | І зозуля на вербі.
| |
− | В небі синім журавлі,
| |
− | Мов віночок, закружляли
| |
− | І на промисли подались.
| |
− | | |
− | Хочеш, казку розкажу?
| |
− | Ну, звичайно, не просту,
| |
− | Казку диво-чарівну…
| |
− | | |
− | Не за синіми морями,
| |
− | Не за чорними лісами,
| |
− | А у Всесвіті великім,
| |
− | Де життя своє іде
| |
− | І закони береже -
| |
− | Є планета, як твоя,
| |
− | Може більша, може менша,
| |
− | Достеменно я не знаю,
| |
− | Бо туди ж я не літала,
| |
− | Від людей я це чувала.
| |
− | Вертунець вона зоветься
| |
− | І звичайно, як ведеться -
| |
− | Там народ живе сміливий,
| |
− | Турботливий і красивий.
| |
− | Все із чим вони стикались
| |
− | Роздивлялись, виявляли,
| |
− | Що і як воно жиє?
| |
− | Яку користь то дає?
| |
− | В чому радість і краса,
| |
− | І гармонія буття?
| |
− | | |
− | Вони тіло тренували,
| |
− | Інтелект свій розвивали.
| |
− | Будували кораблі:
| |
− | І космічні, і морські.
| |
− | Та найбільше полюбляли
| |
− | Мандрувати у світах.
| |
− | Їм хотілось все пізнати
| |
− | І до істини дістатись,
| |
− | Козаки вони сміливі -
| |
− | Браві хлопці чорнобриві.
| |
− | | |
− | | |
− | Так мандруючи світами,
| |
− | Поверталися додому…
| |
− | Але щось пішло не так,
| |
− | І ніхто не знає як.
| |
− | | |
− | Крізь туман ледве пробились…
| |
− | На планету опустились,
| |
− | Що була на їх шляху.
| |
− | Не планета, просто рай.
| |
− | Голубі моря й озера,
| |
− | Ріки повнії життя
| |
− | І рослинність, мов жива .
| |
− | На очах то виростала,
| |
− | А то раптом десь зникала.
| |
− | | |
− | Дивно вів себе і ліс…
| |
− | Ніби був, та раптом зник.
| |
− | Білі лебеді літали -
| |
− | Хто зна звідки виринали.
| |
− | А земля? Немов, жива -
| |
− | То співала, то бурчала,
| |
− | А то полум’ям кидалась.
| |
− | | |
− | Їх це дуже здивувало:
| |
− | - Флора й фауна тут є.
| |
− | А який народ живе?
| |
− | Де й чому всі поховались? -
| |
− | призадумались вони.
| |
− | І до вченого подались,
| |
− | Щоб загадку розгадав
| |
− | І якусь підказку дав.
| |
− | | |
− | Всі його Наумом звали,
| |
− | Бо прожив він більше всіх
| |
− | І побачив вже чимало,
| |
− | І сказати щось то міг.
| |
− | | |
− | Той сидів біля озерця
| |
− | Весь у квітах, ніби спав,
| |
− | Тільки руки час від часу
| |
− | Все у воду опускав
| |
− | І щось тихо промовляв.
| |
− | Вертунці тут зупинились
| |
− | І уважно так дивились:
| |
− | «Що то робить їх Наум?»
| |
− | | |
− | Раптом всі відчули враз
| |
− | Дивний запах ароматів.
| |
− | Піднімався він з землі
| |
− | І торкався струн душі.
| |
− | | |
− | | |
− | Грав оркестр, а потім скрипка -
| |
− | Ніжна, чуйна, чарівна.
| |
− | Грала скрипка Страдіварі…
| |
− | Всі відчули це сповна .
| |
− | | |
− | А затим затихло все -
| |
− | Й пелена з очей упала.
| |
− | Перед ними у поклоні
| |
− | Шанобливо вряд стояли
| |
− | Посланці планети-диво.
| |
− | | |
− | - Ми вітаєм вас, прибульці,
| |
− | Із планети Вертунці
| |
− | І запрошуємо в гості
| |
− | До принцеси Роз-Марі.
| |
− | Але спершу ви приймете
| |
− | Водні ванни у Лі-Лі,
| |
− | Щоби тіло відпочило
| |
− | І відчули аромат,
| |
− | Що дарує ця планета
| |
− | І вітає усіх вас.
| |
− | | |
− | І не встигли вертунці
| |
− | Хоч би щось на те промовить,
| |
− | Як уже приймали ванни,
| |
− | Що несли в собі життя.
| |
− | І космічний пил змивали,
| |
− | Струни дум перебирали
| |
− | Й придивлялись до життя.
| |
− | | |
− | Тут все гарне і чудове -
| |
− | Все таке як має буть.
| |
− | Але щось їх все ж тривожить…
| |
− | Ну, а що? У чому суть?
| |
− | | |
− | Подивились на Наума
| |
− | Й заніміли від тих змін.
| |
− | Перед ними їх ровесник…
| |
− | - А куди ж то дідо дівсь?
| |
− | Глянули вони на себе
| |
− | Й похололо все в душі,
| |
− | Вони стали хлопчаками,
| |
− | А не мудрії мужі.
| |
− | | |
− | Призадумалися крепко
| |
− | Над проблемою буття.
| |
− | - Отже, всі оці «земляни»
| |
− | Мають вічнеє життя...
| |
− | І ніколи не старіють,
| |
− | І не йдуть у забуття…
| |
− | Диво дивнеє твориться -
| |
− | Не планета, просто рай!
| |
− | Враз Наум прийшов до тями
| |
− | Й нумо хлопців всіх будить:
| |
− | - Гей-но, хлопці, хвате спати,
| |
− | Просипатися пора!
| |
− | А то зараз нас проглотить
| |
− | Ця прекрасная земля…
| |
− | | |
− | Вертунці щось там бурчали
| |
− | І крізь сон все опирались.
| |
− | Та Наум той був настирний -
| |
− | Ляпас гарний всім їм дав
| |
− | І понюхать нашатиру,
| |
− | Що є гарним бомбардиром
| |
− | На всі випадки життя.
| |
− | | |
− | Вони всі прийшли до тями
| |
− | Й розглядались навкруги.
| |
− | - А куди поділись пані?
| |
− | - Де чарівнії їх ванни?
| |
− | - Пелюстки троянд кохання,
| |
− | Що так ніжно нам співали
| |
− | Тіло й душу огортали?
| |
− | | |
− | Та Наум був безупинним…
| |
− | Тормошив і тормошив,
| |
− | А затим корінням хрону
| |
− | Й часником натер їм скроні,
| |
− | Полину всім в руки дав
| |
− | Й про домівку нагадав.
| |
− | | |
− | Хлопці враз зашевелились…
| |
− | Обтрусились, прибодрились
| |
− | Й тільки рушили вже йти
| |
− | Як почули ніжний голос:
| |
− | - Вертунці, а ви куди? –
| |
− | Вони чинно зупинились,
| |
− | На Наума подивились,
| |
− | А Наум вус підкрутив
| |
− | Й згорда так заговорив:
| |
− | | |
− | - За прийом вам дуже вдячні,
| |
− | Але й честь пора вже знать.
| |
− | Та мені чомусь здається,
| |
− | Що я знаю звідкись вас.
| |
− | Голосок хоч і тоненький,
| |
− | Та мій слух ще ого-го.
| |
− | Нотки пам’яті тривожать
| |
− | І на згадку щось приходить…
| |
− | | |
− | | |
− | - Так, Наумчику, це я,
| |
− | Баба Ага, що на Висі
| |
− | У старій вербі жила.
| |
− | А от зараз в очереті…
| |
− | Ось така моя біда.
| |
− | | |
− | - На болотах в сухостоях
| |
− | Ти, Ягусенько, жила.
| |
− | До людей все добиралась
| |
− | І добренькой прикидалась,
| |
− | Щоб украсти в нас ракету
| |
− | І до ступи прикріпить.
| |
− | | |
− | - Так, Наумчику, то правда…
| |
− | І ракету я взяла,
| |
− | Та вона за стільки років
| |
− | І сама вже віджила.
| |
− | А моя бідненька ступа,
| |
− | В лісі в ступорі стоїть.
| |
− | Ох, а як же я літала!..
| |
− | Та й літала так далеко…
| |
− | Побувала на планетах,
| |
− | Зустрічалася з ріднею,
| |
− | Брала різні чудеса…
| |
− | | |
− | - Ти, Ягусенько, їх крала!
| |
− | | |
− | - Ну, а як прожити в світі?
| |
− | Чудеса є чудеса…
| |
− | | |
− | - Ну, а ми тобі навіщо?
| |
− | В нас же техніка новійша…
| |
− | І для чого ця туманність,
| |
− | Що ось тут ти розвела?
| |
− | Та ще й в жаб’яче болото
| |
− | Царські бані приплела.
| |
− | | |
− | - Ти хоч звешся і Наумом,
| |
− | А втямки не добереш,
| |
− | Що літати моя слабість.
| |
− | Та ще й техніка така…
| |
− | Ось послухай як зоветься :
| |
− | «На-ана, Нана чудеса».
| |
− | А я бачиш тут застряла
| |
− | Стільки чар вже перебрала,
| |
− | Щоб когось та заманить.
| |
− | І насилу спрацювало…
| |
− | | |
− | Я гостила в Андромеди,
| |
− | Гостювала років сто,
| |
− | І такого там набрала…
| |
− | | |
− | - Кра-а-ла!
| |
− | Ти б рідню і попросила
| |
− | Щоб тебе чогось навчили.
| |
− | | |
− | - Ну, та вже вони і вчили.
| |
− | Чудеса із всіх чудес!
| |
− | От хоча б ось пил звичайний -
| |
− | Тільки пустиш ти його,
| |
− | Як з’являється туманність,
| |
− | А за нею міражі…
| |
− | | |
− | - Годі, годі вже стара!
| |
− | А то знов почнеш кидатисЬ...
| |
− | Що ти хочеш, вже кажи?
| |
− | | |
− | - Ой, Наумчику, прости!
| |
− | Я сиділа тут в калюжі,
| |
− | Що недавно й ти сидів.
| |
− | Кісточки так розімліли
| |
− | І все тіло молоділо…
| |
− | Ну ти знаєш, сам відчув.
| |
− | Пригадала свою силу,
| |
− | Що колись в мені жила.
| |
− | І так, знаєш, закортіло
| |
− | Знову Всесвітом літати,
| |
− | З Невмирущим позмагатись,
| |
− | Із тим Чахликом кістлявим.
| |
− | А то він вже стільки літ,
| |
− | Ніби той колонізатор,
| |
− | Держить правнучок моїх.
| |
− | Та ще й де? У підземеллі…
| |
− | | |
− | - Ой, Ягуся, уморила!
| |
− | Сміх та й годі! Ох, держіть?
| |
− | З Невмирущим? Воювати?
| |
− | Ох, Ягуся! Ох, держіть!
| |
− | | |
− | - Ну та годі вже «Ягу-у-ся!»
| |
− | Бабця Ага я тепер.
| |
− | | |
− | - Добре, добре, бабо Аго,
| |
− | Вже пішли до корабля,
| |
− | А то станеш тут балакать,
| |
− | Що старим знов стану я.
| |
− | | |
− | Баба швидко засвистіла,
| |
− | Ніби дзиґа завертілась.
| |
− | Тричі вдарила у ступу
| |
− | І з’явились тут як тут -
| |
− | Потерчата і русалки,
| |
− | Баби Аги вірний круг.
| |
− | | |
− | - Та ти, що це витворяєш,
| |
− | Стара відьмочко, ось тут?
| |
− | | |
− | - Ой, Наумчик, не хвилюйся.
| |
− | Всі вони живуть ось тут. –
| |
− | Скриньку тихо привідкрила,
| |
− | Тричі оком повела,
| |
− | І уся нечиста сила
| |
− | Обернулась в рій осиний
| |
− | Й в скриньку спати залягла.
| |
− | | |
− | Баба ступу підхопила,
| |
− | А ще в амфору налила
| |
− | Молодечої води.
| |
− | Потім тричі обернулась,
| |
− | Ніжку смішно підняла
| |
− | І уже сиділа Ага
| |
− | В середині корабля.
| |
− | | |
− | | |
− | Ось вони летять додому.
| |
− | Всесвіт зірками манить…
| |
− | Мимо них метеоріти
| |
− | Десь несуться…
| |
− | Знать, куди б?
| |
− | | |
− | Ліворуч ось Чорна діра.
| |
− | Теж живе своїм життям.
| |
− | Тому штурман на сторожі -
| |
− | Карту шляху поміча,
| |
− | А то можна залетіти,
| |
− | І попасти в забуття…
| |
− | | |
− | Баба Ага у каюті споглядає зорепад.
| |
− | Раптом бачить Змій летючий
| |
− | На квазарі восіда:
| |
− | «Ах ти, Чахлик Невмирущий!
| |
− | Як потрапив ти сюди?»
| |
− | Баба враз тут закричала:
| |
− | - Ой, рятуйте! Всі сюди!
| |
− | Ось, погляньте на квазарі
| |
− | Невмирущий восіда.
| |
− | Це він хоче нас схопити
| |
− | І у діру потягнуть…
| |
− | Щось робіть! Та ще й хутенько!
| |
− | Бо тут чари не пройдуть.
| |
− | | |
− | Вертунці зашевелились,
| |
− | Телескопа навели
| |
− | І рентгенівським промінням
| |
− | Кістяк Чахлика знайшли.
| |
− | | |
− | - Ну, Ягуся, так Ягу-у-ся!
| |
− | В тебе зір, дай Бог усім!
| |
− | | |
− | - Я його нутром відчула…
| |
− | Хлопці, треба щось робить!
| |
− | | |
− | - Ну ти ж знаєш, бабо Аго,
| |
− | Щоб його убить, нам зась…
| |
− | Він же свою смерть ховає,
| |
− | А ще й правнучки твої…
| |
− | У якому підземеллі?
| |
− | І в якій такій землі?
| |
− | | |
− | Баба стала чаклувати
| |
− | І вертілась як могла,
| |
− | А затим присіла тихо
| |
− | Й вперше плакати змогла.
| |
− | | |
− | - Та не плачте, бабо Аго!
| |
− | Щось придумає Наум
| |
− | Й допоможе нам із вами.
| |
− | Він же вчений, він наш УМ.
| |
− | | |
− | Наум вуса підкрутив
| |
− | І малесенький колайдер
| |
− | На квазара запустив.
| |
− | Той з шипінням вліз в колайдер
| |
− | Й Невмирущого потяг.
| |
− | А вже там Наум по кругу
| |
− | Запустив його кістяк.
| |
− | І нагнав температуру,
| |
− | Щоби Чахлик зрозумів -
| |
− | Вертунці з ним не жартують -
| |
− | Він у пастці із усім.
| |
− | | |
− | Капітан включив комп’ютер,
| |
− | Гучномовець підключив,
| |
− | Щоб побачить і почути
| |
− | Невмирущого в красі.
| |
− | | |
− | Той сидів нога на ногу,
| |
− | Руки склавши, як той цар.
| |
− | Та ще й губу закопилив,
| |
− | Ніби каже: «Ось то вам!»
| |
− | | |
− | Та Наум на те й Наум,
| |
− | Став вести переговори:
| |
− | - Вертунці тебе вітають!
| |
− | Й баба Ага ось сидить.
| |
− | Дуже просимо сказати,
| |
− | Де праправнучки її?
| |
− | | |
− | Невмирущий чмихнув носом
| |
− | І в зневазі відвернувсь.
| |
− | | |
− | - Ой, який же ти пихатий…
| |
− | Й нерозумний дідуган.
| |
− | Зараз ми тебе розтягнем
| |
− | І спресуємо як слід.
| |
− | Затим в пляшку, що від рому –
| |
− | Закупорим на сто літ. –
| |
− | | |
− | Невмирущий аж підскочив:
| |
− | - Як це так! Хіба я Джин?
| |
− | Краще вбийте…
| |
− | | |
− | - А навіщо убивати?
| |
− | Ми ж не звірі, вертунці.
| |
− | Але ти забув, напевно,
| |
− | Мудрість сиву і просту:
| |
− | «Якщо хочеш убивати,
| |
− | То ти будеш це робить…
| |
− | Але, чи створиш ти той світ,
| |
− | Гармонія якого існувала і в тобі?»
| |
− | А тому… Будеш Джином, як не хочеш
| |
− | Гарно з нами говорить.
| |
− | | |
− | - Ні-і, Науме, ти послухай,
| |
− | Що я зараз ось скажу.
| |
− | В царстві казок є загадки,
| |
− | Відгадай хоча б одну!
| |
− | Ви ж у космос подалися
| |
− | Інтелект свій розвивать.
| |
− | І до істини добратись,
| |
− | А не просто політать.
| |
− | | |
− | Вертунці зашевелились,
| |
− | До Наума підступились.
| |
− | А той вуса підкрутив
| |
− | Й весело заговорив:
| |
− | - Ах, ти, Чахлик Невмирущий!
| |
− | Все ще граєш в казочки?
| |
− | Ну давай свою загадку,
| |
− | Позмагаємось ще ми.
| |
− | | |
− | - От і добре! То ж послухай:
| |
− | «Чиста і прозора,
| |
− | Мов роса на сонці.
| |
− | Все спішить, співає,
| |
− | З вітром гомонить.
| |
− | А то почорніє,
| |
− | Зареве, заплаче,
| |
− | І через болота
| |
− | Знову десь біжить.
| |
− | Місяць срібне плаття
| |
− | Їй дарує в зорях.
| |
− | Вона ж заіскриться
| |
− | Й тихо одягне,
| |
− | А зустрівши Сонце,
| |
− | В золото вбереться.
| |
− | І чарує кожного,
| |
− | Хто до неї йде.
| |
− | Доторкнеться ніжно,
| |
− | Лагідно, пестливо…
| |
− | І пробудить квітку,
| |
− | Що спить в забутті.
| |
− | Якщо знаєш тайну
| |
− | І чарівне слово,
| |
− | То звільниш від мороку,
| |
− | Науме, її.»
| |
− | Ото й уся загадка, Науме.
| |
− | | |
− | - Ти, мабуть, поетом став
| |
− | На чужині в Чорній дірі?
| |
− | Бо так гарно описав
| |
− | Річку Вись, що серцю мила.
| |
− | | |
− | - Ой, Науме, він щось бреше,-
| |
− | тихо мовила Ягуся. –
| |
− | Де та квітка? річка Вись?
| |
− | Ти на нього подивись,
| |
− | Він розкручує квазарі…
| |
− | Буде вибух… Ой, держіть!
| |
− | | |
− | | |
− | Та Наум був насторожі…
| |
− | Знов колайдер запустив.
| |
− | І в один момент квазарі
| |
− | Десь у космос полетів…
| |
− | Чахлика пустив по кругу
| |
− | І побачили усі,
| |
− | Що він плавно розділився.
| |
− | Спершу Змій семиголовий,
| |
− | Затим Чахлик, а за ним
| |
− | Вийшов Джин, що живе в горах.
| |
− | | |
− | - Три особи і в одній!? -
| |
− | закричала баба Ага. –
| |
− | Це вже точно чортівня!
| |
− | Як же так? Що це твориться?
| |
− | Це ж космічні чудеса!.
| |
− | | |
− | Раптом Змій семиголовий
| |
− | Випускати лаву став.
| |
− | Ніби той вулкан Везувій,
| |
− | Все гримів і викидав.
| |
− | Але Джин на те і Джин.
| |
− | Він поставив монолітні
| |
− | Гори давні, предковічні.
| |
− | Ну, а Чахлик Невмирущий -
| |
− | Холод з градом запустив…
| |
− | | |
− | - Ой, Науме, це біда! –
| |
− | закричала баба Ага. –
| |
− | Ти їм шкварочки подай,
| |
− | І на цьому буде край!
| |
− | - Які шкварочки, Ягуся?
| |
− | Де ти бачиш сало тут?
| |
− | - Ну, а як їх? Ой, біда!
| |
− | Те, що атом випуска…
| |
− | - Кварки?
| |
− | - Може й кварки! Я не знаю,
| |
− | Але треба щось робить…
| |
− | - Ні, Ягуся, так не можна!
| |
− | Ти ж не хочеш їх убить.
| |
− | - Але ж Змій їх убиває,
| |
− | А наступні будем ми.
| |
− | - Заспокойся! Капітане,
| |
− | Верхні кварки запусти. –
| |
− | | |
− | Капітан натиснув кнопку –
| |
− | Змій злетів неначе пробка.
| |
− | І у просторі космічнім
| |
− | Розчинився в той же час.
| |
− | | |
− | У колайдері лишились,
| |
− | Стомлені від боротьби,
| |
− | Невмирущий з гірським Джином
| |
− | І сиділи, як брати.
| |
− | | |
− | Вертунці і баба Ага
| |
− | Зрозуміти не могли:
| |
− | «Що це трапилося з ними?
| |
− | Невже кварки помогли?»
| |
− | Раптом бачать Невмирущий
| |
− | Роздуватися почав.
| |
− | А затим за груди взявся,
| |
− | Й ніби міх той видихав.
| |
− | | |
− | Джин йому став помагати
| |
− | І Наума застеріг:
| |
− | - Не робіть більше нічого.
| |
− | Лиш до себе заберіть. –
| |
− | Тільки встиг він це промовить,
| |
− | Як і сам завмерши ліг.
| |
− | | |
− | Вертунці захвилювались,
| |
− | Баба стала чаклувать.
| |
− | Наум пошепки промовив:
| |
− | - Перенести їх до нас.
| |
− | | |
− | Капітан щось там натиснув
| |
− | І все сталось в тую ж мить -
| |
− | Невмирущий разом з Джином
| |
− | В корабель перенеслись.
| |
− | | |
− | - Бабо Аго, та не бігай,
| |
− | Зупинися хоч на мить!
| |
− | Не триво-о-жся, сядь, посидь!-
| |
− | розсердився капітан.
| |
− | | |
− | Коли бачать Невмирущий
| |
− | Ознаки життя подав.
| |
− | Якось дивно шевельнувся
| |
− | І облазити почав…
| |
− | | |
− | Шкіра лізла, ніби з гада,
| |
− | Ще й зникала на очах.
| |
− | Вертунці всі остовпіли:
| |
− | «Це ж небачені дива!»
| |
− | Баба Ага шепотіла:
| |
− | - Невмирущий обліза.
| |
− | Убереться в нову шкіру,
| |
− | А тоді усім гаплик.
| |
− | Треба, хлопці, щось робити!
| |
− | Та не стійте! Щось робіть!
| |
− | | |
− | - Ви нічого не робіть, -
| |
− | подав голос Невмирущий.
| |
− | | |
− | - Зараз лузарем ти станеш,
| |
− | Якщо правду нам не скажеш.
| |
− | Хто ти є? Чому ти тут? –
| |
− | закричала баба Ага. –
| |
− | Ну це ж треба! Невмирущий обліза…
| |
− | | |
− | - Та уймися вже, Ягуся, -
| |
− | наказав їй капітан. –
| |
− | Ну, а ти скажи нам правду.
| |
− | Хто такий? І звідки сам?
| |
− | Чому з Джином ви, як друзі?
| |
− | Його треба розбудить?
| |
− | - Ні, не треба! Почекайте.
| |
− | Час зворотний не настав.
| |
− | | |
− | - Ти загадками говориш.
| |
− | І якийсь ти дивний став,-
| |
− | підступив Наум до нього.
| |
− | - Про загадку нагадав…
| |
− | Але ж ти мою загадку,
| |
− | Докінця не відгадав.
| |
− | | |
− | - Ну, а це уже не смішно!
| |
− | - Я ж тобі і говорю –
| |
− | Розгадай мою загадку
| |
− | І тоді я не помру.
| |
− | | |
− | - Дивні речі ти говориш.
| |
− | Ти ж безсмертний чи не так?
| |
− | | |
− | - Зупинись! Це вже не смішно…
| |
− | Став вже тікати мій час.
| |
− | То ж, прошу тебе, Науме,
| |
− | Всю загадку розгадай.
| |
− | | |
− | - Якщо справа у загадці,
| |
− | А життя твоє у пастці,
| |
− | То я зараз розповім…
| |
− | | |
− | У степу, де річка Вись
| |
− | Завертає до болота,
| |
− | Зупинився рід колись,
| |
− | Зачарований природой.
| |
− | | |
− | Край багатий і чудовий,
| |
− | Різнотрав’я запашне.
| |
− | Берег річки в верболозах
| |
− | І калина там росте.
| |
− | | |
− | Зупинились й стали жити,
| |
− | Діточок своїх ростити.
| |
− | Жінки квіти скрізь саджали,
| |
− | Чорнобривцями їх звали.
| |
− | | |
− | Вони, ніби квіти Сонця,
| |
− | Обереги запашні.
| |
− | А ще в них магічна сила,
| |
− | Знали це лиш тільки ми.
| |
− | | |
− | Бо куди б ми не ходили,
| |
− | А вже потім і літали,
| |
− | Ми дорогу й шлях свій знали -
| |
− | Квіти Сонця нас вітали
| |
− | Й шлях додому повертали,
| |
− | І здоров’ячко давали.
| |
− | Ще - красу і по дитинці,
| |
− | Щоб росли, як чорнобривці.
| |
− | | |
− | Але так воно ведеться
| |
− | Там, де радість й щастя в’ється -
| |
− | Чорна туга слідом йде
| |
− | І біду з свою веде.
| |
− | | |
− | Це відчули наші діти,
| |
− | Бо всі разом попритихли.
