Чисті води (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)
В. Яцкул-Пантазьєва м. Новомиргород Кіровоградська обл..
Щоденник майдану
ГОЛОС З НАРОДУ
Моя співуча, Україно, Скільки могутності в тобі… Ти все з народом пережила І усміхнулась на зорі.
За що ж так люблять тебе, РІДНА? За твій народ й любов його? Чи хочуть гроші, землю й води? А кажуть всім, що це любов…
І знов тортури і терзання, І кожен тягне у свій бік. - Ми федерали, росіяни, - кричать і б’ють в груди свої.
А де ж народ? Ви запитали? Що хочуть люди на землі, Яку вони з віків орали І поклонялись тільки їй?
Які ж ви люди після цього?.. Ви паничі, багатії. Для вас народ - пустеє слово У вас амбіції свої…
05.02.2014
'Жирний текст'Автор казки: В.Яцкул-Пантазьєва
ЧИСТІ ВОДИ
/казка/
Гей, воли, чого ви стали?
Я вас, що не випасав?
Невже в полі ви не паслись,
Коли місяць випливав? –
Воли хвостами покрутили
Та й до водопою…
Біля Гептурки спинились
Й на старого подивились.
Він у вуса посміхнувся
Та й махнув рукою.
Виліз з воза і пішов
Говорить з вербою:
- Що, стара, усе скрипиш
І з водою гомониш? –
А затим послухав шепіт,
Що йшов осокою.
Очерет щось шелестів
Й хитав головою.
Крячка крякнула й злетіла…
Дід присів на зруба.
- А ви, воли попасіться,
Бо й мені тут любо!
Він зіперся на вербу
І поринув в думи…
Вітер грав його вусами,
Розкуйовдив чуба.
Раптом чує звідкись голос:
- Діду, ви не вмерли? –
Він у вуса посміхнувся
І глянув довкола.
- А ти звідки тут взялася?
І чому не вдома? –
Перед ним стояла внучка
З квітами аїру. –
Я казав тобі чекати
Й ні ногою з дому!
Це навіщо ти зірвала?
- То від вас прикрилась.
- А воли тебе почули,
Тому й зупинились.
Що там трапилось такого?
- Та нічого, діду!
Ви казали, що тут казка
Десь живе поблизу.
От я й бігла, що є духу
Поміж осокою.
Ви так гарно тут сиділи…
Слухали, напевно.
Я ж присіла і чекала,
Щоб почути казку.
Та, мабуть, вона не хоче
Впускать в своє царство.
А ви, діду, та-а-к хропі-і-ли,
Що я аж злякалась…
Дід у вуса посміхнувся:
- Ну йди вже до мене.
І присядь ось тут, на зруба,
Шибеник палений.
Мала сіла біля діда,
Тихо пригорнулась,
Коли чує він співає:
- Розлилася Вись Велика
В степовому краї.
Приїжджали козаченьки
І тут зимували.
А на згадку про Миргород
Новий збудували.
Залишали жінку й діток
І йшли воювали. –
Дід співав гарно…
Голос його линув
З глибин душі.
І, здавалося,
Що співає уся Гептурка,
А степ, зачарований
Красою голосу,
Слухає…
Він замовк…
Але річка ще довго співала
Своїми передзвонами…
Мала тихо запитала:
- Дідуню! Чому ти,
Коли прилітаєш,
До Гептурки поспішаєш?
Говориш з вербою
Та ще й з осокою.
Аїр розглядаєш,
Ніби щось шукаєш…
З очеретом все шепочеш…
Розказати ти не хочеш,
Що тут відбувалось?
- Ой, мала!
Ну ти й причепа!
Про все хочеш знати.
Швидко станеш ти старою,
Як бабуся Гната…
- А хіба вона стара?
Скільки їй вже років?
- Та, мабуть, що більше сотні…
- Ой, діду, не хочу!
Дід у вуса посміхнувся
Й почав загадково:
- Вітер віє ще й гуляє,
Але дощику немає.
Дощик, дощик!
Де ти ходиш?
Чом до нас ти не заходиш?
Ти зайди.
Ми погуляєм.
Землю разом повмиваєм,
Приберемо, заживемо
І по небу знов підемо.
Раптом знявся вітер…
І серед чистого неба
Ударив грім.
Степ і Гептурка притихли.
Лише очерет хитав голівками
І про щось шепотів.
Мали тихо промовила:
- Діду!
Це ти його накликав?
- Та вже й не знаю, -
ніяковіючи промовив старий.
