Бик-поет (кубинська народна казка)

Якось господар вийшов на пасовище й заходився оглядати з рогів до ратиць старого бика, якого він давно вже не запрягав, а тепер вирішив повести на продаж.

І селянин сказав уголос:

Він же старий, і я продам його різникові.

Але бик почув це і відповів йому:

Ти впіймав мене на лузі, щоб орав я, молодий, а тепер я вже старий,— то в різницю по заслузі?

Ми були з тобою друзі, я тобі поміг-таки; і, коли усі телички ходять пастовнем зраділо, хочеш ти, щоб моє тіло порубали на шматки.

Хто б це міг подумать, знати два чи три роки тому: я тобі довіривсь — «му!» — щоб на тебе працювати.

А зробився ти багатий — зрадив бідного бика.

Ти забрав мене з лужка на орання молодого, став не вартим я нічого,— ти ведеш до різника.

Тоді чоловік зглянувся над биком і залишив його на пасовищі, щоб він там ходив і пасся аж до смерті.