Жінка, що мало їла. Іспанська народна казка

Жили собі чоловік та жінка.

Чоловік пас кіз — виганяв їх на пасовисько у понеділок, а повертався додому аж у суботу.

Він був худий та високий, як очеретина, а жінка товста та кругла, як діжа.

Коли чоловік був удома, жінка й рисочки в рот не брала, скаржилася на біль у животі й казала, що не має апетиту.

І чоловік ніяк не міг уторопати, від чого ж вона повніє.

От пішов він до товариша і розповів йому про все.

А той і радить:

— А ти потайки залишся вдома і подивися, що твоя жінка їстиме.

Настав понеділок, пастух закинув на плечі торбинку та й каже:

— Прощавай, моя дружино! Я повернуся в суботу, а ти гляди ж мені, їж добре, а то й справді охлянеш!

А вона йому:

— Ох, чоловіче, нема в мене сили дивитися на їжу. Клубок підступає до горла. Не з добра, ой, не з добра я така повна!

Пастух попрямував собі до лісу, але з півдороги вернувся, нишком проник у дім і сховався на горищі.

Звідти він побачив, як його дружина з’їла смажене курча з рисом, а на закуску ще й кукурудзяний пиріг із ковбасою та яйцями.

Надвечір пастух спустився з горища, зайшов на кухню та й каже:

— А ось і я, моя люба!

-— А чого це ти так швидко повернувся? — здивувалася дружина.

— У горах знялася страшна буря. Дощ — як із відра! От я й побоявся заблукати.

— Знімай торбину та сідай вечеряти,— мовила дружина й поставила на стіл чашку молока та трохи мамалиги.

— А ти чого ж не вечеряєш? — запитав чоловік.

— Що ти! Я не можу й дивитися на їжу.

Треба було б щось перехопити, та апетит пропав.

Послухай-но, ти кажеш, лило як із відра, а чому ж ти сухий?

— Ще б пак! На мене впав такий здоровенний камінь, як паляниця, котру ти схрумкала.

А під оцим сомбреро, великим, мов кукурудзяний пиріг, який ти проковтнула, я надійно сховався не тільки від дощу, а й від граду, що густо періщив, мов рис, яким ти начинила смажене курча.