- Подивись, он щось чорне суне…
По небу пливла велика
Чорна хмара.
Стара верба проскрипіла:
- Швидше втіка-а-йте…
До сірого вола у ву-у-хо залізайте
І там перечекайте.
Дід підхопив онуку
І мерщій до сірого вола.
Той голову опустив
І до вуха запустив.
А у вусі диво дивне…
Стіл стоїть,
А на столі:
Хліб, ковбаси,
Сало гарне,
Помідори, огірки.
Роздивились…
Це - світлиця.
Тихо й затишно у ній.
Рушниками гарно вбрана
Пахнуть трави польові.
У кутку під образами
Худорлявий дід сидить.
В полотняній вишиванці
І з ціпком в правій руці.
- Добрий день!
- І мир вам в хату! –
привіталися вони.
- Якщо з миром то проходьте.
Хліб і сіль наш на столі.
Присідайте, пригощайтесь…
Ось тут ряжанка смачна
І медок для тебе, Насте,
Бджілка з поля принесла.
Ти, Іване, теж присядь.
Покуштуй козацьких страв.
Та й давно ми не стрічались
Є що, мабуть, розказать.
Дід з онукою присіли
І взялися куштувать.
- Чуєш, діду, ти скажи:
"Звідки цей дідусь нас знає?"
- А ти що - не здогадалась?
Ми ж у царстві казкаря,
Котрий все на світі зна.-
Настя ложку облизала,
Бо медок смачненький був:
- Красно дякую за страви.
Можна, я гулять піду?
- А чому не можна, Насте? -
дід у вуса посміхнувся. -
Тільки з двору ні ногою
Й шкоду десь там не зроби!
Бо казки всі позбиваєш,
Буде потім, що робить.
Настя пулею із хати
Та й не чує діда вже,
Бо вона у царстві казок,
Де цікаво їй усе.
Ось і двір улитий сонцем
І сарай он там стоїть.
Біля нього дуб столітній,
А під дубом віз лежить.
Настя воза обійшла
І побачила, що він
Мохом весь чомусь обріс.
Раптом чує:
- Хто ти? Хто ти?
І чому сюди прийшла? -
Настя глянула довкола
І нікого не знайшла.-
Хто ти? Що тобі тут треба?
Забирайся чимскоріш!
- Настя я! А ти не сердся.
Хто ти? Вийди покажись!
- Ти не схочеш мене бачить,
Бо дівчисько і мала.
А ще глянеш і заплачеш,
Закричиш і драпака.
- Я дівчисько. І що з того?
Плакати? Оце вже ні!
Драпати - позор для роду.
Краще вийди, покажись.
- Ну гаразд, залазь під воза. -
Настя швидко присіда
І під воза заліза.
- Але ж, де ти?
- Обережно! Над тобою,
Подивись! -
Настя глянула угору
І завмерла якусь мить.
- Ну то що? Кричати будеш?
І тікати, що є дух?
- Що-о? Про кого ти говориш?
Павучків я не боюсь.
- Павучків я не бось,-
пробурчав павук над нею. -
А я зовсім не павук.
Візавієць. Програміст.
А потрапив я до вас,
Бо лазутчик Короїд
На корабель наш проник
І змінив усю програму,
Що заклали в Візаві.
- Постривай, не поспішай!
Візаві - це що? Країна?
- Ні, планета.
Така ж гарна, як Земля.
Вона схожа чимсь на вашу,
Але трішки не така.
Я змінив багато тіл,
Щоб мене не помічали
І програму Візаві
Відновить не заважали.
- Але ж ти був не один?
- Вірно. Нас було багато...
І вони змінили тіло,
Хто на бджілку, на жука.
Коли ніч тут наступає
Всі вони летять сюди
І приносять все потрібне,
Щоб програму відновить.
- Все ж тебе не розумію.
Ти сказав, що ти працюєш.
Де ж робочий стіл, системи,
Що ти хочеш відновить?
Тут лиш бачу павутиння,
Мох та пил, і бруд лежить.
- Ти нічого не чіпай!
Руки при собі тримай.
Для людей ми все закрили.
- Павучок, але ж чому?
- Люди звичку таку мають -
Всюди носа свого пхають.
Все їм треба подивиться
І пощупать, і зламать.
- Павучок, так це ж цікавість
І бажання все пізнать.
На Землі ви теж звикали
І до всього придивлялись,
Пробували, співставляли
І аналіз свій давали.
Покажи мені корабель
І подобу, що ти маєш
На планеті Візаві.
