Швець і п’ятнадцять сентаво боргу (кубинська народна казка)
Жив собі один чоловік, що багатьом заборгував гроші. Йому охоче давали позички, бо він усім хвалився, ніби скоро отримає спадщину. Отож він позичав гроші та позичав, а боргів не віддавав нікому. Та один швець, якому той чоловік заборгував менше, ніж іншим,— усього п'ятнадцять сентаво — щодня приходив до нього, стукав у двері й щосили горлав:
Віддай мої п ятнадцять сентаво або скидай черевики.
Тоді чоловік, у якого назбиралося стільки боргів, і каже дружині:
— Я прикинуся мертвим, щоб ці настири нарешті відчепилися від мене.
Сказано — зроблено. Дружина заголосила над чоловіком, а він лежав і не ворушився. Позбігалися сусіди, і дружина сказала, що її чоловік помер. Прийшов шинкар, якому небіжник заборгував вісімдесят песо, й каже:
Нехай бог простить цьому бідоласі, як я прощаю йому свій борг.
Потім прийшов аптекар, у якого покійний позичив п’ятдесят песо, і каже:
— Нехай господь простить йому, як я прощаю свій борг.
Та ось прийшов швець і зажадав від дружини померлого: Віддай мої п’ятнадцять сентаво, а ні, то заберу черевики. Як не заплатиш, я роззую мерця.
А та йому:
— Невже ти справді роззуєш мого чоловіка? Хіба ти не бачиш, що він упокоївся?
А швець їй у відповідь:
— Роззую, авжеж, роззую! Як не віддаси п’ятнадцять сентаво, я піду на кладовище і там зніму з нього черевики.
Тут посходились на похорон люди, принесли труну та чотири свічки. Мерця поклали в труну, відвезли на кладовище, занесли до каплиці й там залишили, бо так роблять завжди, коли лікар ще не засвідчив смерть. Саме на це боржник і розраховував, коли прикинувся мертвим, бо він збирався втекти з каплиці й заховатись.
Та саме в той час неподалік кладовища четверо злодіїв украли повний мішок монет, і один з них, найкмітливіший, каже:
— Ходімо до каплиці — там нема нікого, й туди ніхто не зважиться прийти. Якщо там мрець, тим ліпше. На його труні ми порахуємо гроші.
Отож злодії подалися на кладовище й зайшли до каплиці. Побачивши там труну з мерцем, вони перекинули її, мерця вивалили на підлогу й почали рахувати на труні гроші. Той, хто розкладав монети на чотири однакові купки, казав:
— Тисяча тобі, тисяча мені, тисяча йому і тисяча йому...
Поділились вони отак, але в мішку ще залишилося тисяча вісімсот песо. Тоді чоловік, що прикинувся мертвим, вигукнув:
— А ці тисяча вісімсот мені!
Побачили четверо злодіїв, що мрець підводиться, дременули навтіки, покинувши золото й не пам’ятаючи себе від страху.
В цей час прийшов на кладовище швець, щоб зняти з небіжчика черевики, і побачив свого боржника не мертвого, а живого-живі- сінького — той саме згрібав у мішок золоті монети.
Швець йому й каже:
— Хіба ти не вмер?
— Ні, чоловіче,— відповів той.— Я тільки хотів обдурити людей, яким заборгував гроші.
А швець йому:
— Віддай мені п’ятнадцять сентаво, а то зніму з тебе черевики.
— Зачекай хвилинку,— каже чолов к.— Ось розміняю золоту монету, тоді й віддам тобі п'ятнадцять сентаво.
Та швець не захотів чекати. Поки вони отак сперечалися, четверо злодіїв трохи отямились, і один каже:
— Хай там як, а я піду заберу наші гроші. Не так легко було нам украсти те золото, щоб тепер віддати мертвякові.
Товариші побоялися супроводити його, і найхоробріший злодій пішов по гроші сам, а інші стали чекати, що з того вийде.
Прийшов на кладовище злодій, ще здалеку почув суперечку між покійником і шевцем, затремтів зі страху і кинувся навтіки. Прибіг до приятелів, які сподівалися, що він вернеться з мішком золота, і каже:
— Тікаймо, хлопці, бо там уже не один мрець, а тьма-тьмуща. Вони ділять наше золото. Кожному дали тільки по п’ятнадцять сентаво — і то не вистачило на всіх. їх там тисяч тридцять — не менше!
 Казка про бідного |
|---|