| |
− | Лиш один синок мій грався -
| |
− | Сонцедаром прозивався.
| |
− | В Сонцедара на руці
| |
− | Квітка наша - чорнобривець.
| |
− | | |
− | - Подивись мені на руку
| |
− | Й прокажи святі слова,
| |
− | Бо мій час уже сплива.
| |
− | | |
− | Наум зблід при цих словах.
| |
− | Вуса якось опустились
| |
− | І він тихо проказав:
| |
− | «З роду в рід
| |
− | І із віків
| |
− | Квітка Сонця
| |
− | І Землі -
| |
− | Подарована тобі.
| |
− | Лиш джерельні
| |
− | Чисті води,
| |
− | Що ідуть із-під землі,
| |
− | Пробудити сили зможуть,
| |
− | Давши силу і тобі.
| |
− | В кожній кліточці твоїй
| |
− | Заспіває Україна.
| |
− | Її мова солов’їна
| |
− | Задзвенить,
| |
− | Як мед солодка.
| |
− | І заб’ється твоє серце,
| |
− | Пробудившись з забуття!»
| |
− | | |
− | І при цих словах він витяг
| |
− | Квітку-амфору малу.
| |
− | - Біля серця ця вода,
| |
− | Повертайся до життя! –
| |
− | | |
− | Нею сина окропив
| |
− | Й відбулися чудеса.
| |
− | Встав юнак
| |
− | На сонце схожий,
| |
− | А в очах тих небеса.
| |
− | | |
− | Батько сина обійняв:
| |
− | - Як же довго я чекав,
| |
− | І чекає вся родина.
| |
− | Де ж ти сину пропадав?
| |
− | - Зараз нам не до розмови,
| |
− | Треба друга рятувать.
| |
− | Дай-но амфору чудову,
| |
− | Що несе в собі життя.
| |
− | Випий, друже, чисту воду.
| |
− | Стань таким, яким став я.
| |
− | Джину голову підняв
| |
− | І останні каплі дав.
| |
− | | |
− | Грім далекий десь пронісся
| |
− | І струснуло корабель.
| |
− | Баба Ага аж присіла
| |
− | Й тихо так прошепотіла:
| |
− | - Це ж небачені дива -
| |
− | Вже не Джин, Вернигора.
| |
− | Як тут хлопці опинились?
| |
− | І чому в чужих тілах?
| |
− | Це якась вже чорна сила,
| |
− | І пора нам вже тікать.
| |
− | | |
− | Наум хлопців обійняв
| |
− | І наказ такий всім дав:
| |
− | - Час додому, в рідний край.
| |
− | Капітане, повертай!
| |
− | Ну, а ви, діти мої,
| |
− | Все розкажите мені.
| |
− | | |
− | Як й чому тут опинились?
| |
− | Та спочатку відпочити
| |
− | І, звичайно, підкріпитись.
| |
− | А то ваші животи
| |
− | Вже прилипли до спини.
| |
− | | |
− | Бабо Аго, розкрутися
| |
− | Й покажи нам чудеса -
| |
− | Нагодуй усю команду.
| |
− | Щоб було там щось смачненьке
| |
− | Й по-козацькому кріпкеньке. –
| |
− | | |
− | Баба Ага тут крутнулась,
| |
− | Чудо скатерку взяла
| |
− | І накрила стіл славетний.
| |
− | Отакі от чудеса!
| |
− | | |
− | | |
− | Хлопці добре попоїли
| |
− | І вже встигли відпочить.
| |
− | Баба Ага до Наума:
| |
− | - Треба вже поговорить.
| |
− | Ти б, Наумчику, спитав,
| |
− | Може знають, що про внучок.
| |
− | - Що, Ягусенько, горить?
| |
− | - Ні, кортить! Хочу знати…
| |
− | Як й чому тут опинились?
| |
− | Де праправнучки мої?
| |
− | - Хочу й я про це дізнатись.
| |
− | - Так піди, поговори!
| |
− | | |
− | Наум вуса підкрутив
| |
− | І до хлопців підступив.
| |
− | Сонцедар обняв Наума
| |
− | Й по-синівські проказав:
| |
− | - Зараз, тату, все розкажем,
| |
− | Лиш пройдем один портал.
| |
− | Так ми швидше вдома будем.
| |
− | Бабо Аго, йди сюди!
| |
− | Ти ж бо знаєш ці портали,
| |
− | Тому нам допоможи. –
| |
− | | |
− | Баба Ага підібралась,
| |
− | Спину вигнула рівніш
| |
− | І про себе прошептала:
| |
− | - Мабуть, треба помогти,
| |
− | Якщо знають про портали,
| |
− | То це вже не чудеса…
| |
− | Ти, Науме, з капітаном
| |
− | Йдіть до себе відпочить.
| |
− | Штурмана візьміть з собою,
| |
− | Що йому вже тут робить?
| |
− | Якщо ми із Сонцедаром
| |
− | І Горою уже тут.
| |
− | Відпочиньте й не хвилюйтесь…
| |
− | | |
− | - Бабо Аго-о, час летить!
| |
− | Станьте в круг і прокажіть
| |
− | Ті слова, що вам відомі -
| |
− | Аби нам портал відкрить.