- Що-о!
Раптом бджілка прилетіла: - Дзінь, дзінь, дзінь! Ти, хто така, Що турбуєш павучка? Павучок,, а де твій зіхист? Чом система не гуде? Добре ще, що віртуал Реагує на усе... -
Настя диву дивувалась: "Віртуал, система, захист. Але ж, де воно усе? Тут лиш бруд і павутиння... Мов у коконі живуть. Та ще й тіло дивне мають... Всі під возом проживають... Комашина маячня"
Павучок враз стрепенувся, Зупинивши бджілки літ, І до Насті повернувся: - Ми читаємо думки... Тому, прошу, про корабль І народ, що тут жиє - Думай краще, як то є. Бачиш, гусінь он повзе - Це той самий короїд, Що систему нашу згриз. Він і захист поламав. Бджілко, прошу, помагай!
- Я вам теж допоможу Й гусінь цюю розчавлю!
- Ні, не треба убивати! ЇЇ треба лиш приспати І у кокон замотати, Бо у нас на Візаві Короїди гори точать, Користь гарну нам приносять. То тунелі, то дороги Прокладають раз у раз. Розчищають всі завали, Що трапляються в горах. А як треба розшукати Під завалами людей, То найкращі короїди, Бо у них природний дар - Проникати у глибини І промінням, що вібрує Відчувати, хто є там.
Жжу - жжу - жжу! Ти, хто така, Що турбуєш павучка? Ще й дівчисько! Жжу - жжу - жжу! Всюди носа свого пхають, І як завжжди, все ламають. Швидше з воза забирайся, Поки жжало не пустив!
- Постривайте, капітане! Настя гостя казкаря І потреби в тім нема - Жало ваше випускати. Короїд приповз до нас, Ставши гусінню Землі. Він, мабуть, наївся добре, Бо дивіться як розбух. І почав у сплячку падать. Насте, він у нас на Візаві Ще дитиною так спить. Ну, а тут чогось наївся. Тому треба чимскоріш В Шовкопряда нитку взяти І у кокон замотати, Щоб додому довезти.
- То я зараз побіжу Й нитку в нього попрошу!
- Тобі можжна довіряти? - пробурчав джміль-капітан.
- Мо-ожна, дівчинка хоро-оша, - раптом мовив Короїд. І усі від здивування Зупинилися на мить. - І швиденько бі-ігать мо-оже. То ж біжи-и і не бари-ись! Але спершу... О-ось візьми-и, Передай це Шовкопряду. Я гостив у нього ні-іч І наї-ївся доупа-аду. - І до рук Настуні вклав Срібний шар, що пульсував.
У її руках цей шар Засвітився дивним світлом.
- Насте, поспішай! - тихо мовив павучок, - Бо енергія твоя Поглотить його сповна.
- Не хвилюйся, Зореносцю! То з'єдналося дві сили - Сила радості Землі Й вірність наша - Візаві. А тому вона віддасть Мій дарунок Шовкопряду.-
Настя вилізла з-під воза І не знала куди йти. Шар промінчиком червоним На будиночок вказав, Що стояв в саду шовковиць І над ставом піднімавсь.
За промінчиком побігла І побачила в саду Дідуся в брилі з соломи. Він швиденько щось мотав, Тихо пісеньку співав І на неї поглядав.
Вона чемно привіталась, А дідусь їй проказав: - Я давно тебе чекаю І клубочок ось мотаю. Ти віддай це капітану, А він знає, що робить.
- Короїд прислав дарунок, - Настя шар передала І побачила, що куля Стала ніжно-голуба. – Ой, дідусю, ви ж казкар, Що живе в світлиці дивній!
- Ти уважна і кмітлива, Можеш бачить всякі дива! Ну, а зараз поспішай І дарунок передай. Але спершу цей клубочок Ти до Сонця підніми І слова такі скажи: «Нитка Сонця і Землі Шлях додому покажи Візавійцям, нашим друзям! А мене перенеси На корабль, що прилетів Із далеких тих світів!»
Тільки Настя проказала Як незчулася й коли У каюті капітана Опинилася за мить.
Вона диву дивувалась: «Чудеса так чудеса!» - Навіть очі заплющала Й тихо носик потирала…
Корабель увесь світився. На великому екрані… Небо в зорях пропливало І вогнями вигравало.
Перед нею в ряд стояли У костюмах астронавтів Звичайнісінькії люди. Тільки очі видавали, Що ці люди не земляни.
