Брехні вистачає на три дні. Сербська народна казка

Матеріал з Казки українською мовою

В одного царя було три сини. А сам цар був такий старий та немічний, що вже й не чув і не бачив добре. Але якось йому приснилося, що десь у світі є місто, а в тому місті криниця, а в криниці вода, не звичайна — цілюща: хто в ній скупається, той одразу помолодіє і буде знову бачити й чути, як перше. І він, щойно прокинувся вранці, зараз же покликав до себе синів, розповів їм про свій сон і сказав: — Діти мої, не пошкодуйте ні праці, ні коштів — знайдіть ту криницю. Заради молодості й здоров’я мені й царства не жаль. Хто дістане мені ту цілющу воду, тому я віддам свій престол. Найстарший син підступився до батька та й каже: — Дайте мені, тату, корабель, та грошей доволі, та кілька слуг, по¬дамся у світ — може, десь-таки знайду я цілющу воду. Дав йому батько все, що треба, і поблагословив у дорогу. Поплив найстарший син морем цілющої води шукати. Отак плив та й плив і заплив до чужої країни. Як тільки він причалив до берега, тамтешній цар зразу послав своїх посланців, щоб вони покликали власника корабля до нього в палац. Коли царевич прийшов до нього, цар почав розпитувати його, хто він, звідки пливе, куди простує. Але царевич відповідав бундючно: він, мовляв, царський син і ніхто не має права його про таке питати. Це страшенно розлютило царя, і він звелів царевича та його людей забити в кайдани й кинути до в’язниці, а корабель та гроші забрати до царської казни. Ца¬реві слуги так і зробили. Марно старий батько чекав бодай звістки від найстаршого сина. Ось уже й рік минув, а від нього ні слуху, ні духу, мов у воду канув. Тоді середній син підступився до батька та й каже: — Нема мого брата з мандрів, не повертається додому. Тож дайте, тату, й мені корабель, та грошей доволі, та кілька слуг, подамся я шукати криницю з цілющою водою. Дав йому батько все, що треба, і поблагословив у дорогу. Поплив середній син морем. Довго так плив і нарешті дістався до тої країни, де його старший брат був ув’язнений. Тільки він причалив до берега, тамтешній цар одразу послав своїх посланців, щоб вони покликали гос¬подаря корабля до нього в палац. Коли царевич прийшов, цар почав так само розпитувати його, хто він, звідки пливе, куди простує. Але царевич, як і його старший брат, відповідав погордливо: він, мовляв, царський син і ніхто не має права його про таке питати. Це дуже розгнівило царя, й він звелів царевича та його людей забити в кайдани й кинути до в’язниці, а все добро заб¬рати до царської казни. Цареві слуги так і зробили. Знову минув рік. І від середнього сина ні слуху, ні духу, не відомо, чи живий він, чи загинув. Тоді підступився до батька найменший син та й каже: — І один мій брат поїхав, і другий — та жоден не повернувся. Що бу¬демо робити? Дайте й мені, тату, корабель, та грошей і коня, та кілька слуг, подамся у світ. Може, мені пощастить знайти цілющу воду та бра¬тів моїх розшукати. Дав йому батько все, як і першим двом, і благословив у дорогу. І най¬менший син вирушив морем шукати цілющої води своєму старому батькові. Не день, не два він отак плив та й доплив до країни, де його обидва старші брати у в’язниці світом нудили. Тільки царевич причалив до берега, тамтешній цар одразу послав своїх посланців, щоб вони покли¬кали його в палац. Коли він прийшов до царя, той почав так само, як і старших братів, розпитувати його, хто він, звідки пливе, куди простує. А царевич сгю- кійно й чемно пояснив, іцо батько в нього старий та немічний, не