Відмінності між версіями «Принцеса, що любила свого батька більше, ніж сіль (кубинська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) (Створена сторінка: {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} {{Шаблон:Кубинські народні казки українс...) |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | Жив собі, був собі один король, | ||
+ | і мав той король три дочки. | ||
+ | |||
+ | Якось покликав він їх до себе та й каже: | ||
+ | |||
+ | — Як ви мене любите? | ||
+ | |||
+ | Найстарша відповідає: | ||
+ | |||
+ | — Я люблю вас, тату, більше, аніж своє життя. | ||
+ | |||
+ | А середульша: | ||
+ | |||
+ | — Я люблю вас, тату, більше, ані« своє серце. | ||
+ | |||
+ | А найменша: | ||
+ | |||
+ | — Я люблю вас, тату, більше, аніж сіль. | ||
+ | |||
+ | І тоді король прогнав найменшу дочку з дому — адже вона сказала, що любить його більше, аніж сіль! | ||
+ | |||
+ | Дочка вдяглася у чоловіче вбрання та й пішла собі. Вона попросилась на службу до іншого короля, де стала доглядати його курей та індиків, а своє вбрання заховала. | ||
+ | |||
+ | На третю ніч після того, як дівчина туди прийшла, один з коро-лівських наимитів почув, що кури та індики зняли страшенний галас, вибіг з кімнати й побачив дівчину у вбранні принцеси. А кури та індики зняли шум, бо не впізнали її. | ||
+ | |||
+ | Пішов наймит до короля та й каже: | ||
+ | |||
+ | — Стережіться, бо ви взяли на службу не чоловіка, а дівчину. | ||
+ | |||
+ | — Як це дівчину? — здивувався король. | ||
+ | |||
+ | А наймит: | ||
+ | |||
+ | Я бачив того хлопця в якомусь дивному вбранні. Але те вбрання жіноче. | ||
+ | |||
+ | Тоді король і каже: | ||
+ | |||
+ | — Піду сам подивлюся, що там таке. | ||
+ | |||
+ | Наступної ночі він підстеріг дівчину і, коли вона прийшла у вбранні принцеси, сказав: | ||
+ | |||
+ | — Підійди-но сюди. Навіщо ти так зробила? | ||
+ | |||
+ | А дівчина йому: | ||
+ | |||
+ | — Я все вам розповім, ваша величність. | ||
+ | |||
+ | — Що з тобою, дівчино, сталося? — спитав король. | ||
+ | |||
+ | — Мій батько вигнав мене з дому, бо я сказала, що люблю його більше, ніж сіль,— відповіла дівчина. | ||
+ | |||
+ | А король їй: | ||
+ | |||
+ | — Іди на кухню й приготуй сніданок. | ||
+ | |||
+ | Дівчині загадали зварити суп, але без солі. | ||
+ | |||
+ | Запросив король на сніданок батька дівчини. | ||
+ | |||
+ | Коли той приїхав, накрили на стіл, і король-господар мовив до гостя: | ||
+ | |||
+ | — Запрошую вас поснідати зі мною. | ||
+ | |||
+ | Охоче приймаю ваше запрошення. | ||
+ | |||
+ | Подавати страви доручили дівчині. Коли вона все принесла, їй звеліли стати так, щоб батько міг її бачити. | ||
+ | |||
+ | Посідали за стіл, і гість аж скривився, коли ковтнув першу ложку супу. | ||
+ | |||
+ | Тоді господар і питає: | ||
+ | |||
+ | — Що таке, ваша величність? Чому ви не їсте? | ||
+ | |||
+ | А той йому: | ||
+ | |||
+ | — Даруйте, шановний господарю, але ваш суп не посолений. Тоді господар і каже: | ||
+ | |||
+ | Дивно мені чути від вас таке. А що б ви дали, якби побачили зараз свою найменшу дочку, котра любила вас більше, ніж сіль? І гість йому відповів: | ||
+ | |||
+ | — Свою корону. | ||
+ | |||
+ | Так король-батько повернув собі дочку і втратив корону. | ||
Версія за 16:04, 29 листопада 2013
Жив собі, був собі один король,
і мав той король три дочки.
Якось покликав він їх до себе та й каже:
— Як ви мене любите?
Найстарша відповідає:
— Я люблю вас, тату, більше, аніж своє життя.
А середульша:
— Я люблю вас, тату, більше, ані« своє серце.
А найменша:
— Я люблю вас, тату, більше, аніж сіль.
І тоді король прогнав найменшу дочку з дому — адже вона сказала, що любить його більше, аніж сіль!
Дочка вдяглася у чоловіче вбрання та й пішла собі. Вона попросилась на службу до іншого короля, де стала доглядати його курей та індиків, а своє вбрання заховала.
На третю ніч після того, як дівчина туди прийшла, один з коро-лівських наимитів почув, що кури та індики зняли страшенний галас, вибіг з кімнати й побачив дівчину у вбранні принцеси. А кури та індики зняли шум, бо не впізнали її.
Пішов наймит до короля та й каже:
— Стережіться, бо ви взяли на службу не чоловіка, а дівчину.
— Як це дівчину? — здивувався король.
А наймит:
Я бачив того хлопця в якомусь дивному вбранні. Але те вбрання жіноче.
Тоді король і каже:
— Піду сам подивлюся, що там таке.
Наступної ночі він підстеріг дівчину і, коли вона прийшла у вбранні принцеси, сказав:
— Підійди-но сюди. Навіщо ти так зробила?
А дівчина йому:
— Я все вам розповім, ваша величність.
— Що з тобою, дівчино, сталося? — спитав король.
— Мій батько вигнав мене з дому, бо я сказала, що люблю його більше, ніж сіль,— відповіла дівчина.
А король їй:
— Іди на кухню й приготуй сніданок.
Дівчині загадали зварити суп, але без солі.
Запросив король на сніданок батька дівчини.
Коли той приїхав, накрили на стіл, і король-господар мовив до гостя:
— Запрошую вас поснідати зі мною.
Охоче приймаю ваше запрошення.
Подавати страви доручили дівчині. Коли вона все принесла, їй звеліли стати так, щоб батько міг її бачити.
Посідали за стіл, і гість аж скривився, коли ковтнув першу ложку супу.
Тоді господар і питає:
— Що таке, ваша величність? Чому ви не їсте?
А той йому:
— Даруйте, шановний господарю, але ваш суп не посолений. Тоді господар і каже:
Дивно мені чути від вас таке. А що б ви дали, якби побачили зараз свою найменшу дочку, котра любила вас більше, ніж сіль? І гість йому відповів:
— Свою корону.
Так король-батько повернув собі дочку і втратив корону.