Відмінності між версіями «Хоробрий кравчик. Македонська народна казка»
Bogdan (обговорення | внесок) |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
Рядок 128: | Рядок 128: | ||
І, може, й досі там живуть, якщо не повмирали. | І, може, й досі там живуть, якщо не повмирали. | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | {{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}} |
Поточна версія на 04:45, 3 липня 2013
Якось один кравчик їв груші.
Які добрі, у рот клав, а гнилі відкидав на купку.
До них назліталося повно мух. Кравчик ударив по гнилих грушах,— мухи так і попадали.
І от він здумав порахувати вбитих мух.
Порахував: їх виявилося сорок.
«Ого,— подумав собі кравчик,— за одним махом сорок душ я убив.
Отже, я дуже великий силач.
А якщо я такий силач, то чого мені тут сидіти?
Піду світом, пошукаю, чи є хто сильніший від мене!»
Вирубав кравчик жердину, прив’язав до неї прапорець, а на ньому, щоб усі знали, хто він такий, написав:
«За одним махом сорок душ по- бивахом»,— і подався шукати сильнішого від себе.
Іде і питається, чи хто не знає, чи не чув яких-небудь силачів десь поблизу.
От люди йому й сказали, що в темному лісі живе два брати-молодці.
Султан побудував їм хату, посилає харчі, а вони охороняють йому державу.
Кравчик вирішив розшукати братів-молодців і переконатися, що вони за силачі.
Отож він повернув у темний ліс і довго так йшов, доки надибав криницю.
Коло неї ріс гіллястий дуб, а на криничних цямринах було написано:
«Хто сяде під дуба, намнемо тому чуба».
І внизу підпис:
«Брати молодці».
Але кравчик анітрохи не злякався.
Він напився води з криниці, устромив свій прапорець у землю й ліг собі під дубом спати.
Не минуло багато часу, аж їдуть два брати-молодці — коні під ними в землю вгрузають.
Глянули: під їхнім дубом спить-таки хтось, а йому в головах прапорець стоїть устромлений.
Ближче під’їхали, читають: «За одним махом сорок душ побивахом».
Спочатку брати-молодці було хотіли завдати чосу тому сміливцеві, а то вже й охололи: де ж бо — сорок за одним разом!
Підстуиилися обережно до кравчика, шанобливо розбудили його й запросили до себе в гості.
Кравчик пішов до них. Пригостили брати його добре, а потім на прогулянку вийшли.
Брати-молодці узяли з собою здоровенну залізну булаву й надворі стали кидатися нею:
Один підкине її вгору — другий ловить, а потім навпаки.
Отак якусь часинку погралися, а тоді й кажуть кравчикові:
— Покидайся й ти.
Кравчик узяв булаву в обидві руки — і ледве втримався на ногах: така вона була важкезна.
— Ех,— каже,— таку гарну річ шкода запропастити. Бо як підкину я цю соломинку вгору, то вона вже й не повернеться на землю — так і зависне в небі.
— Е, то тоді не треба,— кажуть брати. І забрали в нього булаву назад.
А в одному лісі був здоровенний ведмідь, усій околиці збитки чинив:
то овець подушить, то корові бока обдере, а то й на людей почав кидатися.
І саме султан переказав двом братам, щоб вони приборкали нарешті того страшного звіра.
Два брати-молодці узяли з собою кравчика, і пішли вони втрьох.
Довго йшли, поки дісталися до лісу, де жив той ведмідь.
А він уже багатьох мисливців, що хотіли його вполювати, на смерть задер.
Тому бра- ти-молодці і кравчик повилізали на дерева, щоб звідти безпечніше було стріляти по ведмедеві.
А ведмідь, як тільки напюшив людей у лісі, відразу так і кинувся до них. І спершу підбіг саме під те дерево, на якому сидів кравчик.
У того ноги й руки так і затрусилися, і він не втримався й упав просто ведмедеві на спину.
Ведмідь застрибав, закрутився на місці, щоб скинути кравчика з себе, але де там: той зі страху так учепився йому в шкуру, що, здавалося, ніяка сила його не відірве.
Брати-молодці тим часом прицілилися добре, вистрілили влучно й убили ведмедя.
А кравчик, як оговтався трохи, то й почав дорікати братам:
— Ах, що ж ви наробили! Я ж хотів живим привести ведмедя султанові.
Я вже так міцно тримав його, а ви вбили, всю справу зіпсували.
Здивувалися брати-молодці, який то силач трапився їм, і про все розповіли султанові.
Султан зрадів, що має такого дужого вояка, дав йому повно дарунків і сказав, щоб відтепер вони втрьох жили разом і захищали його державу.
Не минуло багато часу, як на країну напав чужий цар з великим військом. Султан негайно покликав своїх трьох силачів-молодців, щоб ішли битися з тим царем.
Силачі-молодці осідлали добрих коней,— а кравчик ще й наказав закувати собі ноги під животом у коня, поклявшись, що він доти не зійде на землю, доки всіх ворогів не винищить,— і вони рушили супроти чужого війська.
Коли ж під’їхали ближче і кравчик побачив, що то за сила висипала на бойове поле, то зовсім перелякався.
І подумав про себе: «Все одно погибати, то вже краще сам собі заподію смерть, аніж мають мене вороги посікти на капусту».
Нагледів кравчик неподалік товстелезне дерево, повернув коня до нього, під’їхав упритул та й обхопив його міцно.
А тоді як пришпорить коня: нехай, мовляв, кінь надвоє розірве його.
Але дерево було сухе й підгниле, тож і зламалося, а кінь злякався і поніс кравчика з деревиною в руках просто на ворожі лави.
Побачило чуже військо, що на них вихором мчить дивний воїн із страшенною довбнею, та й, перелякане, кинулося врозтіч.
Тут уже, рятуючи життя, і свої своїх не щадили: з ніг збивали, розтоптували, списами кололи, аби швидше втекти від того страховища.
Братам-молодцям уже й робити було нічого.
Кравчик сам справився з ворожим військом.
Коли ж брати-молодці та кравчик прибули до султана й розповіли, як ворогів прогнали, султан зрадів неймовірно і дав їм багаті дарунки, а найкращі й найдорожчі вручив найхоробрішому й найсильнішому з-поміж них — кравчикові.
Тоді повернулися брати-молодці до своєї хати в темному лісі, а з ними й кравчик, і стали жити в спокої й достатках.
І, може, й досі там живуть, якщо не повмирали.