Мишка Побіганка. Словенська народна казка

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Мишка Побіганка підмітала хату і здибала в смітті гріш. За нього купила собі горнятко.

Увечері залізла в нього й лягла спати. А надворі було дуже холодно, заморозок упав на землю. І раптом серед ночі

Мишка Побіганка збудилася: хтось настирливо стукав у двері її хатинки.

— Хто там? — запитала Мишка Побіганка.

— Це я, лисиця,— почувся знадвору тонкий жалібний голосок.

— Ох, Мишко Побіганко, уклінно прошу тебе, впусти мене до своєї хатинки, бо тут розгулялась буря й притискає мороз. Замерзну, якщо не візьмеш мене до себе!

Ллє Мишка Побіганка не поспішала відчиняти дверей.

— А іцо ти вмієш робити? — запитала вона.

— Я кравчиня,— відповіла лисиця.

Мишка Побіганка впустила лисицю до горнятка, і вони лягли сгіати. Ще не встигли на другий бік перевернутися, як знову хтось загримкотів У Двері.

— Хто там? — запитала Мишка Побіганка.

— Ох, Мишко Побігайко, це я, вовк, умілий різник. Благаю, впусти мене, бо надворі зірвався крижаний вітер, паморозь випала. Задубію тут.

— Якщо ти вмієш бодай щось робити, то заходь до нас,— промовила Мишка Побігайка, відчинила двері й впустила вовка до себе в горнятко.

Тільки заснули, аж тут знову хтось гупає в двері:

— Мишко Побіганко, будь ласкава, відчини мені. Надворі страшна холоднеча, пронизливий вітер з ніг збиває. Зглянься наді мною, ведмедем, бо пропаду я тут.

— А що ж ти вмієш робити? — запитала його Мишка Побіганка.

— Я пасічник,— відповідає ведмідь.

— Тоді заходь.— І Мишка Побіганка навстіж відчинила перед ним двері.

Щойно вмостилися спати, коли знову хтось затарабанив у двері. «Сьогодні всю ніч не буде спокою»,— подумала собі Мишка Побіганка.

А знадвору вже чулось благання:

— Мишко Побіганко, ласкаво прошу, впусти мене до своєї хатки, бо вуха відмерзають у мене.

— Хто ж ти і що вмієш робити? — запитала господиня.

— Я заєць. Чоботи вмію шити, швець я,— відповів довговухий.

І зайцеві теж знайшлося тепле місце в горнятку. Зайшов він до хати і, щасливий, задрімав у кутку.

А Мишка Побіганка шмигнула під ковдру. Тільки-тільки склепила очі, щоб додивитися перерваний сон, як знову загрюкали в двері.

Розсердилася Мишка Побіганка: і поспати спокійно не дадуть!

Тим часом надворі хтось мало не плакав — просився:

— Мишко Побіганко, змилосердься надімною, впусти мене до хати, бо тут стужа нестерпна, сивий мороз. Ноги заклякли в мене.

Виявилося, що то був дикий козел-сарнюк. Він умів дрова рубати, був, отже, дроворубом. Мишка Побіганка впустила його до хатини.

І нарешті всі заснули солодким сном.

Наступного ранку Мишка Побіганка дала кожному роботу.

Той чоботи шив, той дрова колов, той м’яса розстарався, а пасічник-ведмідь аж три вулики з медом приніс.

Наварили вечері, повечеряли добре, медом закусили, а який мед лишився, то в горщик його вилили та поставили на кухні, й самі полягали спати.

Тільки задрімали, аж лисиця раптом заойкала:

— Ой, живіт у мене болить.

Мишка Побіганка почула таке та й каже:

— Піди на кухню, завари собі чаю з ромашки.

Лисиця встала й пішла на кухню. Побула там якийсь час і вернулася назад.

Тількн-но всі почали засинати, лисиця знову застогнала і доти охкала, доки Мишка Побіганка не сказала їй піти на кухню й заварити собі чаю з ромашки. Лисиця тричі так ходила на кухню запарювати чай.

Але насправді живіт у неї не болів і вона не заварювала чаю. Річ у тім, що лисиця бачила, де Мишка Побіганка ставила мед, який залишився од вечері, то вона його тихцем і з’їла, ще й горщик вилизала. Та й заснула солодким сном.

Вранці Мишка Побіганка знову дала всім роботу, а лисиці сказала:

— Кравчине, ти вночі була хвора і не могла спати, то ще полеж собі, виспися добре.

Тим часом на кухні зчинилася сварка.

Це ти вилизав мед!

— Не я, а ти!

Довго так сварилися. Нарешті Мишка Побіганка сказала:

— Злодій не міг бути чужий; ніхто інший не знав про мед, та й ніхто не міг зайти до хати, бо двері були замкнуті.

Щоб вивести злодія на чисту воду і зняти підозру з усіх, вовк запропонував таке:

— Ляжемо всі голілиць, розкриймо роти і так лежімо на сонці. Хто з’їв мед, у того, коли сонце пригріє, почне він канати з рота.

Усі полягали біля горнятка на траві та й поснули. Тільки лисиця не спала, бо була винна.

Мед, справді, почав капати в неї з рота на землю. Вона швиденько втерлася, а натомість вимазала медом зайця, який спав коло неї. І після цього спокійнісінько собі заснула.

Збудив її галас. Це пробудилися звірі й побачили, що в зайця мед витікає з рота.

От і накинулися вони гуртом на нього, хтось навіть ударив його. А заєць тоді — тікати. Усі помчали за ним. У горнятку залишилася тільки Мишка Побіганка.

Так з того часу заєць, аби лиш побачив де-небудь лисицю, чи вовка, чи ведмедя, то ії тікає від них.