Каталонська народна казка. Іспанська народна казка

Птаха, що несла діаманти

Жили собі на світі два приятелі.

Обидва були заможними злотниками.

Та ось один із них розорився.

Попросив він допомоги в приятеля, але той відмовив.

Тоді невдаха, не маючи нічогісінько за душею, найнявся сторожувати пасовисько.

Якось туди прилетіла птаха з барвистим пір’ям, і він упіймав її.

Посадив у клітку, а коли вранці прийшов погодувати, у кубельці, яке птаха собі змостила, помітив сяйливий камінець.

То був діамант.

Злотник не знав, що й думати, коли це назавтра знову знайшов такий самий діамант, а потім ще і ще, аж поки нарешті збагнув: птаха щодня замість яйця кладе новий діамант.

Відніс він ті яйця до свого приятеля і продав за шість тисяч реалів.

Розбагатівши, колишній злотник покинув сторожувати й повернувся до містечка.

А жадібному приятелеві не терпілося взнати, звідки у нього діаманти.

Він навіть пригрозив піти до суду й звинуватити його в крадіжці, якщо той не признається.

І довелося колишньому злотникові розказати все по щирості.

— Продай мені птаху,— запропонував приятель.

Колишній злотник спершу відмовився, а потім злякався, що приятель його викаже, і згодився обміняти птаху на будинок і крамницю.

На перші діаманти, які знесла йому птаха, приятель купив новий дім, а в саду збудував велику пташарню.

Якось під крилом у птахи побачив напис: «Хто з’їсть мою голову, той стане королем».

Підняв друге крило і побачив 'ще напис: «Хто проковтне моє серце, той щоранку під подушкою знаходитиме повен гаманець золота».

Схопив він птаху і наказав куховарці засмажити її.

Засмажила куховарка птаху і вийшла з кухні.

А в цей час злотникові сини повернулися з поля.

Зголоднілі хлопці пішли мерщій на кухню, а там засмажена птаха.

Старший син з’їв голову, а молодший хотів був з’їсти серце, та в цю мить нагодилася куховарка, і хлопець проковтнув його, щоб вона нічого не помітила й не поскаржилася батькові.

Куховарка й справді нічого не помітила і, коли хазяїн звелів подавати на стіл, віднесла йому таріль із птахою.

Але голови та серця злотник не знайшов.

Тоді він схопив палицю і почав лупцювати нещасну, а вона верещала та божилася, що нічого не їла.

Зачувши лемент, прибігли хлопці й спитали в батька, у чому провинилася куховарка.

— Я її вб’ю, ненажеру! — не вгавав той.— Сказав їй, щоб засмажила птаху і не чіпала, а вона з’їла голову й серце.

Хлопцям стало шкода бідолашної жінки, і вони призналися:

— Не бийте її, тату, це ми з’їли голову й серце птахи.

Батько трохи заспокоївся.

Він спитав, хто з них проковтнув серце, а вранці підійшов до ліжка, в якому спав молодший син, і знайшов під подушкою гаманець із золотом.

Відтоді він робив так щоранку, і хлопець ні про що й не здогадувався.

Минав час. Брати повиростали й зробилися завзятими мисливцями.

Якось приятель запросив хлопців пополювати на зайців.

Батько заперечував, але приятель так наполягав, що старий погодився відпустити синів, хоч попередив, щоб вони не барилися.

Поїхали брати і наступного дня вдосвіта подались на полювання.

А коли надвечір повернулися до маєтку, служниця принесла молодшому братові гаманець.

— Ось, візьміть, ви забули його вранці під подушкою,— сказала вона.

— Це не мій гаманець,— заперечив хлопець.

— Ваш, сеньйоре,— наполягала служниця,— я знайшла його, коли застеляла ваше ліжко.

Хлопець вирішив, що з нього хочуть пожартувати, і мовив:

— Гаразд, якщо гаманець мій, то я дарую його вам.

Звечора він лишив під подушкою кисет, а вранці, дістаючи його, побачив ще й гаманець.

Певний, що його знову розіграли, хлопець сховав гаманець, сподіваючись, що хтось спитає про нього.

Однак ніхто не спитав, а наступного ранку хлопець знайшов новий гаманець.

Так тривало щоранку, а це вже не скидалося на жарти.

«Так он чому батько щоранку заходив до моєї кімнати поправити подушки, перш ніж я встану! — здогадався хлопець.— Через те й не хотів відпускати мене сюди. Тепер мені треба розгадати цю загадку до кінця».

Брати погостювали у свого приятеля ще кілька днів і повернулися додому.

От дома найменший син і каже батькові та братам:

— Батьку, щоранку, прокинувшись, я знаходив під подушкою гаманець із золотом.

Ви, мабуть, знаєте, в чім тут секрет.

Розкажіть усе по щирості.

Нічого не лишалося старому, як розповісти всю історію про птаху і про те, що молодший син, котрий проковтнув її серце, тепер щодня знаходитиме новий гаманець, а старший, який з’їв голову, врешті-решт стане королем.

Брати зраділи новині, і молодший, віддаючи батькові всі гаманці, мовив:

— Цих грошей і тих, що ви маєте, вам вистачить на все життя. А я хочу помандрувати, побачити світу.

Старший брат забажав пристати до нього, і молодший дуже зрадів, що матиме попутника.

Батько благословив синів у дорогу, але просив не баритися на чужині, щоб хоч перед смертю їх побачити.

Пішли брати. Чимало верст пройшли, аж ось одного ранку помітили вдали ні хмару куряви й блискіт списів.

То йшов полк солдатів. Коли полк спинився, до старшого брата наблизилися пажі й піднесли йому корону і всі королівські клейноди.

Пажі сказали, що його проголошено королем їхньої держави.

Братів це не здивувало — адже від батька вони знали, що це повинно статися.

Старший брат прийняв корону й очолив військо, а молодшому запропонував супроводити його.

Так обидва дісталися до столиці королівства, де їх пишно зустріли.

Поки тривали урочистості, молодший брат був поруч зі старшим, а потім помандрував далі.

Брат-король просив його і обіцяв, що зробить першим міністром і оженить на принцесі.

Але той відмовився, сказав, що хоче побачити інші країни, а одружиться не з принцесою, а з дівчиною, яка припаде йому до душі.

Вирушив він у путь, обійшов увесь світ і зустрів бідну сироту.

Хлопець попросив руки дівчини. Дівчина теж покохала хлопця, і вони побралися.

А потім вони повернулися до королівського двору брата, послали гінців по батька і зажили усі вкупі дружно й щасливо.