Відмінності між версіями «Кіт-розбишака. Іспанська народна казка»
Bogdan (обговорення | внесок) (Створена сторінка: Був собі на світі кіт, якого звали Місі-фус. Такий розбишака, що всі тремтіли перед ним ві...) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
| (Не показано 2 проміжні версії 2 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | Був собі на світі кіт, якого звали Місі-фус. | + | Був собі на світі [[кіт]], якого звали Місі-фус. |
Такий розбишака, що всі тремтіли перед ним від страху. | Такий розбишака, що всі тремтіли перед ним від страху. | ||
| Рядок 9: | Рядок 9: | ||
Алькальд, особа гідна й справедлива, вислухав скарги, розгладжуючи густі вуса, подивився суворо на Місіфуса і сказав: | Алькальд, особа гідна й справедлива, вислухав скарги, розгладжуючи густі вуса, подивився суворо на Місіфуса і сказав: | ||
| − | — Іди геть із нашого села й не вертайся, аж поки не відчуєш у собі | + | — Іди геть із нашого села й не вертайся, аж поки не відчуєш у собі бажання бути слухняним і порядним. |
Місіфус пішов, та чесно жити не став, а зробився розбійником. Озброєний двома пістолями, він перестрівав подорожніх і грабував їх. | Місіфус пішов, та чесно жити не став, а зробився розбійником. Озброєний двома пістолями, він перестрівав подорожніх і грабував їх. | ||
| − | Скоро такого жаху нагнав на всю околицю, що ніхто не зважувався | + | Скоро такого жаху нагнав на всю околицю, що ніхто не зважувався ходити в тих місцях. |
| − | Дійшло до того, що вже грабувати було нікого. Отож Місіфус ледве з | + | Дійшло до того, що вже грабувати було нікого. Отож Місіфус ледве з голоду не помер. |
| − | Тоді почав він нападати на селянські садиби та красти курей. Хитрий-пре- хитрий був розбишака, цупив курей з-під самого носа у сторожових псів, що стерегли курники. | + | [[Файл:Кіт-розбишака-250.jpg|left]]Тоді почав він нападати на селянські садиби та красти курей. Хитрий-пре- хитрий був розбишака, цупив курей з-під самого носа у сторожових псів, що стерегли курники. |
Здавалося, Місіфус так і далі бешкетуватиме. Але одного разу зазіхнув він на Кукі-Мукі, найліпшу курку-несучку Хуана-орача. | Здавалося, Місіфус так і далі бешкетуватиме. Але одного разу зазіхнув він на Кукі-Мукі, найліпшу курку-несучку Хуана-орача. | ||
| Рядок 23: | Рядок 23: | ||
«Ця курка не мине моїх пазурів»,— поклявся сам собі Місіфус, побачивши Кукі-Мукі з високого паркана, куди чщойно видряпався. | «Ця курка не мине моїх пазурів»,— поклявся сам собі Місіфус, побачивши Кукі-Мукі з високого паркана, куди чщойно видряпався. | ||
| − | Та у Хуана-орача був найкращий на всю околицю пес-сторож. Жоден кіт не одважувався навіть наблизитись до курника, який охороняв Дік. | + | Та у Хуана-орача був найкращий на всю околицю [[пес]]-сторож. Жоден кіт не одважувався навіть наблизитись до курника, який охороняв Дік. |
«Начувайся, начувайся, Кукі-Мукі,— подумки сказав собі Місіфус.— Я вже знаю, як обдурити твого сторожа». | «Начувайся, начувайся, Кукі-Мукі,— подумки сказав собі Місіфус.— Я вже знаю, як обдурити твого сторожа». | ||
| − | Перевдягнувся він звичайним подорожнім, прикинувся слухняним | + | Перевдягнувся він звичайним подорожнім, прикинувся слухняним домашнім котиком і пішов до Діка. |
— Твій двоюрідний брат, пес Роке-пастуха, просив мене, щоб я передав тобі оцю смачненьку сардельку,— мовив він, привітавшись. | — Твій двоюрідний брат, пес Роке-пастуха, просив мене, щоб я передав тобі оцю смачненьку сардельку,— мовив він, привітавшись. | ||
| Рядок 39: | Рядок 39: | ||
А сам тим часом сховався за товстим деревом і почав чекати, бо знав: тільки-но з’їсть Дік оту сардельку, одразу ж нападе на нього сон. Так і сталося. | А сам тим часом сховався за товстим деревом і почав чекати, бо знав: тільки-но з’їсть Дік оту сардельку, одразу ж нападе на нього сон. Так і сталося. | ||
| − | Отож Кукі-Мукі марно кудкудакала та лопотіла крилами, кличучи на поміч, марно кинулись її рятувати сусідки-курки: Місіфус спритно схопив її | + | Отож Кукі-Мукі марно кудкудакала та лопотіла крилами, кличучи на поміч, марно кинулись її рятувати сусідки-курки: Місіфус спритно схопив її пазурами й миттю втік, залишивши тільки легке пір’ячко. |
Коли дружина Хуана-орача побачила, що Місіфус тікає з її найкращою куркою, а Дік хропе собі блаженно, вона страшенно розгнівалась. | Коли дружина Хуана-орача побачила, що Місіфус тікає з її найкращою куркою, а Дік хропе собі блаженно, вона страшенно розгнівалась. | ||
| Рядок 53: | Рядок 53: | ||
Одужавши, зібрав Дік усіх псів-сторожів у садибах, куди лазив Місіфус. | Одужавши, зібрав Дік усіх псів-сторожів у садибах, куди лазив Місіфус. | ||
| − | — Сором нам,— звернувся до них Дік,— терпіти наругу від одного | + | — Сором нам,— звернувся до них Дік,— терпіти наругу від одного нікчемного кота! Ми, благородні пси, маємо постояти за свою честь! Тож дамо доброго прочухана негідникові Місіфусу! |
— Дамо! — дружно вигукнули пси. | — Дамо! — дружно вигукнули пси. | ||
| Рядок 59: | Рядок 59: | ||
Марно намагався Місіфус сховатись у густому лісі. Пси-сторожі, згуртовані Діком, знайшли його і дали такого прочухана, що й місця живого на котові не лишилося. | Марно намагався Місіфус сховатись у густому лісі. Пси-сторожі, згуртовані Діком, знайшли його і дали такого прочухана, що й місця живого на котові не лишилося. | ||
| − | — Оце тобі за найсмачнішу курку! А це за те, аби ще раз не | + | — Оце тобі за найсмачнішу курку! А це за те, аби ще раз не заманулося! — приказували вони. |
Після такого прочухана ледве повернувся Місіфус до рідного села і став просити кота-алькальда: | Після такого прочухана ледве повернувся Місіфус до рідного села і став просити кота-алькальда: | ||
| − | — Мені щиро шкода, що я накоїв стільки лиха. Коли приймете назад, | + | — Мені щиро шкода, що я накоїв стільки лиха. Коли приймете назад, обіцяю, що ніхто ніколи на мене більше не поскаржиться. |
Так воно й сталося. | Так воно й сталося. | ||
| Рядок 71: | Рядок 71: | ||
{{Шаблон:Іспанські народні казки українською мовою}} | {{Шаблон:Іспанські народні казки українською мовою}} | ||
| + | {{Казки про тварин}} | ||
Поточна версія на 18:59, 1 жовтня 2014
Був собі на світі кіт, якого звали Місі-фус.
Такий розбишака, що всі тремтіли перед ним від страху.
Він тільки й знав, що, коли був голодний, відбирав їжу в інших котів.
І так усім надокучив, що сусіди-коти поскаржилися на нього старості-алькальду свого котячого села.
Алькальд, особа гідна й справедлива, вислухав скарги, розгладжуючи густі вуса, подивився суворо на Місіфуса і сказав:
— Іди геть із нашого села й не вертайся, аж поки не відчуєш у собі бажання бути слухняним і порядним.
Місіфус пішов, та чесно жити не став, а зробився розбійником. Озброєний двома пістолями, він перестрівав подорожніх і грабував їх.
Скоро такого жаху нагнав на всю околицю, що ніхто не зважувався ходити в тих місцях.
Дійшло до того, що вже грабувати було нікого. Отож Місіфус ледве з голоду не помер.
Тоді почав він нападати на селянські садиби та красти курей. Хитрий-пре- хитрий був розбишака, цупив курей з-під самого носа у сторожових псів, що стерегли курники.
Здавалося, Місіфус так і далі бешкетуватиме. Але одного разу зазіхнув він на Кукі-Мукі, найліпшу курку-несучку Хуана-орача.
«Ця курка не мине моїх пазурів»,— поклявся сам собі Місіфус, побачивши Кукі-Мукі з високого паркана, куди чщойно видряпався.
Та у Хуана-орача був найкращий на всю околицю пес-сторож. Жоден кіт не одважувався навіть наблизитись до курника, який охороняв Дік.
«Начувайся, начувайся, Кукі-Мукі,— подумки сказав собі Місіфус.— Я вже знаю, як обдурити твого сторожа».
Перевдягнувся він звичайним подорожнім, прикинувся слухняним домашнім котиком і пішов до Діка.
— Твій двоюрідний брат, пес Роке-пастуха, просив мене, щоб я передав тобі оцю смачненьку сардельку,— мовив він, привітавшись.
Дік аж зашарівся, вдоволений.
— Заходь, заходь,— запросив він Місіфуса на подвір’я.— Поласуємо нею разом.
— Дякую тобі щиро, але не маю часу, дуже поспішаю,— відмовився Місі- фус.
А сам тим часом сховався за товстим деревом і почав чекати, бо знав: тільки-но з’їсть Дік оту сардельку, одразу ж нападе на нього сон. Так і сталося.
Отож Кукі-Мукі марно кудкудакала та лопотіла крилами, кличучи на поміч, марно кинулись її рятувати сусідки-курки: Місіфус спритно схопив її пазурами й миттю втік, залишивши тільки легке пір’ячко.
Коли дружина Хуана-орача побачила, що Місіфус тікає з її найкращою куркою, а Дік хропе собі блаженно, вона страшенно розгнівалась.
Ухопила макогона і заходилась будити ним Діка, примовляючи:
— Ось тобі за сардельку смачну, ось тобі за те, що без тями хропів, ось тобі за те, що найкращу курку-несучку прогавив!
— Я більше не буду, я більше не буду! — просився Дік.
І вирішив він помститися котові-розбишаці за зухвалий обман.
Одужавши, зібрав Дік усіх псів-сторожів у садибах, куди лазив Місіфус.
— Сором нам,— звернувся до них Дік,— терпіти наругу від одного нікчемного кота! Ми, благородні пси, маємо постояти за свою честь! Тож дамо доброго прочухана негідникові Місіфусу!
— Дамо! — дружно вигукнули пси.
Марно намагався Місіфус сховатись у густому лісі. Пси-сторожі, згуртовані Діком, знайшли його і дали такого прочухана, що й місця живого на котові не лишилося.
— Оце тобі за найсмачнішу курку! А це за те, аби ще раз не заманулося! — приказували вони.
Після такого прочухана ледве повернувся Місіфус до рідного села і став просити кота-алькальда:
— Мені щиро шкода, що я накоїв стільки лиха. Коли приймете назад, обіцяю, що ніхто ніколи на мене більше не поскаржиться.
Так воно й сталося.
Місіфус завжди поводився гарно, був чесним, роботящим і слухняним. Кажуть, відтоді він і в рот не брав курятини.