| |
− | А я разом із Горою
| |
− | Забезпечу наш прохід.
| |
− | | |
− | Баба ступу підхопила
| |
− | Тричі круг весь обійшла,
| |
− | А затим, як центрифуга
| |
− | Закрутилась, завелась.
| |
− | | |
− | Що вона там говорила,
| |
− | Про те знає лиш сама,
| |
− | Та за мить портал відкрила
| |
− | І якась вселенська сила
| |
− | Всю машину затягла.
| |
− | Все крутилось і вертілось…
| |
− | Час летів за світлом вслід,
| |
− | А затим все зупинилось
| |
− | Знову поштовх і за мить
| |
− | Вже у них на горизонті
| |
− | Вертунець, планета їх.
| |
− | | |
− | Всі полегшено зітхнули
| |
− | І присіли відпочить.
| |
− | Баба швидко до Наума:
| |
− | - Скільки можна тут сидіть?
| |
− | Он поглянь в ілюмінатор -
| |
− | Вертунець нас вже віта.
| |
− | Ви зійдете всі по трапу
| |
− | Залишуся я сама.
| |
− | І не знатиму, де внучки,
| |
− | І світами знов бродить…
| |
− | | |
− | - Заспокойся вже, Ягуся,
| |
− | Наш корабль ще не сіда.-
| |
− | | |
− | Та на разі до каюти
| |
− | Сонцедар й Вернигора
| |
− | Завітали, посміхнувшись:
| |
− | - Що дістала вже сповна? –
| |
− | син у батька запитав.
| |
− | | |
− | - Та дістала…
| |
− | Але хочеться й мені
| |
− | Поскоріш про все дізнатись…
| |
− | | |
− | - Добре, тату, не хвилюйся
| |
− | Зараз все вам розповім.
| |
− | Я зустрівсь з Вернигорою
| |
− | У Карпатах на змаганнях.
| |
− | Там ми силу виміряли
| |
− | І змагались, як борці.
| |
− | А ще дар перевіряли,
| |
− | Хто сильніший від усіх?
| |
− | Побратимами ми стали –
| |
− | Розділяли хліб і сіль.
| |
− | Серед неба разом спали,
| |
− | Шлях Чумацький споглядали…
| |
− | Та на разі ми відчули,
| |
− | Що присутній третій хтось,
| |
− | Хто змагається із нами –
| |
− | Не людина і не звір…
| |
− | | |
− | Стали ми його шукати
| |
− | По печерах, що в розломах
| |
− | По Карпатських горах йдуть.
| |
− | Так, шукаючи дістались
| |
− | До якогось підземелля.
| |
− | Бачим, там ваші дівчата,
| |
− | Ніби горлиці у клітці,
| |
− | Вишиваючи співають
| |
− | Й тихо сльози витирають.
| |
− | | |
− | Ми тихенько підступились,
| |
− | Щоби їх не налякать.
| |
− | Раптом бачим Невмирущий
| |
− | Появивсь серед дівчат.
| |
− | Щось тихенько проказав -
| |
− | Вони швидко в кучу збились
| |
− | Й рушниками поприкрились.
| |
− | Він кришталь у руки взяв
| |
− | І підняв його над ними.
| |
− | | |
− | - Ой, біда! - проказав Вернигора -
| |
− | Він до Чахлика метнувся
| |
− | І кришталь вже був його.
| |
− | Зав’язалась боротьба...
| |
− | Я відчув, що це та сила,
| |
− | Яку щойно ми шукали.
| |
− | І на поміч побратиму…
| |
− | | |
− | А одна з дівчат смілива
| |
− | Перстень кинула мені.
| |
− | | |
− | - Це мабуть моя Даринка!
| |
− | Покажи його мені,-
| |
− | попросила баба Ага.
| |
− | Сонцедар їй показав.
| |
− | | |
− | - Так, це перстень Вертунець.
| |
− | Він дарований Дирині
| |
− | За любов і чистоту.
| |
− | Ти віддай його мені.
| |
− | | |
− | - Бабо Аго, він належить
| |
− | Лиш Дарині, тимчасово і мені.
| |
− | Ну, а ви з якого боку?
| |
− | | |
− | - За своє ти знов взялася? –
| |
− | розсердився тут Наум. –
| |
− | Сядь-посидь і вже послухай,
| |
− | Що там далі в них було.
| |
− | | |
− | - Довго бились і боролись…
| |
− | Сили танули щомить.
| |
− | Тут дівчата закружляли
| |
− | Й дивну пісню заспівали,
| |
− | А затим вже рушниками
| |
− | Навхрест нас перев’язали.
| |
− | | |
− | Перстень раптом засвітився,
| |
− | Став мечем в моїх руках.
| |
− | А кришталь Вернигори
| |
− | Показав нам чорну силу,
| |
− | Що міняючись металась.
| |
− | Це був Змій і Невмирущий,
| |
− | А затим Вернигора.
| |
− | Ну, а потім був вже я.
| |
− | | |
− | Ми, звичайно, бились з ним.
| |
− | Та він хитрістю узяв.
| |
− | Заманив нас у розломи,
| |
− | Де пастки його стояли.
| |
− | Там енергія чужа.
| |
− | От в капкан ми і попали.
| |
− | | |
− | Це таке, як павутиння,
| |
− | Що ото павук плете.