- Ми вітаємо тебе, Дитя Сонця і Землі! І найкращі побажання Ти від нас усіх прийми.
Настя глянула на того, Хто до неї говорив І подумала: «Напевно, Це і є мій павучок»
Ні, Настуня! Капітан я. І зовуть мене Малі. А це бджілка - Мирослава, Зореносець - павучок, Короїд - Бурундучок. Він заснув і це вже добре. Нитку нам ти принесла?
- Так, шановний капітане! Шовкопряд клубочок дав І такі слова сказав: «Нитка Сонця і Землі, Шлях додому покажи Візавійцям, нашим друзям!»
- Постривай, не поспішай! Ти клубочок передай… Чуєш, він почав співати, А ним треба керувати. О, як гарно він співа! В ньому пісня мов жива - Колискова і тужлива, Радісна і пустотлива І про Землю, небеса, Про людей… Яка краса! Колискова - Короїду. Хай вже спить до Візаві. «Нитка срібна і чудова, Короїда колиши!»
Нитка швидко закружляла
І у кокон замотала, А затим тихенько й ніжно Колискову заспівала
Капітане, можна з вами Над Землею політати І красу її пізнати? На Вкраїну подивитись, Бо вона, як каже дід; "Ніби райдуга ранкова, Що купається у водах, У калиновім вінку!"
- Ти у царстві казкаря, Він бажання всі сповня. Ти літати не боїшся?- Настя радісно всміхнулась. -Ну, тоді всі по місцях! Зореносцю, старт давай І дорогу прокладай!
Корабель піднявся вгору, Тиха музика заграла... Настя з дивом споглядала Рідну Гептурку і Вись, Чорний ліс, поля і села... І летіла ввись і ввись...
- Насте, Насте!
Досить спати,
Час додому поспішать.
Зачекалась нас бабуня.
Десь вже вийшла виглядать, -
став будити внучку дід.
Та мала заснула в діда,
Притулившись на плечі.
Він підняв її, притиснув
І поніс, мов скарб землі.
А затим поклав на сіно,
Що лежало на гарбі.
Сам вмостився біля неї
Й наказав волам іти.
Ті спокійно, як воли,
Йшли погойдуючи тілом.
І здавалось, що весь світ,
Зачарований цим дивом,
Де в гармонії буття
Проживає вся природа…
Дід замріяно співав
Для малої «Чисті води…».
ж ж ж
Вітер осінній - Холодний і сильний Гуляє і пестить Душу Землі. В ніжних обіймах Стискає так сильно, Що стогне і плаче Природа її.
ж ж ж
І знов туман По місту бродить. Сідає клаптями Спочить. Що він шукає? Чому стогне? Що так тривожить І болить? Він суне далі, далі, далі... І вже за містом вирина. Там чагарник, А ось і річка - Тут є русалонька-краса І водяний, буркун старезний, Все мріє якось політать... Та він пливе, не зупинившись, У степ, щоб трави обійнять.
ж ж ж
Зорі купались В криниці глибокій. Пестили ніжно Світлом своїм, А джерело, Що її наповняло В захваті бігло Шляхом своїм. Що то за шлях У підземної сили? Що то за таїна Таїн Землі? То виринає Із сміхом до світла, То знов біжить Незнано куди...
ж ж ж
Шлях біжить під копитами коней І гуркочуть колеса возів – Це цигани під звуки гітари Повертають до рідних степів.
Зупинились і табором стали Серед степу, де вітер гуля, Щоб душа в полиновім тумані Відпочила і стала жива.
Притомившись і сіла спочити Під шатром, що розбив її внук, Найстаріша циганка Міральда, Яку в таборі мамою звуть.
Вона тихо поводить рукою По траві, ніби щось там штука, А думки її плетиво ткають, Повертають в далекі літа…
Пломеніє багаття під небом, Що розкинуло зорі свої. У шаленому танці чавелли Відпускають всі страсті свої…
А затим затихає багаття І звучить лиш гітара одна… Струни ніжно говорять в темряві - То коханий її виклика.
Він торкається ніжно і пестить, Пригорнувши її до грудей. П’янкий запах великого степу Огортає коханням людей.
Блиснув місяць… Коханий здригнувся І упав бездиханно до ніг Світ хитався в німому страдні, А затим розірвав її крик.
Відлетіли літа й відшуміли… Коні збили багато доріг. В її серці назавжди лишились – Ніч, кохання і син Любомир.
