Шан і Маріжуана. Іспанська народна казка

Жили собі чоловік та жінка, і так вони любили одне одного, що й не сказати.

Його звали Шан, і він був дурнуватий. Її звали Маріжуана. І мали ці чоловік та жінка осла.

Якось Шан пішов з ослом у ліс по дрова і знайшов мішок срібних монет.

Він нав’ючив мішок на осла і повернувся додому.

Вдома розповів жінці, що знайшов мішок із срібними песо, але жінка відповіла, що це не срібло, а непотріб.

А він:

— Та ні, це гроші.

А жінка на те:

— Мовчи і нікому не кажи, бо вони нам дуже потрібні.

Трохи згодом Шан узяв осла і знову пішов у ліс. А назустріч йому чоловік, питає, чи не знаходив мішка із срібними монетами.

А Шан:

— Та знайшов, але Маріжуана сказала, що вони нам дуже потрібні. Чоловік пішов до Шанової жінки і став вимагати, щоб вона віддала йому

мішок із сріблом. Маріжуана відповіла, що знати нічого не знає. Тоді чоловік звернувся до суду.

От у день суду Маріжуана встала раненько, насмажила шкварок і розсипала їх на городі. Потім покликала Шана:

— Шане, вставай і йди по траву для осла!

Шан устав і пішов. Побачив на городі шкварки і став збирати їх. А жінці сказав:

— Маріжуано, цієї ночі впали з неба гарячі шкварки.

— Дурненький! Як можуть падати з неба гарячі шкварки?

— Так, так, ось у мене в зубах застряло м’ясо.

— Послухай, піди краще по траву для осла!

Поки Шан ходив, Маріжуана поклала газету перед ослом, і осел почав ревти. Побачив це Шан та й каже:

— Маріжуано, осел читає газету і каже: а, е, і, о, у!

От на суді і суддя питає, чи не знаходив Шан мішка з грошима.

А Шан:

— Та знайшов, але Маріжуана сказала, що вони нам дуже потрібні. Тоді суддя звелів Маріжуані, щоб та віддала гроші.

А вона:

— Ви не зважайте на його слова, бо він також запевняє, що цієї ночі з неба впали гарячі шкварки.

— Авжеж,— підтвердив Шан.— Вони й досі стирчать у мене в зубах. Маріжуана знову:

— А ще ти казав, що вранці осел читав газету.

— Так, так, він навіть казав: а, е, і, о, у!

Ось таким чином Маріжуана виграла справу, бо ніхто не повірив Шанові.