На силу знайдеться сила. Сербська народна казка

В одному солі жив собі нарубок та був такий сильніш, що ото як вранці кинс свою важку, залізом ковану палицю вгору, то вона аж увечері на землю впаде.

А що не знав ніякого ремесла, то худобу пас.

І перед усіма вихвалявся, що його, мовляв, ніхто не подужає і він нікого не боїться.

Аж якось, отак загордившись, він запитав у матері:

— Скажи мені, люба матусю: хіба є ще хтось на білому світі сильніший за мене?

Ти ж бачиш, як я легко шпурляю вгору важку, залізом ковану палицю. Можу й дерева з корінням виривати...

А мати всміхнулася та й каже йому:

— Е, мій синку, ніколи не хвалися силою, бо в світі знайдуться люди, що й тебе за пояс заткнуть.

— Не може бути! — розсердився син. [ вирішив податися світом, щоб перевірити, чи справді-таки хтось зможе побороти його.

Довго йшов і дійшов.

Коли бачить: на тому боці якісь люди метушаться, зерно перелопачують.

Він і гукнув до них, щоб вони показали, де тут міст чи якась інша переправа.

Один чоловік з лопатою в руці підійшов до берега довідатися, що піти хоче.

— Перейти через річку мені треба,— відповів наш силач.

Коли той чоловік почув таке, то иростяг йому лопату, яка аж до другого берега сягнула, та й каже:

— Сідай, перенесу!

Сів той силач на лопату, й чоловік переніс його на свій берег.

Коли парубок підійшов до гурту людей, що перевіювали збіжжя на току, то побачив, що старий чоловік затис пальцем одну ніздрю й дме, а четверо молодих підкидають лопатами зерно.

Здивувався силач та й питає їх, чому старий на обидві ніздрі не дме.

А йому відповіли, що якби старші подув на обидві ніздрі, то вітер поніс би не тільки зерно разом з половою, а й їх усіх.

Побачив силач, що потрапив поміж силачів, і захотів помірятися з ними

силою. Та й розповів їм, чого він ото в світ подався. А один старий сліпий чоловік як почув таке, то й каже йому:

— А дай-но, хлопче, руку, попробую, який ти дужий.

Та люди, що працювали на току, порадили йому замість руки подати старому залізний держак лопати. Парубок так і зробив. Старий як натиснув пальцем на залізо, то аж ямку в ньому видавив.

— Еге,— каже старий,— нівроку, є сила в тебе. Так ось тут щойно один розбійник забрав у старого, який віє зерно, дочку, а в цих людей сестру. Зроби добре діло — відбери її назад.

Зрадів парубок, що нарешті трапилася нагода показати, на що він здатний, і швидше кинувся навздогінки за розбійником.

Догнав його аж коло потоку: дівчина сиділа край води, а розбійник, поклавши голову їй на коліна, спав.

Прибіг силач і відразу розбійника кулаком у бік: віддавай, мовляв, дівчину.

Прокинувся розбійник, думав спочатку, що то дівчина ненавмисне пальцем торкнула його, аж дивиться: це якась проява до нього сікається. Як схопиться він та за сміливцем, а той утікати.

Коли ж назустріч йому чоловік іде: дванадцять повних возів причепив до пояса і тягне їх, ще й на дуду грає.

Побачив силач того здоровила й до нього: мовляв, заховайте мене, бо он розбійник женеться за мною.

А здоровило був чоловік добрий, узяв нашого силача в жменю й запхнув за пояс.

І далі потяг повні вози дорогою, ще й на дуду грає.

Аж тут і розбійник прибіг, заступив здоровилові дорогу й до нього: мовляв, де той чоловік, який щойно тікав.

— Та який чоловік? Я нікого не бачив.

— Е, ні, бачив.

Слово за слово та й завелися.

Розбійник став погрожувати здоровилові: не таких, мовляв, ще бачив.

Тоді здоровило щиглем стукнув розбійника, і той покотився по землі — не стало й видно його.

Здоровило далі потяг вози, а про силача, якого за пояс заткнув, і байдуже йому.

Увечері здоровило притомився й хотів сісти, аж тут силач:

— Ой, чоловіче, обережно, не роздави мене.

Здоровило дістав нашого силача з-за пояса і поставив на землю.

Пару бок сяк-так подякував своєму рятівникові і скоріше, засоромлений, подався додому.

З того часу він уже ніколи більше не хвалився своєю силою.