Відмінності між версіями «Агуті і маха (кубинська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} {{Шаблон:Кубинські народні казки українс...)
 
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Гуляв якось лісом агуті й набрів на велику маху яка попала в яму-пастку. Билася сердешна, билася, але так і не змогла самотужки вибратися з пастки.
  
 +
— Гей. агуті, вирятуй мене!
 +
 +
Довірливий агуті витягнув маху, а та схопила його зубами за хвіст і не відпускає, хоче з'їсти.
 +
 +
— Що ж ти робиш? — здивувався агуті.— Я витягнув тебе з ями, врятував від смерті, і за це мені тепер така віддяка?
 +
 +
— Так завжди буває,— відповіла маха.— За добро завжди віддячують злом.
 +
 +
— Неправда.— каже агуті.
 +
 +
— Ні, правда,— стоїть на своєму маха.
 +
 +
— Ходімо спитаємо трьох свідків,— каже агуті.— Якщо вони визнають, що твоя правда, тоді можеш мене з’їсти.
 +
 +
Гаразд,— погодилась маха,— ходімо шукати трьох свідків.
 +
 +
І вони пішли лісом: агуті попереду, а маха ззаду повзе, зубами в його хвіст учепилася.
 +
 +
Ішли вони, йшли й зустріли старого коня.
 +
 +
Агуті його й питає:
 +
 +
Скажи, коню, це правда, що за добро віддячують злом? Я врятував ось цю маху від смерті, а вона хоче мене з’їсти.
 +
 +
— Правда, правда! — зітхнув кінь.— Скільки років я носив у сідлі свого господаря, скільки витерпів від нього знущань! А коли на старість ноги мої ослабли, мене запрягли у воза. Та тепер я вже й для цього не годжуся, і мій господар, я чув, звелів завтра мене вбити, злупити з мене шкуру й продати її чинбареві. Тож правду сказала тобі маха — за добро віддячують злом.
 +
 +
— Так! — зраділа маха.— Один свідок на мою користь.
 +
 +
Вони пішли далі. Агуті засумував. Ішли, йшли, аж назустріч їм віл.
 +
 +
Агуті й питає його:
 +
 +
— Скажи, воле, це правда, що за добро віддячують злом? Я врятував цю маху, а вона хоче мене з’їсти.
 +
 +
— Чистісінька правда! — відповів віл.— За добро завжди від-плачують злом. Ось мій господар усе життя мене в ярмо запрягав, а тепер, коли я постарів, не дає вмерти спокійно, хоче завтра до різника відвести. Так, голубе, за добро віддячують злом.
 +
 +
— Уже двоє за мене! — зраділа маха.
 +
 +
Пішли вони далі. Аж ось агуті побачив свою двоюрідну сестричку мишу й окликнув її. Але миша побачила, що маха його зубами за хвіст тримає, й ну тікати. Агуті їй кричить:
 +
 +
— Зажди, сестричко, не втікай! Хочу тебе про щось запитати.
 +
 +
Миша зупинилася віддалік і чекає, що той у неї питатиме.
 +
 +
— Скажи, це правда, що за добро віддячують злом? Я врятував маху від смерті, а вона хоче мене з’їсти. Невже й справді за добро віддячують злом?
 +
 +
— А це коли як,— відказує миша.— Ану розкажи, як було діло.
 +
 +
Та як було: маха попала в пастку, а я її вирятував,—
 +
 +
каже агуті.
 +
 +
— Ходімо покажеш мені ту пастку, щоб я могла справедливо розсудити вас.
 +
 +
І всі троє підійшли до пастки.
 +
 +
— Залазь у яму, маха,— каже миша.— Я хочу побачити, як усе було насправді.
 +
 +
Залізла маха в яму. А миша дала агуті ломаку й сказала:
 +
 +
— Ну, тепер не схибни!
 +
 +
Т агуті почав бити маху ломакою, аж поки забив її насмерть.
  
  

Версія за 15:55, 29 листопада 2013

Гуляв якось лісом агуті й набрів на велику маху яка попала в яму-пастку. Билася сердешна, билася, але так і не змогла самотужки вибратися з пастки.

— Гей. агуті, вирятуй мене!

Довірливий агуті витягнув маху, а та схопила його зубами за хвіст і не відпускає, хоче з'їсти.

— Що ж ти робиш? — здивувався агуті.— Я витягнув тебе з ями, врятував від смерті, і за це мені тепер така віддяка?

— Так завжди буває,— відповіла маха.— За добро завжди віддячують злом.

— Неправда.— каже агуті.

— Ні, правда,— стоїть на своєму маха.

— Ходімо спитаємо трьох свідків,— каже агуті.— Якщо вони визнають, що твоя правда, тоді можеш мене з’їсти.

Гаразд,— погодилась маха,— ходімо шукати трьох свідків.

І вони пішли лісом: агуті попереду, а маха ззаду повзе, зубами в його хвіст учепилася.

Ішли вони, йшли й зустріли старого коня.

Агуті його й питає:

Скажи, коню, це правда, що за добро віддячують злом? Я врятував ось цю маху від смерті, а вона хоче мене з’їсти.

— Правда, правда! — зітхнув кінь.— Скільки років я носив у сідлі свого господаря, скільки витерпів від нього знущань! А коли на старість ноги мої ослабли, мене запрягли у воза. Та тепер я вже й для цього не годжуся, і мій господар, я чув, звелів завтра мене вбити, злупити з мене шкуру й продати її чинбареві. Тож правду сказала тобі маха — за добро віддячують злом.

— Так! — зраділа маха.— Один свідок на мою користь.

Вони пішли далі. Агуті засумував. Ішли, йшли, аж назустріч їм віл.

Агуті й питає його:

— Скажи, воле, це правда, що за добро віддячують злом? Я врятував цю маху, а вона хоче мене з’їсти.

— Чистісінька правда! — відповів віл.— За добро завжди від-плачують злом. Ось мій господар усе життя мене в ярмо запрягав, а тепер, коли я постарів, не дає вмерти спокійно, хоче завтра до різника відвести. Так, голубе, за добро віддячують злом.

— Уже двоє за мене! — зраділа маха.

Пішли вони далі. Аж ось агуті побачив свою двоюрідну сестричку мишу й окликнув її. Але миша побачила, що маха його зубами за хвіст тримає, й ну тікати. Агуті їй кричить:

— Зажди, сестричко, не втікай! Хочу тебе про щось запитати.

Миша зупинилася віддалік і чекає, що той у неї питатиме.

— Скажи, це правда, що за добро віддячують злом? Я врятував маху від смерті, а вона хоче мене з’їсти. Невже й справді за добро віддячують злом?

— А це коли як,— відказує миша.— Ану розкажи, як було діло.

Та як було: маха попала в пастку, а я її вирятував,—

каже агуті.

— Ходімо покажеш мені ту пастку, щоб я могла справедливо розсудити вас.

І всі троє підійшли до пастки.

— Залазь у яму, маха,— каже миша.— Я хочу побачити, як усе було насправді.

Залізла маха в яму. А миша дала агуті ломаку й сказала:

— Ну, тепер не схибни!

Т агуті почав бити маху ломакою, аж поки забив її насмерть.