Відмінності між версіями «Мені один, а тобі решта. Герцеговінська народна казка»
Bogdan (обговорення | внесок) (Створена сторінка: Я- кось султан прогулювався Стамбу¬лом. Коли бачить: учні вибігли зі школи. «Треба,— поду...) |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
(Не показано одну проміжну версію цього користувача) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | + | Якось султан прогулювався Стамбулом. | |
+ | |||
+ | Коли бачить: учні вибігли зі школи. | ||
+ | |||
+ | «Треба,— подумав він,— поговорити з котримось із них, щоб діти знали, що султан цікавиться ними». | ||
+ | |||
+ | Підкликав він одного хлопчину до себе і став розпитувати його, як він вчиться, які науки вивчає. | ||
+ | |||
+ | А коли хлопець відповів на всі султанові запитання, той дістав з кишені золотий дукат і простягнув йому. | ||
+ | |||
+ | Але хлопець відмовився його брати. | ||
+ | |||
— Чому ти відмовляєшся від мого подарунка? — запитав здивований султан. | — Чому ти відмовляєшся від мого подарунка? — запитав здивований султан. | ||
+ | |||
— Бо мама ще подумає, що я його десь украв! | — Бо мама ще подумає, що я його десь украв! | ||
− | — А ти візьми дукат і скажи матері, що його тобі подарував | + | |
+ | — А ти візьми дукат і скажи матері, що його тобі подарував султан. | ||
+ | |||
Та хлопчина відповів йому: | Та хлопчина відповів йому: | ||
+ | |||
— Ні, не візьму, мати скаже: «Якби султан хотів щось подарувати, він би дав тобі більше!» | — Ні, не візьму, мати скаже: «Якби султан хотів щось подарувати, він би дав тобі більше!» | ||
− | Султан засміявся, набрав повну жменю дукатів і дав хлопцеві та | + | |
− | У призначений час прийшов хлопчина до султанового палацу. Аж там вартовий не пропускає його. Як не просив його хлопець — той і слухати не хоче. Нарешті вартовий каже: | + | Султан засміявся, набрав повну жменю дукатів і дав хлопцеві та сказав прийти до палацу, бо хоче дати йому ще багатший подарунок. |
+ | |||
+ | У призначений час прийшов хлопчина до султанового палацу. | ||
+ | |||
+ | Аж там вартовий не пропускає його. | ||
+ | |||
+ | Як не просив його хлопець — той і слухати не хоче. | ||
+ | |||
+ | Нарешті вартовий каже: | ||
+ | |||
— Ну, гаразд, пропущу. Але ти поділишся зі мною подарунками, які султан тобі дасть. | — Ну, гаразд, пропущу. Але ти поділишся зі мною подарунками, які султан тобі дасть. | ||
+ | |||
— Згода,—відповів хлопець.—Мені один, а тобі решта. | — Згода,—відповів хлопець.—Мені один, а тобі решта. | ||
− | Коли вартовий почув таке, то ще й провів його до султанових | + | |
− | Прийшов хлопець до султана, а той його й питає, що подарувати йому. Хлопчина попросив сто ударів палицею по п’ятах. Султан | + | Коли вартовий почув таке, то ще й провів його до султанових покоїв. |
− | — Світлий султане! Звели мене вдарити один раз, а останні дев’яносто дев’ять ударів віддай вартовому, який стоїть на брамі перед палацом. Бо я йому, щоб він пропустив мене до тебе, пообіцяв, що собі візьму лише один твій подарунок, а решту йому віддам. Свого слова я повинен дотримати. | + | |
− | Султан вислухав хлопчину, вартового наказав покарати й звільнити зі служби, а хлопця взяв до себе, вивчив і зробив його своїм першим | + | Прийшов хлопець до султана, а той його й питає, що подарувати йому. |
+ | |||
+ | Хлопчина попросив сто ударів палицею по п’ятах. | ||
+ | |||
+ | Султан здивувався з такого прохання й спробував відмовити його, адже не для того він його прикликав до себе, але хлопець затявся на своєму: тільки сто ударів — і все. | ||
+ | |||
+ | Нічого не вдієш. | ||
+ | |||
+ | Султан звелів слугам принести палиці. | ||
+ | |||
+ | Тоді хлопець і каже йому: | ||
+ | |||
+ | — Світлий султане! Звели мене вдарити один раз, а останні дев’яносто дев’ять ударів віддай вартовому, який стоїть на брамі перед палацом. | ||
+ | |||
+ | Бо я йому, щоб він пропустив мене до тебе, пообіцяв, що собі візьму лише один твій подарунок, а решту йому віддам. | ||
+ | |||
+ | Свого слова я повинен дотримати. | ||
+ | |||
+ | Султан вислухав хлопчину, вартового наказав покарати й звільнити зі служби, а хлопця взяв до себе, вивчив і зробив його своїм першим міністром. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | {{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}} |
Поточна версія на 04:45, 3 липня 2013
Якось султан прогулювався Стамбулом.
Коли бачить: учні вибігли зі школи.
«Треба,— подумав він,— поговорити з котримось із них, щоб діти знали, що султан цікавиться ними».
Підкликав він одного хлопчину до себе і став розпитувати його, як він вчиться, які науки вивчає.
А коли хлопець відповів на всі султанові запитання, той дістав з кишені золотий дукат і простягнув йому.
Але хлопець відмовився його брати.
— Чому ти відмовляєшся від мого подарунка? — запитав здивований султан.
— Бо мама ще подумає, що я його десь украв!
— А ти візьми дукат і скажи матері, що його тобі подарував султан.
Та хлопчина відповів йому:
— Ні, не візьму, мати скаже: «Якби султан хотів щось подарувати, він би дав тобі більше!»
Султан засміявся, набрав повну жменю дукатів і дав хлопцеві та сказав прийти до палацу, бо хоче дати йому ще багатший подарунок.
У призначений час прийшов хлопчина до султанового палацу.
Аж там вартовий не пропускає його.
Як не просив його хлопець — той і слухати не хоче.
Нарешті вартовий каже:
— Ну, гаразд, пропущу. Але ти поділишся зі мною подарунками, які султан тобі дасть.
— Згода,—відповів хлопець.—Мені один, а тобі решта.
Коли вартовий почув таке, то ще й провів його до султанових покоїв.
Прийшов хлопець до султана, а той його й питає, що подарувати йому.
Хлопчина попросив сто ударів палицею по п’ятах.
Султан здивувався з такого прохання й спробував відмовити його, адже не для того він його прикликав до себе, але хлопець затявся на своєму: тільки сто ударів — і все.
Нічого не вдієш.
Султан звелів слугам принести палиці.
Тоді хлопець і каже йому:
— Світлий султане! Звели мене вдарити один раз, а останні дев’яносто дев’ять ударів віддай вартовому, який стоїть на брамі перед палацом.
Бо я йому, щоб він пропустив мене до тебе, пообіцяв, що собі візьму лише один твій подарунок, а решту йому віддам.
Свого слова я повинен дотримати.
Султан вислухав хлопчину, вартового наказав покарати й звільнити зі служби, а хлопця взяв до себе, вивчив і зробив його своїм першим міністром.