чує й не бачить добре. І йому, тобто батькові, приснився сон, що десь у сві¬ті є місто, а в ньому колодязь з водою, не простою — цілющою: ску¬паєшся в ній — відразу помолодієш та знову будеш добре бачити й чу¬ти. Розповів цареві й про те, що два його старші брати ще раніше по¬пливли морем цілющої води шукати, але й досі не повернулися. Тепер він вирушив у дорогу: може, йому поталанить десь ту воду знайти. Цар вислухав його уважно та й каже: — Не буду затримувати тебе, їдь, куди надумав, щасливої тобі дороги. А коли назад повертатимешся, то не обмини моєї домівки. Я вже теж у літах — то хотів би, якщо знайдеш цілющу воду, скупатися в ній; мо¬же, помолодію. Провів він царевича до корабля, і той поплив далі. Довго так плив і нарешті приплив до якоїсь високої гори. Тут він зійшов на берег, сів на коня та й поїхав сушею. Отак їдучи, побачив: під горою, спершись на костур, стоїть старий чоловік і дивиться на море. Привітався царевич до нього й запитав, чи він часом не знає, де те місто, у якому є цілю¬ща вода. — Ні, не знаю,— відповів дідусь.— Але ти піднімися на оцю гору, там живе мисливець, ще старіший за мене. Він пташину мову знає, то, може, щось і чув про те місто. Поїхав царевич крутою стежкою понад проваллями на високу гору. Виїхав на вершину, а там сивий, як голуб, мисливець на камені сидить, у небо дивиться. Привітався царевич до нього та й каже: — Я чув, що ви пташину мову знаєте, можете з птахами розмовля¬ти. А вони ж звідусіль новини приносять. То, може, ви чули щось про місто з цілющою водою? Мисливець відповів, що про таке місто не чув нічого. А втім, треба ще в птахів поспитати: вони по всіх усюдах літають, для них ні кор¬донів, ні перепон нема, то, може, десь таке диво й бачили. Скликав мисливець усе птаство й запитав, чи хто-небудь не бачив міста, у якому є цілюща вода. — Ні, не бачили,— в один голос відповіли птахи. Засмутився царевич, похилив у зажурі голову. Аж тут маленька пташка обізвалася: — Може, престарий орел щось про те місто знає. Його тут нема. Він уже не може літати, через те й залишився в лісі. Зрадів царевич, подалися вони вдвох із мисливцем до престарого орла. Той сидів у лісі, важко опустивши крила. Мисливець запитав його, чи він часом не бачив десь міста, у якому є цілюща вода.  Орел на те відповів: — Лише один раз, відколи я живу, мені доводилося пролітати над ним. А щоб дістатися до цілющої води, треба взяти з собою дванадцять печених баранів, два віники й один мотузок. І орел розповів, що вхід до цього міста охороняють дванадцять страш¬них левів. Стоять вони в брамі на мосту, і як тільки хтось поткнеться на міст, ці леви накидаються на нього й умить роздирають. Щоб вони пропустили в місто, треба кожному дати печеного барана. А в місті дві служниці з вулиць сміття руками згрібають — вони так і пориваються чор¬ними пазурищами видерти людині очі. Щоб власкавити їх, треба їм дати віники. Трохи далі служниця косою витягає воду з криниці — поливає міс¬то. їй треба дати мотузок, то й не буде чіплятися. Але й це ще не все: воду брати потрібно якраз ув обідню пору, коли цариця спить найміцні- шим сном і нічого не чує, бо інакше лиха не минути. А як зачерпнув з криниці води цілющої — тікай мерщій і не оглядайся! Коли царевич почув це, узяв орла на сідло до себе й помчав чим¬дуж на корабель. І понлив далі морем. Чимало днів отак плив і все орла годував, щоб він сили набрався. Аж раптом перед ними знову гора якась виросла. Орел тоді й каже: — Я полечу подивлюся, що воно й як. Піднявся орел під самісінькі хмари, покружляв над містом, роздивився добре й вернувся назад на корабель. — Вирушати завтра,— порадив він,— треба рано-раненько, щоб до обіду вже бути біля міської брами. Наступного дня, щойно взялося на світ, вони встали, хутенько зібра¬лися й рушили в дорогу, а до обіду були вже під містом. Тут царевич роздав слугам усе, що треба, і повів їх до міської брами. Тільки ступи¬ли вони на міст, а їм назустріч — дванадцять страшенних левів з роззяв¬леними пащами. Але слуги скоріше кинули кожному печеного барана, і леви, допавшись до їжі, уже не звертали уваги на подорожніх. У місті дві служниці згрібали сміття руками. Як побачили чужинців, то так і кинулися їм до очей. Та слуги скоріше дали кожній по вінику, й вони заспокоїлися. Пішов царевич зі слугами далі й побачив колодязь. А з нього служ¬ниця витягала косою воду. Тільки помітила їх, так і приснула люттю. Але вони їй кинули мотузок, і вона дала їм снокій. Тоді слуги, не гаю¬чись, набрали цілющої води з криниці й понесли на корабель. А царевич тим часом до палацу подався, щоб па царицю глянути. Зайшов туди й бачить: спить вона міцним, непробудним сном. Царевич підкрався иав- шпиньках до неї, поцілував її, зняв з правої руки перстень — та й швидше назад. Сіли на корабель він та його слуги й попливли додому. Коли вони були вже далеко, цариця пробудилася, оглянулась і все зрозуміла. Вискочила зі своєї кімнати та й до служниці, яка воду наби¬рала: — Ти сяка й така, стільки років вірно служила мені, і тепер зради¬ла! Служниця на те відповіла їй: — Я стільки років служу тобі, і ти ніколи не дала мені мотузка воду витягати, а він, тільки прийшов, одразу дав. Тоді цариця кинулася до тих служниць, які сміття згрібали, та й ну кричати на них: — Ви сякі й такі, стільки років вірно служили мені, а тепер зра¬дили! Служниці стали оправдовуватися: — Ми стільки років тобі вірно служимо, і ти нам ніколи не дала віника, а він, тільки прийшов, одразу дав. Нарешті цариця побігла до левів і теж почала дорікати їм: — Ви сякі й такі! Що ви наробили? Стільки років вірно служили мені, а тепер зрадили! А леви їй відповіли: — Ми стільки років тобі служимо, і ти нас ніколи як слід не наго¬дувала, а він, тільки прийшов, дав кожному печеного барана. Цариця не мала чого сказати на це, бо все-таки сама була винна. А царевич після довгих мандрів знову приплив до країни, де були ув’язнені його брати,— не забув, про що його просив тамтешній цар. А цар, коли почув, що царевич приїхав, вийшов йому назустріч, привітав його й запитався насамперед: — Ну як? Знайшов те, що шукав? — Аякже,— відповів царевич.— Знайшов і везу. — То давай,— каже радісно цар,— спробуємо, чи справді та вода ча-родійна. Викупався він — і став молодий та здоровий, ніби йому було всього- на-всього двадцять років. Розвеселився цар та й каже: — Ти мені зробив приємність, то й я тобі зроблю. Твої обидва бра¬ти, щоб ти знав, у мене, живі й здорові. Вони не вміли так чемно, як ти, поводитися, негречно говорили зі мною, то я й затримав їх, а тепер віддаю тобі. І вивів до нього обох. Царевич зрадів незмірно, що знову побачив своїх братів, живих та здорових. А цар повернув їм обидва кораблі і всі гроші, що забрав, відпустив їхніх слуг, ще й дав на дорогу всього, що треба. І брати, щасливі та раді, поїхали додому — кожний на своєму кораблі. Але старшим братам стало заздрісно, що не вони везуть батькові ці¬лющу воду. І, змовившись, вонн підкупили слуг, що були на кораблі найменшого брата. Ті перелили цілющу воду в їхні бочки, а натомість набрали звичайної води з моря. Коли приїхали додому, батько не знати як зрадів, що сини повернулися. Ледве діждався їх: — Живі та здорові, дітки мої? То пощастило вам знайти цілющу воду? Старші сини вихопилися наперед: — Пощастило, знайшли. Тільки нехай наш менший брат спершу дасть свою воду, а потім уже ми свою. Слуги швиденько принесли воду, що її привіз наймолодший брат. Батько скупався в ній — і нічого: який був немічний, такий і залишився. Тоді він каже до старших: — Дайте-но й свою воду, побачу, яка вона. Старші брати мерщій принесли свою воду, батько скупався в ній — і помолодів та знову став добре бачити й чути. Він тоді й каже най¬меншому синові: — Ти нічого не знайшов, а привіз мені звичайної води з моря — ще й одурити мене хотів. Коли ж ти такий, то йди собі, забирайся від мене куди собі хочеш. Пішов царевич з дому і найнявся до одного селянина пасти овець. Тим часом цариця, у якої царевич набрав цілющої води та персня з правої руки зняв, надумала розшукати того сміливця. От вона налаш¬тувала корабель, сіла на нього й попливла морем. Довго вона пливла й нарешті допливла до того міста, звідки був тон царевич. Тут вона при¬чалила до берега, розіпнула намет у полі та й написала цареві листа: — Пришли до мене того чоловіка, який набрав цілющої води з моєї криниці. Цар послав найстаршого сина. Той приїхав до царициного намету, цариця привітала його та й питає: — Ти набрав цілющої водії з моєї криниці? — Так, я,— відповідає він. Тоді цариця стала допитуватися: — А ще що взяв? — Більше нічого. — Таки нічого? — Ні, нічого не взяв. Розгнівалася цариця, доторкнулася долонею до його щоки — аж два зуби йому вішали — та й каже: — Іди передай своєму батькові, нехай пришле до мене того чоловіка, що набрав цілющої води з моєї криниці. Коли той вернувся додому й розповів усе, як було, батько скоріше послав середнього сина. Приїхав середній син до царициного намету, цариця привітала його та й питає: — Ти набрав цілющої води з моєї криниці? — Так, я,— відповів царевич. Тоді цариця запитала: — А ще що взяв? — Більше нічого. Вона так само доторкнулася долонею до його щоки — аж два зуби йому випали — та й каже: — Забирайся з-перед моїх очей! Та скажи своєму батькові, нехай пришле до мене того чоловіка, який набрав цілющої води з моєї кри¬ниці. Якщо ж не пришле, то зруйную ваше місто. Тоді цар звелів розшукати наймолодшого сина. Довго гінці шукали його і нарешті знайшли в одному селі, де він пас овець. Царевич спо¬чатку не хотів іти з ними, казав, що це не він, але коли гінці пригро¬зили, що все одно заберуть його з собою, то погодився. Зібрався шви¬денько й пішов до батька. А батько обняв його, обтер сльозу та й каже: — Сину, рятуй нас, бо царство гине. Уклонився наймолодший син батькові й відповів: — Та хіба я що? Давайте коня, то поїду до тої цариці, гадаю, все гаразд обійдеться. Поїхав наймолодший син до цариці. Тільки-но увійшов до намету, цариця й питає його: — Ти набрав цілющої води з моєї криниці? — Так, я,— відповів він. — А ще що взяв? Дістав він персня й показав їй. — Так, це ти,— підтвердила цариця, обняла його й поцілувала. Відразу вони поїхали удвох, до батька і попросили, щоб він благос¬ловив їх. Батько благословив їх, справив їм гарне весілля і ще за свого життя віддав царство наймолодшому синові, бо переконався, що це саме він дістав йому цілющої воі,и. А старших синів прогнав за те, що вони до брехні вдалися, аби царство собі забрати. Правду ото люди кажуть: на брехні далеко не заїдеш.