ЩОДЕННИК МАЙДАНУ
МАЙДАН
Бідні мої українці І МАТИ-ВКРАЇНА! Продають вас на кордоні Державнії мита, А на морі москалі І татарин хитрий. Всім їм хочеться урвати Твоєї замлиці. А дітей твоїх у рабство Та по всій країні Голоштанних і голодних Кудись та подіти.
"Просипайтесь! - Тарас кричить. Годі Вам вже спати! Придивіться, роздивіться - Україна плаче… Розтерзали її душу І кричать "моголи" Та дубинками у плечі Й на голови голі. Поставили на коліна Й ну гамселити - Кров рікою на Майдані... Біднії ви, діти!
Що ж це коється у світі? Господи, мій милий! Поможи цим бідним дітям Жить на Україні. Дай їм, Боже, іншу долю - Вистоять і взяти В свої руки свою НЕНЬКУ Жить і процвітати. Просипайтесь, пробудітесь - Не бійтесь нікого, Бо народ ви український Від самого Бога!
Він вам дав велику душу І щедрість багату. Та найбільше, то терпіння… Годі вже терпіти! Натерпілись, наплакались Ідіть до МАЙДАНУ! Побудуйте Україну - Вільну і багату, Щоби знали в цілім світі УКРАЇНУ-МАТІР!
ЄДНАННЯ
Слова твої Й слова мої Єдині в своїй суті
За Україну Вільну й сильну Здіймаємо ми руки
Піднявши прапор Жовто-синій, Ми заявили світу: - Євромайдан, Євросоюз – Ми з вами і довіку!
Досвітні вогні
І знов майдан – Протистояння. В руках людей Ліхтарики горять. Це поклик серця І відгомін світлий – Вогнів досвітніх Перейшов до нас.
Єднаймось, браття! Гімн Вкраїни Звучить у серці Кожного із нас, Бо ми - НАРОД. І в цьому ми єдині – Вогні досвітні Вже палахкотять
ДЗВОНИ
Гуде майдан І дзвони б’ють. Ці предковічні Старі дзвони.
Їхня душа, Як мій народ – В малинових Квітучих передзвонах.
Вони гудуть, Вони кричать: «В нас демократію украли – Та на коліна І в тюрму. За що? – дзвіниці всі кричали.
Старі отці Перед святими У Бога доленьку просили І за народ свій, український, Молитву святості творили
ДУХОВНІСТЬ
І знову «беркут», Знов ті тушки – Гуляють, б’ють, В розгон ідуть. Людей безвинних Роздягають І на морозі Знову б’ють.
- Яка ж вас мати породила? Чийого роду ви сини? Чи не нацисти потрудились – З пробірки вилізти в світи?
- Бо світ духовний УКРАЇНЦІВ - Ти не убий, не укради! Якщо це ворог - То зустрінь… І в чесній битві – Покажи, Що честь народу, То найвище. Його свобода – Дар землі. Дитячий сміх І світлий розум – Це в українців У крові.
СИНИ
Чудно діється у світі… Мою Україну, Прийшли й стали боронити Поляк з вірменином.
Один знає мою мову І нею говорить Та Шевченка по пам’яті Людям усім мовить.
Поляк пішов на «беркута» З криком: «Що ти робиш? Ти ж гамсуєш брата свого, Хіба то так можна?»
Ще є брат один між нами, Демократ по крові – Дістав кулю в саме серце, Білорус чудовий…
Отак ото діється У моїй Вкраїні, Щоб убити демократа Багато «нє трєба» - Захопити та й вивезти, Побити у лісі, Роздягнути і покинуть - Нелюди і звірі .
Та настане час розплати І виллються сльози. Гіркі сльози за убієнних Сльози всенародні.
Бо не можна зневажати "Маленьку" людину. Перед Богом ми всі рівні І ми його діти.
РАДА
Знов менжують В нашій Раді, Ніби на базарі: «Якщо тільки… Так відразу… Ідіть лиш з майдану!»
Хто ж торгується з народом, Якщо віру вкрали? Ви ж в Законі написали: «… НАЙЦІНІШІ ЛЮДИ», - А НАРОД мій, - «То БАГАТСТВО НАЙБІЛЬШЕ В ДЕРЖАВІ»
Добрий газда при морозі Пса в дім забирає, А ви гоните на холод, Бо це дім держави.
Ви ж багаті і розумні – Не творіте лихо! Прийміть волю всенародну, Та й все буде тихо!
ПРОРОКУВАННЯ
По всій Вкраїні
Срібні дзвони
Кричать, співають
Звістку шлють:
«Дев’ять держав
За стіл наш сядуть
І руку дружби подадуть!
Старі отці перед святими Прокажуть тихо: «Отче наш, Спасибі, що почув молитви І не залишив одних нас… За мир, спасибі, за свободу, За демократію землі, За спокій всіх мирян, Що в мирі - Вже повертають до сім’ї...”
Я не Пророк в своєму царстві, Та срібні дзвони звістку шлють…
ГОЛОС З НАРОДУ
Моя співуча, Україно, Скільки могутності в тобі… Ти все з народом пережила І усміхнулась на зорі.
За що ж так люблять тебе, РІДНА? За твій народ й любов його? Чи хочуть гроші, землю й води? А кажуть всім, що це любов…
І знов тортури і терзання, І кожен тягне у свій бік. - Ми федерали, росіяни, - кричать і б’ють в груди свої.
А де ж народ? Ви запитали? Що хочуть люди на землі, Яку вони з віків орали І поклонялись тільки їй?
Які ж ви люди після цього?.. Ви паничі, багатії. Для вас народ - пустеє слово У вас амбіції свої…
ЖЕРЕНОВСЬКОМУ
Жереновський,
Як той пес,
З піною у рота –
Зазіхає на Вкраїну,
Ласий шматок хоче.
Мабуть жирик цей забув Капусточку нашу – До обіду не добрав І шлуночку важко.
Ти сідаєш за наш стіл, Непроханий госте, І ми терпимо тебе З роз’явленим ротом.
Та нічого не дамо, Бо це Україна, Яка хоче жить без тебе У вільному світі.
06.02.2014
ФЕМІДА
Закон, як дишло повернули - Людей заставили звільнить… Будинки – на ЗАКОН змінили, Де честь і совість Кинуто до ніг.
В такій державі ми живемо… Народ – ніщо, а гроші - такс… Який же приклад малоліткам, Держава подає нараз?
Які традиції, закони - Трима Феміда у руці? Чи знає душу всенародну, ЇЇ бажання із віків?
Мабуть не знає, Бо глухою стоїть сліпа Й не чує крик, Що виривається з народу: - Та скільки ж можна це терпіть?
17.02.2014
ГЛИТАЙ
Кривавий Яник по Вкраїні Гуляє, п’є, вбиває нас Справляє тризну всенародну Глитай із кров’ю на руках
Бандитів випустив, ті тушок І з ними плетиво плете. Народну кров пустив рікою, А БОЖИЙ суд з небес іде.
19.02.2014
ЖАЛОБА
І знов народ шукає правду… Кривавий Яник зупинивсь. Навколо нього мертвих повно… Ти, що ж проклятий наробив?
Невже історії не знаєш, Що гнів народний є страшним, А сльози матері та жінки Будуть пекти сім поколінь.
Жалоба чорна по Вкраїні, З гнівом народним впереміш, Вкрила Вкраїну, МАТІР РІДНУ, О-о-о, як їй бідній пережить!
Спустилась з неба матір Божа – Скорбить з народом, пригорта… І просить нас, дітей Вкраїни, З світлом в душі йти до кінця.
22.02.2014
ЧОМУ?
Україно, ненько рідна! Вибач, за образу, Що з чужими паспортами Лізуть до нас в хату.
Все не йметься їм у світі, Ласий шматок хочуть – Подай Крим їм без татарів, Та ще й весь відразу.
Що ж за люди ви такії – Євроазіати? Ніби криси й сірі миші Лізете у хату.
Ми ж не просимо у гості, Самі розберемось. У сім’ї своїй великій Істину знайдемо.
ЛИСТ СУСІДУ
Кривавий Яник на свободі Так крові напився, Що в Росії у Ростові -… Путіним зробився…
Невже, люди, ви в омані І вірите цьому? Стережіться, роздивіться, Хто у вашім домі…
Бо, не дай Бог, ця зараза Ще і вас торкнеться І тоді вже ланцюгова Хвороба почнеться.
Ми вже двічі відхворіли Й картину цю знаєм… Тому, просимо, не лізте До чужого краю!
01.03.2014
33-й (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)| Журавочка (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Казка мого діда (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Казка про Іванка та хлопчика Потічка (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Казка про вертунців і Бабу Ягу (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Казка про Тризуб (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Казка про Україну (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Казки бабусі Валі (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Лебедина казка (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Ода воді | Притча про вдячність (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Сказка о звезде (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Сказка о космосе (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Степова перлина (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва) | Чисті води (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)
