Вогонь, Вода і Честь (італійська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Зустрілися якось на дорозі Вогонь і Вода.

Вогонь не любить сидіти на місці. Навіть коли його запирають у грубці або печі, він тільки й дивиться, щоб вирватись.

Вода теж на місці ніколи не всидить, завжди кудись біжить.

Отож і вибігли вони кожне на прогулянку.

Тільки встигли здибатись і поздоровкатись, аж тут їм Честь назустріч.

Здивувались Вогонь і Вода: адже досі вони ніколи не зустрічались на одному шляху.

Честь — не з тих легковажних синьйор, що буде переходити з одного шляху на другий чи взагалі вештатися по дорозі.

Вони й гадки не мали, що сьогодні Честі довелося назавжди покинути одного знатного синьйора, що зробив безчесний вчинок.

— Синьйоро Честь,— звернулися до неї Вогонь і Вода,— чи ви не зробите нам честі й не прогуляєтеся з нами?

— Щиро дякую за запросини,— відповіла Честь,— я певна, що це буде приємна прогулянка. Тільки якщо вже йти з вами, то чи не скажете, що ви за одні?

— Не турбуйтеся, синьйоро Честь,— зажебоніла Вода,— вам не сором буде йти поруч зі мною. Я гамую спрагу, мию, перу, зрошую поля, кручу колеса млинів.

І Вода казала щиру правду.

Вона тільки те приховала від Честі, що інколи її жебоніння переходить у страшенне ревисько, тоді вона прориває греблі, затоплює села і навіть міста, розтрощує на друзки найбільші кораблі. Але кому захочеться розповідати про себе таке, та ще й при першому знайомстві?

— Ну а я,— промовив Вогонь,— освітлюю та грію оселі, варю їсти і допомагаю ковалям кувати залізо.

Вогонь не хотів, звичайно, здаватися менше добродійним, ніж Вода. Тому він теж дечого про себе не сказав.

Змовчав, наприклад, про те, що може спалити хату, а коли вітер, то й село чи місто; що він, граючись, може розчахнути дуба-велетня, який ще зеленів би триста років.

Честь, бувши аж надто вибагливою, проте завжди недовірливою, була в захваті від тих супутників.

— Згода! Ходімо тоді втрьох, друзі, прогуляємося! — щиро вигукнула вона.

— Стривайте,— сказав раптом Вогонь.— А коли хтось із нас зайде не в той бік чи відстане? Як нам тоді знаходити одне одного? Треба домовитись, кого за якими прикметами можна знайти. Мене, наприклад, треба шукати по димові — адже, як відомо, не буває диму без вогню.

— Не шукайте мене там,— сказала Вода,— де пожовкли й зів’яли рослини, або де земля вся потріскалася від спеки. Я тільки там, де гнуться гіллясті верби, де росте вільха, очерет і висока зелена трава.

— А в мене,— сказала Честь,— якихось особливих прикмет немає. Коли хочете зі мною приятелювати, завжди бережіть мене, щоб не згубити. Затямте собі, синьйори, мою головну прикмету: хто мене раз загубить, той більш ніколи не знайде.

З усіх трьох супутників тільки Честь не приховала нічого і сказала щиру правду.


Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти