Як солдат королівство здобув. Хорватська народна казка

Якось повертався солдат із війська додому.

Іде собі дорогою, коли бачить: б’ється на березі велика рибина, ніяк у воду не зсунеться.

Узяв солдат ту рибину і вкинув у море.

Подякувала вона йому та й каже:

— Щасливої дороги, чоловіче! Я ще в пригоді тобі стану.

Подумав солдат: «А чим ти можеш мені прислужитися?» — й пішов

собі далі. Іде, коли бачить: птах підранений, ніяк не злетить.

Підняв він його й заніс до корчми.

Там попросив Шіиви, позмащував рани птахові й на волю випустив.

Подякував птах солдатові та й каже:

— Щасливої дороги, чоловіче! Я ще в пригоді тобі стану.

Подумав солдат: «А чим ти можеш мені прислужитися?» — й подався далі.

Отак вийшов на луг, аж бачить: розмарин між кропивою, бідний, ледь зеленіє. Викопав він його гарненько, заніс у місто й посадив у саду коло персика.

Розмарин теж подякував солдатові, та й каже:

— Щасливої дороги, чоловіче! Я ще в пригоді тобі стану.

Подумав солдат: «А чим ти можеш мені прислужитися?» — й помандрував далі.

Дістався він до якогось міста.

А в тому місті молода королева оголосила: мовляв, хто зуміє так заховатися, що вона його нізащо не знайде, тому віддасть руку свою і все своє королівство. Прийшов до неї солдат і сказав, що він так заховається.

— Тільки знай,— застерегла його королева,— якщо ти до трьох разів не сховаєшся так, щоб я не знайшла, то звелю тебе на смерть скарати. Пішов солдат до моря й ходив там цілий день.

А коли мав настати визначений час, припливла та рибина, яку він од смерті врятував, і широко роззявила пащу: — Стрибай мені в рот, я тебе під водою сховаю.

Але королева, тільки чари свої вдіяла, в люстерко глянула,— відразу побачила його.

«Піду-но я до птаха,— подумав солдат,— може, він щось зарадить».

ГІтах. підняв його високо в небо між інших птахів. Але королева чари вдіяла, в люстерко подивилася — і там знайшла його.

Тоді згадав солдат про розмарин: адже й той обіцяв, що «йому в пригоді стане». Пішов він до розмарину, а розмарин і каже:

— Зірви з мене гілочку пишну й занеси до королеви в палац, а сам зробися дрібненьким листочком на цій гілочці.

Королева приколе розмарин собі до волосся за вухом і нізащо тебе не знайде.

Так і зробив солдат. Королева шукала його, шукала і ніяк не могла знайти.

Аж коли настав умовлений час, тоді з волосся королеви на долівку впав листочок розмарину — і перед нею з’явився хлопець гарнийпрегарний.

Отак солдат здобув руку й серце королеви і все її королівство та й сам, певна річ, став королем.