Ведмідь-принц. Іспанська народна казка

Був собі купець, і мав він трьох дочок-красунь, з яких найбільше любив найменшу.

Все його багатство складалося з корабля, що плавав по морю і возив крам.

Одного разу корабель, посланий у далеку подорож, додому не вернувся — і скоро прийшла звістка, що він попав у бурю й потонув.

Зажурився купець — адже, крім цього корабля, у нього нічого не було, і тепер він бідняк.

Минув ще якийсь час, вони витратили всі свої запаси і зовсім зубожіли, аж це раптом новина: корабель просто збився з дороги і тепер у порту чекає хазяїна.

Зрадів купець, зібрався в дорогу до порту, де стояв корабель, та й питає в дочок, що їм привезти.

Старша:

— Мені шовкову сукню.

Середня:

— А мені вишиту хустинку.

А молодша:

— Хочу квітку лілеї з саду, який трапиться на шляху.

От поїхав купець, прибув у порт, звелів, щоб розвантажували корабель, спродав товари і почав збиратися додому.

Сукню і хустину він купив, а знайти квітки лілеї не зміг.

Зажурився бідолаха, що не вволив бажання найменшої доньки, аж світ йому немилий.

От іде він, іде, аж раптом бачить на півдорозі дім, а навколо красиві сади, він і каже собі:

— А що, як у цих садах та є квітка лілеї і мені її продадуть?

Заглянув він у дім, а там нікого, щоб спитати.

Обійшов він усі сади — аж це в алеї кущ, а на ньому така гарна квітка лілеї, що й не сказати.

Огледівся — довкола ні душі, от він підійшов і зірвав квітку.

Та тільки зірвав, з’явився ведмідь, такий здоровенний, що купець зі страху позадкував.

А ведмідь:

— Хто тобі дозволив рвати квітку?

— Ніхто, сеньйоре, тільки одна з моїх дочок просила привезти квітку лілеї, а я ніде не зміг її знайти.

Аж це проходив повз великий сад, заглянув, чи нема її тут, а як є, чи не продадуть.

Навколо — ні душі, я подумав, що квітка нічия, і зірвав її.

Просіть, скільки захочете, і я вам заплачу.

А ведмідь каже:

— Не продаються ці квіти. Та якщо ти вже зірвав, бери її з собою, а натомість приведеш сюди свою найменшу дочку, ту, яка просила квітку.

— О, ні, сеньйоре! — каже батько.— Такою ціною я не хочу цієї квітки, візьміть її, хай дочка залишається зі мною.

Ведмідь і відповідає:

— Пізно, ти вже лілею зірвав, і заподіяну шкоду може виправити тільки твоя дочка. Вибирай: або приведеш дочку, або вам усім смерть.

Зажурений купець вернувся додому, роздав донькам подарунки,— вони раді, що й казати. Але незабаром дочки побачили, що батько увесь час журиться.

Найменша, його улюблениця, й питає:

— Чого ти журишся, батьку?

А батько на те:

— Та це так, донечко.

— Ні, у тебе якесь горе, а ти криєшся. Я ж бачу, що ти плачеш.

І так вона довго допитувалася, що батько признався.

От дочка попросила повести її в той сад.

Батько — нізащо, а вона: якщо має статися якесь нещастя, то краще з нею, аніж з ними усіма.

Та й хто знає — може, це все обернеться для неї щастям.

Повів батько дочку в сад і залишив її, як і просив ведмідь.

І було там у неї все, чого душа забажає, от тільки людей ні душі.

І лиш ночами щось стогнало в саду, але вийти і глянути вона не наважувалась.

Та якось увечері, коли стогони лунали особливо сумно, вона вирішила глянути, що там таке.

Виходить вона в сад, аж це під кущем квітки лілеї лежить ведмідь і вмирає.

А очі в нього такі сумні, що їй стало жаль його. Вона схилилася, щоб приголубити його, та й питає:

— Що з тобою? Ти хворий?

Ведмідь вдячно глянув на неї і відповідає:

— Так.

— То, може, я вилікую тебе?

Ведмідь показує на квітку і каже:

— Ліки у тебе в руці.

Глянула вона на кущ і зрозуміла, що її батько зірвав лілею з цього куща, і приклала квітку до стебла.

Потім подала руку ведмедю, а той, підвівшись, перекинувся красивим хлопцем.

Його зачарували, а тепер принц позбувся чарів.

Якщо вона не проти вийти за нього заміж, принц забере її з собою в королівський двір, і вона стане принцесою.

Так вони побралися і прожили щасливо увесь вік.

Вона забрала до себе батька й сестер, і ті теж повиходили заміж.