| |
− | Воно стало нас сплітати
| |
− | І у кокон пакувати,
| |
− | А затим семиголовий
| |
− | Вільно нас і проковтнув.
| |
− | | |
− | Ми прийшли уже до тями,
| |
− | Як відчули сильний холод.
| |
− | Почали все роздивлятись…
| |
− | І нарешті зрозуміли,
| |
− | Що живе семиголовий
| |
− | Поблизу якоїсь діри.
| |
− | Бо весь час вітри гуляли…
| |
− | Все гули і завивали.
| |
− | І тоді ми зрозуміли –
| |
− | Що, мабуть, це Чорна діра,
| |
− | Про яку всі говорили.
| |
− | | |
− | Змій є стражником при ній
| |
− | Наглядає і годує
| |
− | Ненажерливую діру.
| |
− | Все, що мимо пролітає
| |
− | Він до неї заганяє,
| |
− | А вона із страшним ревом
| |
− | Безупинно поглинає.
| |
− | | |
− | Ось одна з голів відчула,
| |
− | Що ви мимо пролетіли.
| |
− | Цього Змій стерпіть не міг.
| |
− | Прихопивши нас з собою,
| |
− | Щоби силу більше мать.
| |
− | Розкрутив квазарі сильно
| |
− | Й миттю кинувсь доганять.
| |
− | - Сонцедаре, постривай!
| |
− | Він же був, як Невмирущий?
| |
− | І його він проковтнув? –
| |
− | запитав Наум у сина.
| |
− | | |
− | - Ні, Невмирущий брат його
| |
− | У якомусь поколінні.
| |
− | Змій у нього гостював
| |
− | І його подобу брав,
| |
− | Щоб його не розпізнали.
| |
− | І дівчат ваших украв
| |
− | Біля річки Уж, що в’ється
| |
− | Між каміннями Карпат.
| |
− | | |
− | - Ух, Кістлявий! –
| |
− | аж підскочила Ягуся.
| |
− | | |
− | - А побачивши змагання
| |
− | Закортілось і йому
| |
− | Позмагатися із нами,
| |
− | Силу спробувати свою.
| |
− | | |
− | - Добре, сину!
| |
− | Ти мені, ось що скажи.
| |
− | Як вас кокони не з’їли?
| |
− | - Бо дівчата захистили.
| |
− | Рушниками обв’язали.
| |
− | Та ще й перстень в руки дали.
| |
− | А в руках Вернигори,
| |
− | Був кришталь Вулкан гори.
| |
− | | |
− | - Ну, а як Змій знав про Вись?
| |
− | | |
− | - Так то ж я йому навіяв,
| |
− | Щоб ти нас урятував
| |
− | І у пляшку не запхав.-
| |
− | Тут всі дружно засміялись.
| |
− | | |
− | - Все вам смішно, вертунці, -
| |
− | сумно мовила Ягуся.
| |
− | Ну, а де мої правнучки?
| |
− | Хто звільнить їх від біди?
| |
− | | |
− | - Ваші правнучки вже вдома, -
| |
− | мовив тихо їй Гора. –
| |
− | Не сумуйте і готуйтесь,
| |
− | Бо виходить вже пора…
| |
− | | |
− | - Час настав й мені закінчить,
| |
− | Бо засиділась я тут.
| |
− | Прощавайте і чекайте,
| |
− | Може, ще я повернусь.
| |
− |
| |
− | | |
− | ПРИТЧА ПРО ВДЯЧНІСТЬ
| |
− | | |
− | Високо в горах Тянь-Шаню жив великий мудрець і майстер кун-фу. Свою силу і майстерність він розвивав серед прекрасної природи, яку розумів, як свою душу.
| |
− | Одного разу тренуючи своє тіло і прислухаючись до звуків природи він почув, що десь в долині плаче дитина. Майстер швидко спустився і знайшов там дуже худого і покинутого хлопчика. Він взяв його на руки і приніс до своєї хижки. Обмив тіло дитини і напоїв цілющими травами. Через деякий час малий встав і почав спостерігати за мудрецем. А одного ранку попросив його навчити майстерності кун-фу. Майстер запитав:
| |
− | - А навіщо це тобі?
| |
− | - Я хочу бути таким же великим майстром як ви. Допомагати слабим і бідним.
| |
− | Майстер уважно подивився на нього і сказав:
| |
− | - Добре! Я навчу тебе всього, що знаю сам, але за однієї умови. Ти ніколи не забудеш цього дня…
| |
− | Минуло багато років. З маленького і худого хлопчика виріс сильний і гарний юнак.
| |
− | Одного дня мудрець захворів і попросив юнака допомогти йому.
| |
− | - Сину, - сказав він, - сходи в селище Квітка сакури, що в долині. Там є школа кун-фу. Я двічі на місяць навчаю дітей. Проведи уроки за мене.
| |
− | Юнак подивився на старого і хворого майстра і розсміявся.
| |
− | - Та ні, - сказав він. - Я краще назовсім піду від вас. Побажайте мені хорошої дороги.
| |
− | На це майстер відповів:
| |
− | - Нехай на твоїй дорозі буде удачі, щастя і здоров’я рівно стільки, скільки ти поклав своєї вдячності до моїх ніг!
| |