За зраду розплачуються. Боснійська народна казка
Борсук і лисиця домовилися разом ходити на полювання та допомагати одне одному в біді.
Лисиця запитала в борсука:
— Скільки ти знаєш хитрощів, борсуче?
Борсук відповів:
— Я знаю троє хитрощів. А ти скільки, лисице?
— А я — сімдесят сім,— гордо сказала лисиця.
Отак домовившись, пішли вони вдвох шукати поживи.
Ішли і натрапили на шматок м’яса, прив'язаний до пастки,— зрозуміла річ, для принади.
Подивилися вони на нього з одного, з другого боку. І смачно ж так пахне, і в пастку потрапити не хочеться.
Та голод зробив своє: почали вони обережно підступатися до ласого шматка.
То лисиця скубне, то борсук. Але як не остерігалися, лисиця таки попалась у залізні зуби.
— Борсученьку, братику,— стала благати вона,— рятуй мене!
Борсук задумався на хвилинку та й каже:
— Знаєш, лисичко, як зроби. Коли прийде ловець, ти ні лапою не поворуши, ні хвостом не махни, ні оком не кліпни. Ловець подумає, що ти мертва, покладе рушницю на землю й розімкне пастку, а ти тоді й утікай щодуху.
Лисиця так і зробила. Вранці ловець пішов оглядати розставлені пастки. Ще здалеку лисиця помітила його і вдала, ніби мертва.
Ловець підійшов до неї, поторсав — не ворушиться. Тоді безпечно поклав він рушницю на землю, розімкнув пастку, кинув лисицю назад себе й заходився знову прив’язувати м’ясо для принади.
А лисиця тим часом як не схопиться і в ноги —ловець тільки руками об поли вдарився.
Жаль було йому, що таку здобич випустив.
Знову зустрілися лисиця з борсуком.
Лисиця й каже йому сміючись:
— Ой, як же ловко ми одурили його!
— Таж так! — відповів борсук.
Пішли вони далі, [шли і знову натрапили на шматок м’яса, прив’язаний до пастки.
Тепер ще більше остерігалися, але все-таки й цього разу попалась лисиця в пастку.
— Лишенько мені,— забідкалася вона.— Доведеться з білим світом попрощатися, зі своєю шубою розлучитися.
Але борсук подумав хвилинку та й каже:
— Не побивайся, лисичко. Ти знаєш сімдесят сім хитрощів, і я ще двоє знаю. Щось придумаємо.
— Борсученьку, братику,— стала благати лисиця,— кажи скоріше, як мені врятуватися.
— Знаєш що, лисичко,— каже їй борсук,— як прийде ловець, ти лащся йому коло ніг, підстрибуй та скавучи весело — він і подумає, що ти приручена, то й не вбиватиме тебе. А коли він розімкне пастку, ти тоді й утікай.
Уранці ловець пішов оглядати пастки і ще здалеку побачив, що в одну з них спіймалась лисиця.
Підходить ближче, а та лисиця хвостом крутить, очима водить за ним та радісно скавучить.
Підійшов ловець до неї, а вона треться йому коло ніг. «Приручена»,— подумав чоловік, погладив лисицю по хребті, розімкнув обережно пастку й випустив хитрунку.
А лисиця й далі лащиться коло нього і все ніби радіє, доки ловець почав знову наставляти пастку.
Тоді вона як дремене — той тільки й бачив її.
Знову зустрілися лисиця з борсуком та й пішли разом на полювання.
Ішли і натрапили, як і перше, на м’ясо, прив’язане до пастки.
Почали обережно поратися коло нього, аж тепер уже борсук не встерігся — попавсь, бідолашний, у залізні зуби. — Що мені робити, лисичко? — питає борсук.
— А що собі знаєш, те й роби,— відповіла лисиця.
— Як же так? — здивувався борсук.— Адже ми поклялися допомагати одне одному в біді.
— Ну то й що? Не я ж попалася. Треба було пильнуватись, а то ловив гав — от тепер і викручуйся.
— Таж ти сімдесят сім хитрощів знаєш...— почав борсук.
— Якщо знаю, то для себе,—перебила його лисиця.— Ну, прощай, бо мені ніколи тут розбалакувати, треба йти.
— Гаразд, іди,— каже їй борсук.—Тільки наостанок хочу тебе про одне попросити: підійди ближче до мене, обнімемося на прощання.
Послухала його лисиця, підійшла ближче, а він хап її за шию й не пускає.
— Та що ти, борсуче? — злякалася лисиця.— Пусти мене.
— Е, ні, лисичко,— відповідає борсук.— Тепер уже вдвох будемо чекати ловця.
Уранці прийшов ловець і бачить: борсук тримає лисицю. Він і каже:
— Тримай, борсуче-соколе, тримай її міцно! Даю тобі слово ловецьке: випущу тебе на волю.
Сказав те ловець, убив лисицю, а борсука випустив.
