Милош і Дивоня. Сербська народна казка
Жив собі чоловік та мав сина Милоша, вола Дивоню й дружину.
Але дяружина та не була Милошсві рідною матір’ю і так ненавиділа свого пасинка, що дивитися на нього не могла, часто й їсти йому не давала.
А Милош доглядав Дивоню: чистив, годував його, виганяв пасти.
Одного разу хлопець шкребе вола плаче — спьоги, мов горошини, котяться в нього по щоках.
Дивоня подивився-подивився на нього й питає, що з ним трапилося, яке лихо його спіткало.
А Милош і каже:
— Ось уже два дні, як мачуха нічого їсти мені не дає. Хоч би крихту яку! Я так зголоднів, що, здається, помру.
Дивоня на це йому й каже:
— Не впадай у відчай, хлопче, усе буде гаразд! Тільки про те, що я тобі розповім, нікому ні слова.
Відкрути правий ріг у мене, дістань із нього скатерку й розстели — на ній з’явиться все, чого забажаєш.
А коли наїсися досхочу, зторнм скаїсрку, гаховай. назад, у ріг і ріг закрути на місце.
Так можеш робити щоразу, коли будеш голодний.
Милош відразу й скористався Дивониною добротою: відкрутив правого рога, розстелив скатерку, наївся добре й поставив усе назад на місце.
Так він годувався вісім днів.
Мачуха почала дивуватися: з чого живе хлопець?
Адже вона йому нічого їсти не дає. Чи, може, сусіди приносять?
І почала стежити за Милошем: куди хлопець — вона за ним.
Й одного разу таки підгледіла, як Милош відкручував правий ріг у Дивоні й брав із нього скатерку.
Розстелив її — а на ній повно їсти й пити, аж очі розбігаються.
Наївся він та й назад закрутив рога.
Забажалося мачусі й самій попробувати тих наїдків та напоїв з волового рога.
А вони, мабуть, дуже добрі, бо ж он як пасинок розквітнув!
Як тільки Милош кудись відійшов, мачуха мерщій до вола та за ріг — крутнути хотіла.
А Дивоня як махне головою — мачуха так і покотилася додолу. Розсердилася вона страшенно та до чоловіка: заріж того вола поганого та й заріж.
Чоловік не хотів спочатку цього робити, але мачуха так уже наиосілася, що він хоч-не-хоч мусив її послухати.
Підкликав батько Милоша й каже йому:
— Завтра візьмеш мотузок, налигаєш Дивоню й відведеш до лісу — там заріжемо його.
Милош, як почув таке, аж заціпенів. Потім побіг, обливаючись сльозами, до Дивоні. Віл побачив його заплаканого та й питає:
— Що тобі знову, Милоше, чого ти плачеш?
Милош розповів усе Дивоні. Коли той почув, що мачуха з батьком надумали, то й каже Милошеві:
— Не переймайся тим, тільки завтра, як батько звелів, налигай мене і сам на мене верхи сядь та міцно вчепися за роги, а там уже мій клопіт.
Наступного дня вранці батько будить Милоша:
— Вставай, сину, підемо Дивоню різати.
Милош схопився швиденько з ліжка, налигав Дивоню, вивів з хліва, сів на нього верхи, схопився міцно за роги. А Дивоня як не дремене полем, як не побіжить — тільки курява стовпом піднялася. Побачив батько таке та й за ними і все гукає:
— Милоше, вернися назад, вернися назад!
Але де там — не повертається Милош з Дивонею. Захекався батько, відстав посеред поля, а хлопець з волом зник у лісі. Прийшов батько додому, мало не плаче.
— То ти винна в усьому,—він до дружини,—Через тебе я не маю ні сина, ні вола!
А Милош. і Дивоня мчали лісом, доки не дісталися до якоїсь печери.
Милошеві:
— Ти залишайся вдома, а я піду далі — пошукаю кращої паші, бо тут я вже всю траву вискубав.
Пішов Дивоня, а Милош зостався сам. Коли це перед вечором прибігає до печери молодий козеріг та до Милоша з криком:
— Чуєш, пильнуй свого Дивоню, бо як зловлю його, то й не побачиш більше свого вола. Він мені сьогодні он скільки паші витолочив!
Милошеві од цих слів серце тривожно забилося. А козеріг не вга- вав:
— Скажи своєму Дивоні, хай завтра на Коштовний Камінь прийде: поміряємося силами. Хочу провчити його.
Увечері Дивоня повернувся додому, дивиться: Милош заплаканий.
— Чого ти? — питає.— Що тобі сталося?
А Милош йому відповідає:
— Недавно ото прибігав молодий козеріг та сказав, щоб ти на Коштовний Камінь прийшов: мірятися силою будете.
Дивоня на те й каже Милошеві:
— Не бійся нічого. Тільки завтра йди назирці за мною до Коштовного Каменя і добре дивися, хто впаде з тої скелі.
Якщо я, то ти скоріше відкрути в мене правий ріг і втікай, та не оглядайся.
Наступного дня вранці пішов Милош з Дивонею до Коштовного Каменя.
А там уже на скелі козеріг стоїть, на Дивоню чекає.
Видряпався Дивоня до нього, й вони почали битися.
Билися до самого полудня, аж раптом козеріг посковзнувся на камені й полетів зі скелі додолу та й розсипався, гримнувшись об землю.
Щасливі та раді, Милош і Дивоня повернулися до своєї печери і далі жили тут, не знаючи горя.
Милош годувався з волового рога, а Дивоня розкошував на просторому пасовищі.
Але одного разу, коли Дивоня подався шукати кращої трави, знову прийшов до печери козеріг, тепер уже старший, з невеликим уламком скелі на голові між крутими рогами. 1 почав кричати на Милоша:
— Чуєш, Милоше! Де твій Дивоня? Він мені сьогодні он скільки паші витолочив!
Скажи йому, хай завтра прийде на Коштовний Камінь битися: якщо він мене переможе, то вся моя паша буде його, а якщо я його поб’ю, то він уже не робитиме більше шкоди.
Козеріг пішов, а Милош зостався і плаче. Коли це приходить Дивоня та й питає:
— Що з тобою? Чого це сльози в тебе течуть по щоках?
Розповів йому Милош усе. А Дивоня заспокоїв хлопця та сказав тільки:
— Може, я впаду зі скелі, то ти відкрути в мене правого рога й утікай, та не оглядайся.
Вранці наступного дня Милош і Дивоня пішли до Коштовного Каменя.
Аж там уже козеріг на скелі стоїть, на Дивоню чекає.
І почали вони битися — билися з раннього ранку до пізнього вечора.
І тільки вже під ніч Дивоня якось обманув козерога та скинув зі скелі.
Той упав на землю й розбився.
Щасливі та раді, повернулися Милош і Дивоня до своєї печери. Жили собі тут і нічим не журилися: Дивоня ходив пастися, а Милош годувався з волового рога.
Та одного разу, коли Дивоня подався далеко шукати кращої наші, а Милош зостався сам у печері, до нього прийшов козеріг — білий як молоко, і з великим шматком скелі на голові між рогами. Та и почав гукати, аж земля здригалася:
— Чуєш, Милоше! Де твій Дивоня? Він мені сьогодні он скільки наші витолочив! Скажи йому, хай завтра прийде на Коштовний Камінь битися: якщо переможе, то вся паша буде його. Але мені здається, що він не топтатиме більше рясту!
Засумував Милош, розплакався.
Ледве дочекався, поки Дивоня додому прийшов.
А коли той повернувся, він його обійняв за шию її розповів про те, як приходив здоровенний, старезний, аж білий, козеріг і що казав.
Дивоня теж засмутився. Він тільки сказав:
— Якщо козеріг не скине мене, то буде добре.
Але ти все одно йди зі мною: коли я впаду зі скелі, ти відкрути мого рога й мерщій утікай, та не оглядайся, бо він дуже лютий — може вбити тебе.
А як утечеш, піди додому, подивися, що батько й мачуха роблять.
Наступного дня вранці обняв Милош Дивоню — попрощався з ним, і рушили вони до Коштовного Каменя.
Приходять туди, а там уже козеріг на Дивоню чекає. Почав Дивоня з козерогом битися, та так люто вони билися, що аж іскри з рогів викрешували.
Билися вони з раннього ранку до темного вечора, від темного вечора до раннього ранку — і так цілих три дні без угаву.
На четвертий день сили почали зраджувати Дивоню. Він послизнувся на камені, унав зі скелі й забився. Милош мерщій відкрутив його правого рога — й утікати. А козеріг за ним. Та Милош ні разу не оглянувся, і козеріг не наздогнав його.
Милош, засмучений смертю Дивоні, вирішив повернутися додому. Але не застав навіть хати — де вона стояла, там дві тонолі високі виросли. Не було вже й ні батька, ні мачухи. От він побудував собі нову хату під тополями, одружився з гарною дівчиною та харчується з волового рога, згадуючи Дивоню.
Казка про батьків та дітей |
|---|
