Ходяча гарбузова грядка (кубинська народна казка)

Повернувшись додому, Бакальяо помітив, що в його кобили потерлась спина під сідлом. Він часто їздив по селах, розповідаючи казки, і закуповував овочі та яйця, щоб перепродати й заробити собі на життя.

Знаючись на коновальстві, він присипав рану жменею попелу. І пустив кобилу на пасовисько, щоб відпочила, поки загояться рани.

Минуло два тижні, і Бакальяо пішов на пасовисько по свою кобилу. Він збирався з’їздити в сусіднє село на півнячі бої, сподіваючись виграти кілька монет, якщо його півень переможе. Обійшов крок за кроком усе пасовисько, а кобили не знайшов. І повернувся додому в брудних черевиках і штанях, бо вже цілий тиждень дощ лив як із відра.

Він уже думав, що втратив свою улюблену кобилу, яка перемагала на перегонах, возила його до сільських красунь. Аж ось одного дня побачив він, що до нього наближається щось схоже на гарбузове поле.

Занімівши з подиву, Бакальяо обережно підступив ближче, щоб краще розглянути цю дивину. І впізнав свою кобилу. Гарбузи на її спині виросли з насіння, яке попало в рану разом із попелом, бо селяни гарбузове насіння часто перемішують із попелом, у якому воно підсихає і добре зберігається до сівби...