Невдячний віслюк (кубинська народна казка)

У звірів почався страшний голод. Тож слон вирушив у світ шукати харчу, і по дорозі до нього приєдналося багато інших звірів. Коли вони зустріли віслюка, той спитав у них:

— Куди йдете?

Слон відповів:

— Шукати поживи.

Він не хотів брати з собою віслюка. Але віслюк усе одно поплентався за ним. Та коли їм довелося перебиратися через огорожу, у віслюка це вийшло найкраще. Тоді слон сказав:

— Хай тепер віслюк іде попереду.

Але коли вони підійшли до ще однієї огорожі, яку віслюк мав перестрибнути перший, він мовив:

Що, коли я ненароком повалю цю огорожу?

Тоді звірі вирішили, що віслюк невдячний, покинули його самого й пішли далі. Але віслюк знову поплентав за ними.

Нарешті вони вийшли в савану, і слон сказав:

— Тут і заночуємо.

Коли ледачий віслюк заснув, звірі знову рушили в дорогу. Попереду йшов слон. Натрапивши на кукурудзяне поле, вони наїлися донесхочу, повернулися назад, полягали біля віслюка й стали ремигати.

Віслюк почув це й спитав:

— Що це ви їли?

— Каміння,— відповів слон.

Тоді віслюк сказав:

— Що ж, буду і я їсти каміння.

Він став їсти каміння, але не зміг його пережувати і поламав собі зуби.

Лишився віслюк голодний.

Наступної ночі звірі знову пішли на кукурудзяне поле; цього разу вони взяли з собою віслюка. Наївшись, повернулися на те саме місце, де спали, а віслюк зостався на полі.

Аж тут нагодився господар кукурудзяного лану і, побачивши віслюка, закричав:

— Ось зараз я тобі покажу!

І почав лупцювати віслюка дрючком.

Слон, завваживши, що віслюка досі немає, сказав своїм товари-шам:

— Ходімо подивимось, що там з ним сталося.

Почувши тупіт, господар злякався і втік. А віслюк, побачивши звірів, мовив:

— Чого ви прийшли? Цей чоловік вибив мені порох лише на одному боці, а я хотів, щоб він вибив його ще й на другому...