Пастушок. Словенська народна казка

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Одного літнього дня в Істрії біля моря малий хлопець пас корів та кілька овець і кіз.

Було вже після полудня, і немилосердно пекло сонце.

Раптом хлопчи¬на помітив три гарні дівчини, що спали на м’якій траві.

Це були чарівниці-віли, красуні, яких рідко коли й побачиш, і одна на одну подібні, що й не розрізнив би.

Вони лежали тихенько й начебто спали солодким сном.

А пастушок і гадки не мав, хто вони такі.

Думав, що то звичайні собі дівчата — ходили по сонцю, втомилися, прилягли відпочити й заснули.

«Але ж сонце їх обпалить,— подумав хлопець.— Шкода їх, у них такі гарні личка! Треба зробити їм затінок».

Недовго думаючи, пастушок виліз на липу, що росла неподалік, на¬ламав крислатого гілля й повтикав його коло дівчат.

Скоро віли прокинулися, посідали.

І почали дивуватися та питати одна одну, хто це такий добрий, що подбав про них.

Насправді ж вони самі все знали, бо віли ніколи не сплять, вони тільки вдають, ніби їх зморює сон.

А запитували, бо хотіли побачити, чи хлопчина буде хвали¬тися своїм добрим вчинком, чи ні.

Пастушок мовчав.

Навіть навпаки, хотів відійти від них далі, бо їхнє волосся сліпило його: воно блищало, наче щире золото.

Та віли стояли вже біля нього — від них не втечеш.

І почали запитувати його, який по¬дарунок він хоче за те, що захистив їх од палючого сонця.

Але хлопець не смів нічого просити.

«Подумаєш, що я таке зробив, щоб нагороду правити за те?»

Віли хотіли подарувати йому чарівний гаманець, у якому ніколи не переводяться золоті дукати.

Та хлопець відмовився: навіщо йому золото, коли він має що їсти, у що вдягнутися? А гратися жовтими кружальцями?

Та вже краще гасати з телятами й козами — це принаймні живі істоти.

Віли збагнули, що він любить мати справу з худобою, і сказали йому:

— Коли ввечері гнатимеш свою черідку додому, то за собою від моря почуєш дзеленькання всяких дзвіночків, але не озирайся аж до самого села.— Це сказали й зникли.

Тільки тепер хлопчина здогадався, що то були не звичайні собі дів¬чата, а прудкі чарівниці-віли.

Тим часом сонце все нижче хилилося до моря.

Надходив вечір.

А пастушок зібрав свою черідку та й погнав додому.

Що ближче він під¬ходив до села, то все більше лунало теленькання й дзенькання за його спиною.

А хлопчина й забув, що йому віли казали.

Коли вже був на півдорозі додому, то й оглянувся, цікавий знати, хто ж це жене за ним стільки худоби.

І побачив, як із моря вслід за його черідкою виходять вівці, корови, кози.

Але щойно він обернувся, худоба перестала виходити з води.

Додому він пригнав тільки цю череду, яка була вже на суші.

А якби хлопчина пам’ятав, що віли йому наказували, то мав би незмірно багато худоби.

Але й цього йому було досить. Худобою, яку подарували віли, він ще й поділився зі своїми бідними сусідами — і вони були йому вдячн



Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти