Як дурник одружився з королівною (кубинська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Було в матері троє синів: двоє розумних, а третій — дурник.

Коли це захворіла королівська донька-одиначка — сумує та й сумує. І тоді оголосив король: хто королівну розсмішить, той і побереться з нею.

А в садибі трьох братів росла яблуня. То старший і каже:

— Я розсмішу королівську доньку.

Взяв він кошика, зірвав три яблука й подався в столицю. Край ліска стрілася йому якась бабуся.

— Що несеш у кошику? — питає старенька.

— Кінські кізяки! — відказав розумник.

А бабуся йому:

— То й матимеш кізяки.

Дійшов розумник до палацової брами, просить сторожу, щоб пропустили. Пройшов до короля, а той каже:

— Гаразд! Побачу, як ти її розсмішиш.

Ось і покій королівни. Розумник перевернув кошика й витрусив з нього... кізяки!

Розсердився король і звелів побити розумника киями. Приплентав старший брат додому ледь живий, червоний з сорому!

— І що ж тобі таке скоїлося? — питає мати.

— Та нічого,— відповідає.— Тільки побили добряче.

І розказав, чим обернулися три яблука.

Тоді озвався другий розумник:

— Я йду до яблуні!

І собі зірвав три яблука. А мати його напучає:

— Гляди, щоб і тобі не було таке, що братові...

— Ні, такого не буде! — сказав середульший син і вирушив до палацу.

Коли проходив ліском, здибалась йому та сама бабуся і спитала:

— Що несеш у кошику, синку?

— Слимаки! — відказав другий розумник.

А старенька йому:

— То й будуть тобі слимаки.

Прийшов до палацу, пропустили його: може, цей розсмішить королівну? Та коли він перевернув кошика ще й потрусив, звідти по-сипалися слимаки.

Узяв королівну ще дужчий смуток. І наказав король дати київ розумникові.

Вернувся й цей геть побитий додому.

Розказав середульший син матері, що його спіткало: не розсмішив королівни, тільки відлупцювали його.

Тоді озвався дурник:

— Я розсмішу королівну.

А мати йому:

Он твої брати її не розсмішили, то де вже тобі, дурненькому!

Та дурник затявся:

— Розсмішу — і край!

Узяв кошика, а брати кажуть: ,

Та там на яблуні вже яблук не зосталося.

Але дурник пішов до яблуні й набачив-таки яблуко, найгарніше з усіх. Поклав його в кошик і подався в дорогу.

Підійшов до ліска, а назустріч бабуся дибає

— Що несеш, синку?

Яблуко,— відповів дурник.

А бабуся:

— То й матимеш яблуко.

Зупинився дурник під палацом та й просить, щоб пустили його до короля; так і так, каже, розсмішу зачаровану дівчину. А сторожа нікого вже не пускала, бо хто приходив, то тільки ще дужче засмучував королівну, і їй ставало гірше й гірше.

Але дурник так благав, аж люди, що зібралися біля брами, почали за нього просити, поки зрештою пустили дурника до короля, а той зразу повів його до хворої дочки.

Тоді на очах у королівни хлопець перевернув кошика, і звідти випало яблуко. Воно покотилося по підлозі — і королівна засміялася й розвеселилась, бо яблуко було дуже гарненьке.

А король сказав:

Ти одружишся з моєю дочкою. Але спершу зроби, що я тобі загадаю. За три дні збудуй корабель, щоб і по воді плив, і по суходолу їхав.

Пішов дурник назад, плачучи. Біля гаю знов перестріла його бабуся та й питає:

— Чого плачеш, синку?

Він і розказав, що зняв чари з королівни, та король загадав збу-дувати за три дні корабля, щоб і по воді плив, і по суходолу їхав.

— Не побивайся, синку,— втіша його бабуся.— Принеси лишень сокиру, пилку й молотка — та й по роботі буде.

Два дні шукав дурник сокиру, пилку й молотка, а коли знайшов, то приніс бабусі. І ту ж мить постав перед ним корабель.

Сів хлопець на корабель, провів його поміж дерев через ліс і тре-тього дня надвечір прибув до палацу.

Побачив король дурника на кораблі й насупився.

Ти впорався з роботою,— каже.— Я віддам за тебе дочку. Але спершу ще щось тобі загадаю. Три дні ти пастимеш двісті зайців. Як не долічишся хоч одного — помреш і не одружишся з моєю дочкою. Чуєш? Іди й три дні паси моїх зайців.

Знов, плачучи, приходить хлопець до гаю. А бабуся питає:

— Чого плачеш, синку?

Розказав їй, як король загадав три дні пасти двісті зайців і, коли хоч один пропаде, король скарає пастуха на горло.

— Ось на тобі свисток,— каже бабуся.— Свиснеш у нього — і всі зайці збіжаться, жоден нікуди не дінеться. Тільки стережися! Як приходитимуть до тебе купувати зайців, то ти не продавай нікому жодного.

Узяв дурник свистка в зуби й хотів був вже йти пасти зайців, та бабуся ще сказала:

— Тій, що прийде до тебе купувати, загадай поцілунок за зайця.

І подався хлопець пасти зайців. Свиснув — і всі зайці збіглися докупи, жоден нікуди не тікає.

Перша прийшла купувати зайця королівська служниця.

А дурник їй:

— Я не продаю зайців.

— Мені так потрібен заєць! Хоч одного продай! — просить служниця.

Тоді хлопець каже:

— Поцілуй мене — і я дам тобі зайця.

Поцілувала служниця дурника в чоло, і той дав їй зайця. Пішла служниця. Вже доходить до брами, коли хлопець свиснув у свисток — заєць вистрибнув у неї з рук і прибіг на поле.

У палаці король її питає:

— Ти чому не принесла зайця?

— Він не хоче продавати! — відповідає служниця.

Наступного дня прийшла по зайця королівна.

Дурник і їй сказав:

— Поцілуєш мене — дам тобі зайця.

— Та вже поцілую!

І поцілувала дурника, а він дав їй зайця. Вже доходила вона до-дому, як хлопець свиснув у свисток — і втік заєць від дівчини.

Прийшла в палац, а король питає:

— Чому без зайця?

— Дурник не хоче продавати!

Тоді обізвався королірський слуга:

— Я куплю! Сьогодні ж і піду.

Прийшов на поле, де хлопець пас зайців, а той йому каже:

— Поцілуй мене в чоло, то дам зайця.

Слуга поцілував його, взяв зайця й подався додому. Та не встиг дійти до палацу, як хлопець свиснув — і нема зайця.

Питається в слуги король, де заєць.

— Не продає пастух! — відповідає той.

— Піду я! —каже королева.

Прийшла вона до дурника на поле й просить продати їй зайця. А хлопець їй на те:

— Не продаю! Та коли поцілуєш мене — дам зайця.

І королева поцілувала його в чоло, а дурник дав їй зайця. Але не донесла вухатого королева — свиснув дурник у свисток, і заєць утік до нього.

Побачив король, що й дружина вернулася без зайця, розгнівався та як гукне:

— Сам піду сьогодні купувати!

Прийшов він до дурника й почав торг за зайця. А дурник і йому каже, що не продає, але віддасть зайця, коли король поцілує його в чоло.

Поцілував король хлопця, і той дав йому зайця. Та не доніс вухатого володар — свиснув дурник у свисток, і чкурнув заєць, тільки смуга лягла!

Зітхнув король та й мовив:

— Цілували його і рідні мої, і слуги,— то нехай уже бере мою дочку за дружину.

Отак дурник одружився з королівною.



Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти