Пригоди моряка (кубинська народна казка)

Мав батько синів. І всі троє захотіли здобути науку. Тоді батько спитав, чого саме хочуть вони навчитися.

Старший син сказав, що хоче опанувати лікарське ремесло. Середульший хотів вивчиться на законника. А найменший бажав стати моряком. Матері не прийшлась до вподоби мрія найменшого сина.

Засмутився хлопець, але батько йому дозволив іти в моряки.

Покликав батько синів до себе і кожному дав по триста песо. Та коли вони вже вирушали з дому, батько дав найменшому ще триста.

Купив найменший за триста песо корабля. Причалив у гавані й сказав:

— Післязавтра відпливаю в море.

Післязавтра й вирушив зі своєю командою.

Плив, плив і приплив до якогось міста. Дивиться — на землі чоловік лежить, а через нього переїжджають возами.

Спитав хлопець у людей, за що бідоласі така кара.

— Він не платив при житті,— відповідають,— тому заплатить смертю.

— Скільки треба дати, щоб урятувати цього чоловіка?

— Рівно триста песо.

Віддав хлопець триста песо і врятував життя чоловікові. Але

сам зостався без гроша.

Сів він на корабель і поплив назад, до свого рідного міста. Причалив до пристані, а там його вже чекають батько й мати.

— Як плавалося тобі, сину? — спитав батько.

— Ох, тату, витратив я усі гроші! — відповів син.

Батько накинувся на сина з кулаками — за те, що гроші тринькає.

— Подивися на своїх братів — узяли по триста песо і не просять більше!

— Але ж, тату,— борониться син,— я витратив гроші, щоб урятувати життя людині.

Тоді батько дав йому ще триста песо.

Минуло три дні, й знову поплив найменший син у море. І приплив до того самого міста.

Приплив — бачить: в’яжуть якусь дівчину й хочуть кинути

її в море.

— За що ви її так караєте? — спитав людей.

— Хто не платив при житті,— відповіли ті,— той заплатить смертю.

— Скільки ж треба заплатити, щоб урятувати її?

— Триста песо.

Заплатив хлопець триста песо, врятував життя дівчині, але залишився без грошей.

Посадив він дівчину на корабель і поплив. Коли причалив до пристані рідного міста, батько й мати вже чекали його.

— Як мандрувалося, сину? — спитав батько.

Найменший син розповів про свою пригоду, і вивів на берег дівчину, яку врятував. Цього разу батько не лаяв сина, бо йому сподобалася вродлива дівчина, і всі подалися додому.

Дівчина закохалася в моряка, а він — у неї. Якось вона каже хлопцеві:

— Ось тобі три хустини. Як помандруєш знову, то пливи до міста, звідки я родом. Там зайдеш у харчевню й попросиш пити. Потім витягнеш хустину, ніби щоб утерти рота. Тільки витягнеш хустину, як тобі почнуть пропонувати за неї чималі гроші. А продаси хустину, коли хтось дасть за неї триста песо. Перегодом знов попросиш пити витягнеш другу хустину, і продаси, коли тобі запропонують за неї триста песо. Потім знов попросиш пити й витягнеш третю хустину, і продаси, коли тобі дадуть за неї триста песо. До тебе підійде чоловік, який запропонує мільйони песо за те, щоб ти взяв його до себе на корабель, але ти не бери його, бо то лихий велетень і він закоханий у мене.

Узяв хлопець ті три хустини, сів на корабель і поплив до міста, звідки була родом його кохана.

Там він зайшов у харчевню й попросив пити. Потім витяг хустину, щоб утерти рота й продав її за триста песо. Так само продав він ще дві хустини й повернув собі дев’ятсот песо.

Підійшов до нього велетень, назвався його другом і почав проситися на корабель, щоб пливти до морякового міста,— за це заплатить, мовляв, будь-які гроші.

Моряк мав добре серце; він мовив:

— Не треба мені твоїх грошей, чоловіче, їдьмо!

Приплив він до рідного міста і знов зустріла його родина.

Та коли всі зійшли на берег, дівчина побачила лихого велетня й сказала морякові:

— Що ж ти наробив? Ти привіз свою смерть!

А моряк їй каже:

— Ми з ним друзі, і я обіцяв, що привезу його сюди.

Тоді всі рушили в дім, але велетень не пішов, лишився на кораблі.

Коли прийшли додому, моряк віддав дівчині дев’ятсот уторгованих песо.

А вона покликала морякового батька й сказала:

— Ось триста песо за корабель, ось триста, що твій син віддав, аби урятувати життя чоловікові, й триста песо, які він дав за мій порятунок.

Батько спершу не хотів брати гроші, але потім таки взяв.

А дівчина сказала:

— Я вертаюся додому.

І пішла з моряком на пристань. Вони знову сіли на корабель і разом з велетнем попливли до її міста.

Коли корабель відчалив від берега, дівчина сказала:

— Стережися, моряче!

І справді, якось підступний велетень схопив моряка й кинув у море.

А в цей час король рідного міста дівчини урочисто оголосив, що той, хто поверне йому дочку, одружиться з нею. Та дівчина якраз і була королівська дочка.

А моряка носили хвилі по морю. Кораблем нині розпоряджався лихий велетень.

Далеко-далеко від міста, куди вони пливли з дівчиною, хвилі ви-кинули моряка на скелю. Сів він та й задумався. Коли це підлітає до нього якийсь птах і питає:

— Чого ти журишся?

— Хочу їсти,— відказав моряк.

І птах дав йому попоїсти.

Трохи згодом птах прилетів знову і спитав:

— Моряче, що ти даси, аби опинитися на весіллі твоєї дівчини й велетня?

— Дам,— відповів моряк,— усе, що маю, і половину того, що надбаю.

І сказав йому птах:

— Ось тобі осел і три пари острог на додачу.

І ту ж мить з’явився осел з острогами. Сів моряк на осла, а птах його научає:

— Коли затупиться перша пара острог — викинь їх. Затупиш другу пару — теж викинь. А коли затупиться третя пара острог, то якраз опинишся в місті.

Під острожив моряк осла, і той потрюхикав морем.

Ось затупив мандрівник першу пару острог і викинув їх. Затупив другу пару й теж викинув, а коли затупилася третя пара острог, він якраз опинився в місті своєї дівчини.

Тут підлетів до нього птах і каже:

— Доведеться тобі стати на герць із тим велетнем.

— То й стану,— відповів моряк,— я не боюся. Більшого лиха, ніж я зазнав, уже не може бути.

А птах йому:

— Перш ніж виходити на бій, треба вибрати одного меча з двох. Ти бери іржавого, а блискучого віддай велетню. І вб’єш його одним-єдиним ударом...

Аж ось і палац, де весілля. Велетень зразу побачив моряка й викликав його на герць. Там було два мечі. Моряк вибрав собі іржавого меча, а велетень — блискучого, нового.

Кинувся велетень на юнака, а той його одним ударом і вбив.

Тоді підійшов до короля. І дівчина сказала:

— Тату, оце і є мій рятівник.

— То йдіть під вінець! — звелів король.

І пішли моряк із королівною під вінець.

По весіллі король вибудував зятеві палац. І став моряк жити в тому палаці. А довкола насіяв квітів. Минуло три місяці, і прийшов якийсь дід та й почав збивати квіти ціпком.

— Навіщо ти це робиш? — питає його моряк.

Дідусь не озивається та все збиває квіти.

Тоді королівна сказала чоловікові:

— Моряче, якщо ти дав комусь обіцянку, то мусиш її виконати.

Старий щез. Та через три роки з’явився знов і знов почав нівечити квіти ціпком.

Королівна знов каже чоловікові:

— Якщо ти комусь щось пообіцяв, то мусиш дотримати слова.

Тоді вони вже мали двох синочків.

І спитала королівна дідуся:

— Чому нищиш квіти, діду?

— Бо моряк мені щось заборгував,— відповів той.

Вона спитала чоловіка:

— Що ж ти заборгував?

І той розповів їй, що був зайшов у спілку з птахом, пообіцяв віддати все, що має, і половину того, що надбає.

— А може, ти якось порозумієшся з цим дідом? — каже дружина.

Тоді старий спитав моряка:

— Пам’ятаєш свою обіцянку?

— Та пам’ятаю.

Моряк хотів оддати дідусеві всі свої гроші. А той каже:

— Ні. мені стільки не треба — дай половину.

І взяв за руку одного з двох синочків.

— Забери краще моє життя, тільки не синів,— почав благати моряк.

Ллє дружина йому нагадала:

Любии, якщо ти пообіцяв, то мусиш дотримати слова.

Тоді моряк віддав сина старому і сказав:

— Іди вже собі.

Але старий вигукнув:

— Досить! Досить мені й того, що ти ладен виконати обіцянку. Мені від тебе нічого не треба, бо ти дотримав слова.

І пішов дід геть, не забравши в моряка сина.

Кому бублик, кому ковбаска, от і скінчилася казка. А хто ще трохи засидиться, той до стільця приклеїться.