Бик-поет (кубинська народна казка)

Якось господар вийшов на пасовище й заходився оглядати з рогів до ратиць старого бика, якого він давно вже не запрягав, а тепер вирішив повести на продаж.

І селянин сказав уголос:

Він же старий, і я продам його різникові.

Але бик почув це і відповів йому:

Ти впіймав мене на лузі,

щоб орав я, молодий,

а тепер я вже старий,—

то в різницю по заслузі?

Ми були з тобою друзі,

я тобі поміг-таки;

і, коли усі телички

ходять пастовнем зраділо,

хочеш ти, щоб моє тіло

порубали на шматки.

Хто б це міг подумать,

знати два чи три роки тому:

я тобі довіривсь — «му!» —

щоб на тебе працювати.

А зробився ти багатий —

зрадив бідного бика.

Ти забрав мене з лужка

на орання молодого,

став не вартим я нічого,—

ти ведеш до різника.

Тоді чоловік зглянувся над биком і залишив його на пасовищі, щоб він там ходив і пасся аж до смерті.