Чарівний палац. Іспанська народна казка

Якось син короля закохався в доньку бідного пастуха.

Дівчина теж покохала хлопця, але розуміла, що вона йому не рівня, і тому сказала, щоб він забув її, бо все одно їм не дозволять побратися.

Але принц відповів їй, що коли він і одружиться, то тільки з нею.

Дізнався про це король і спробував якось відрадити сина.

Та принц був упертий: ні вмовляння, ні погрози на нього не діяли.

Тоді король сказав, що зашле його в Чарівний палац.

Принц розповів про це своїй нареченій і сказав, щоб вона прийшла туди до нього.

Там вони будуть щасливі, якщо тільки дівчина знайде в палац дорогу.

— Візьми оці залізні черевики,— мовив він дівчині,— взуєш їх і підеш долиною в яр.

Там побачиш три дуби, від яких в’ється стежка.

Йди нею весь час на північ і не зупиняйся, хоч би як важко було.

От узула дівчина черевики і вирушила в путь.

Через три дні підійшла до напівзруйнованого замку, в якому жила бабуся.

Дівчина й питає:

— Бабусю, чи далеко Чарівний палац?

— Не знаю, донечко,— відповідає старенька.

— Це треба спитати в мого сина, Галісійського Вітру. Він скоро прилетить вечеряти. Але це небезпечно він може тебе з’їсти.

А дівчина:

— Нічого, бабусю. Я обернуся на віник і сховаюся за дверима — от він і не побачить.

А коли ваш син сяде вечеряти, ви спитайте в нього про палац.

Обернулася дівчина на віник, а невдовзі й Галісійський Вітер прилетів.

Ще з порога попросив у матері вечеряти, бо дуже зголоднів.

От за вечерею маги й питає:

— Сину, а де знаходиться Чарівний палац?

А син:

— А хто вас, мамо, про це питав?

А мати:

— Та пташки, пролітаючи, співали, що летять у Чарівний палац, і мені стало цікаво, де ж це він.

— Цей палац,— відповів Вітер,— десь дуже далеко. Про це краще знає мій друг Східний Вітер, який літає більше за мене.

Уранці бабуся переказала дівчині все, що почула від сина. І бідолашна дів-чина пішла далі.

Три дні й три ночі йшла вона, аж нарешті побачила замок.

Назустріч вийшла бабуся і спитала, куди йде дівчина, адже тут тільки пташки літають.

— Я шукаю Чарівний палац. Чи не знаєте, де він? — спитала дівчина.

А бабуся:

— Це знає мій син, Східний Вітер. Він ось-ось прилетить. Але бережися — він може тебе з’їсти!

— Не турбуйтеся, бабусю, я обернуся на клямку. А як син з’явиться, спитайте в нього про палац.

Коли споночіло, прилетів син і попросив вечеряти. Але мати одразу спитала в нього про палац.

— А-хто цим цікавився? — насторожився Східний Вітер.

— Та це пташки летіли й співали, чи далеко ще той Чарівний палац, і мене зацікавило, де ж це він є,— відповіла мати.

— Цей палац, мамо, далеко звідси. Щоб дістатися до нього, треба перетну-ти три річки і в кожну з них кинути ложку того, що я їм.

Тільки-но Вітер полинув з дому, бабуся сказала дівчині те, що розповів син, і дала потроху тих страв, які він їв.

І знову дівчина рушила в дорогу.

Ішла кілька днів і ночей, і нарешті побачила першу річку. Вилила в неї ложку юшки, з’явився міст, і вона перейшла на той берег.

Підійшла до другої річки — кинула в неї ложку бобів і знову по мосту перейшла на протилежний бік.

У третю кинула шматок сала і теж перейшла.

Через два дні вона побачила палац під позолоченою черепицею.

У палаці жила бабуся з молодою донькою. Вони ласкаво прийняли її.

Увечері дівчина дістала золоту куделю і срібне веретено, що їх прихопила на згадку про принца, і взялася прясти.

Побачивши веретено, донька сказала матері:

— Поглянь, яке чудове веретено! Спитай у дівчини, чи не хоче вона нам його продати?

Бабуся спитала, а дівчина й каже:

— Я подарую його вам, якщо ви дозволите мені переночувати в кімнаті, де живе королевич.

Ні мати, ні дочка на це не згодилися. Але бажання мати веретено було таким великим, що дочка сказала:

— Мамо, нехай переночує, а ми дамо принцеві маку, щоб він не прокинувся.

Так дівчина потрапила в кімнату до принца і цілісіньку ніч плакала й волала:

— Заради тебе я обернулася на віник і клямку, заради тебе пройшла стільки верст.

Візьми свої залізні черевики, вони мені вже ні до чого!...

Але принц не чув її — він міцно спав.

У ранці дівчина вийшла дуже смутна і взялася перемотувати пряжу з вертена на золоту котушку.

Хазяйській дочці це сподобалося, і вона попрохала навчити і її.

Дівчина відповіла, що зробить це залюбки, хай тільки їй дозволять переночувати ще одну ніч у кімнаті принца.

Мати й дочка дозволили, але знову дали принцеві снодійного, щоб він не прокинувся.

Дівчина знову, як і першої ночі, плакала й волала. Та цього разу принц прокинувся.

Вони радісно обнялися.

Дівчина розповіла про всі випробування, через які їй довелося пройти.

А вранці вони разом вийшли на подвір’я. Побачивши їх, мати й дочка, що мали охороняти принца, гірко заплакали, боячись, що їх покарає король.

Але принц сказав:

— Не бійтеся, ця дівчина звільнила мене від чарів. А ви живіть і далі разом з нами.

Отак і побралися принц із пастушкою. Розказують, що вони жили довго і мали багато дітей.

І всі, хто жив із ними, також були щасливі.