Мудра дівчина і цар. Чорногорська народна казка

Жив був убогий чоловік у кривобокій халупі.

І не мав нікого, тільки дочку. А дочка була розумна і вміла м'удро говорити.

Якось пішов той чоловік до царя просити, щоб дав дерева хату пола¬годити, аби вона зовсім не впала, і так складно промовляв до царя, що той аж запитав:

— Хто тебе навчив так гарно говорити?

— Дочка моя. Вона в мене розумна,— відповів чоловік.

— А її хто навчив? — питає далі цар.

— Та ніхто,— відповідає чоловік.— Сама так вміє.

«Ого,— думає собі цар,— убога, а така розумна. Стривай-но, я ж тебе перемудрю». І вголос промовив:

— Ось тобі півкопи яєць. Занеси їх своїй дочці і скажи, хай вона підсипле їх під квочку й вигодує мені з них тридцять курчат.

За це ящедро заплачу, якщо не виконає-мого наказу.

Бідолаха пішов, засмучений, до своєї халупи й розповів про все дочці.

Вона спочатку перевірила яйця — вони були варені. А де ж видано, щоб з варених яєць могли вилупитися курчата? Але дочка сказала батькові:

— Не журіться, тату, лягайте спати.

Ліг батько спати, а дочка насипала в казан гороху, налила води й поставила його на вогонь варити. Вранці розбудила батька, дала торбу з вареним горохом і сказала:

— Запрягайте, тату, волів у рало і йдіть орати край шляху, яким цар проїжджає.

Коли побачите царя, візьміть горох, сійте його і, сіючи, примовляйте: «Торох, торох, родися, варений горох».

Цар запитає: «Як може родити варений горох?»

А ви скажіть йому:

«Так само, як із ва¬рених яєць можуть вилупитися курчата».

Вислухав бідняк свою дочку, запріг волів і пішов орати край царевого шляху.

Аж і сам цар їде. А чоловік узяв торбу з вареним горохом і став сіяти, примовляючи:

— Торох, торох, родися, варений горох!

Почув це цар, здивувався й наказав кучерові зупинити бричку.

— Чоловіче, що ти верзеш: як же може родити варений горох? — запитав він. — Так само, світлий царю, як і з варених яєць можуть вилупитися курчата,— відповів бідняк. Цар одразу збагнув, що це дочка його так навчила. І наказав схопи¬ти бідняка й привести до себе. Коли слуги привели того чоловіка, цар дав йому повісмо льону й сказав: — Бери оце й зроби з нього канати, вітрила й усю іншу снасть, потрібну для корабля. А якщо не зробиш — покладеш голову на плаху! Бідолаха взяв повісмо льону й, плачучи, пішов додому, а вдома роз¬ повів про все дочці. Дочка сказала йому, щоб він ішов спати й нічим не журився: вона сама про все подбає. А вранці дала йому цурпалок дерева й каже: — Занесіть, тату, цей шматочок цареві, хай він з нього зробить пряс¬лицю, веретено, мотовило, кросна і все, що треба для того, щоб зіткати вітрила й насукати канатів для корабля. Батько так і зробив. Цар, побачивши, що дівчина мудріша від нього, розсердився страшенно, але не показав цього, а тільки простягнув бідняко¬ві чашку й сказав: — Занеси своїй дочці, хай вона цією чашкою вичерпає море, щоб на його місці можна було орати. Інакше вам обом не минути смерті. Ішов бідняк додому і світа білого за слізьми не бачив. Але коли роз¬повів про все дочці, вона сказала йому не журитися й лягати спати. Вранці дочка дала батькові жмут клоччя й мовила: — Занесіть це клоччя цареві, хай він позатикає ним струмки, рівчаки і ріки, які впадають у море, щоб я могла його вичерпати чашкою. Чоловік пішов і переказав усе цареві. Цар побачив, що дівчина куди розумніша, ніж він навіть гадав, і звелів привести її до себе. Коли во¬на прийшла і вклонилася йому, він запитав: — Скажи, дівчино, що найдалі чути? — Світлий царю,— відповіла дівчина,— найдалі чути грім і брехню. Цар взявся за бороду, обернувся до своїх придворних і запитав: — Скажіть, скільки варта моя борода? Той каже одне, той інше. Тоді цар до дівчини: — А ти що скажеш? Дівчина відповіла: — Царева борода варта стільки, скільки три літніх дощі. Казки народів Югославії Бібліотечна книга — Дівчина найкраще сказала,— промовив цар і запитав її, чи не пого¬дилася б вона вийти за нього заміж, бо він вирішив одружитися з нею. Дівчина вклонилася йому й відповіла: — Це, світлий царю, велика честь для мене. Але якщо ти так хо¬чеш, то й я не відмовляюся. Тільки прошу тебе, напиши мені своєю рукою на папері таке: якщо ти коли-небудь розсердишся на мене й захо¬чеш прогнати, то я маю право взяти з твого дому те, що мені наймилі- ше. Цар погодився й нанисав. От вони й одружилися. Цар часто, якщо треба було, питав ради в своєї дружини, і вона йому добре радила. Але минув якийсь час, і цар розсердився на неї. — Не хочу я більше, щоб ти була моєю дружиною,— сказав він.— Іди з мого палацу куди собі хочеш. Цариця нічого не відповіла, тільки попросила дозволу переночувати ще одну ніч та приготувати йому вечерю. Цар дозволив. А цариця, готуючи вечерю, підмішала якогось запаш¬ного зілля і поставила перед ним на стіл. Цар із’їв усе і заснув таким міцним сном, що не чув навіть, як слуги перенесли його на віз, а цариця завезла до батькової кривобокої халупи. Вранці прокинувся цар, розплющив очі й питає: — Де я? — Ти в хаті мого батька,— відповіла йому дружина. Цар як розкричиться: — Яке ти мала право мене сюди везти? Я ж тобі сказав, що ти мені більше не дружина і можеш іти від мене куди собі хочеш. — Я й пішла куди хотіла,— відповіла вона,— і взяла з собою те, що мені наймиліше.— І показала йому папір, якого він їй написав, коли одру¬жувався з нею. Цар поцілував дружину й повернувся разом з нею назад у палац, а її батькові поставив нову хату.