Гей, заведи коня! (італійська народна казка)

A, тепер послухайте, діти, ще й таку бувальщину.

Одружився візник Петруччо, привів по весіллю молоду дружину до своєї господи та й каже:

— Тепер ми з тобою, Розіно, житимемо на славу! Я працюватиму, а ти господарюватимеш удома. Роботи я не боюсь — з досвітку до ночі поганятиму коня, як буде треба.

Та коли вже я приїду додому — то край! Тут усе робиш ти. Тільки-но під’їду возом до воріт і гукну: «Гей, заведи коня!» —щоб ти негайно вибігала з хати.

— Отакої! — сказала Розіна.— Чого б це я з конем водилася?

— А ти ж як думала? Його ж треба розпрягти, нагодувати, напоїти! Отож тільки-но я гукну: «Гей, заведи коня!», щоб ти...

— І не доторкнуся до твого коня! — відповіла йому Розіна.— Не того мене вчили батько й мати.

— Дарма,— вів своєї Петруччо.— Я тебе всьому навчу. Заведеш коня у двір...

— Не заведу! — відрубала Розіна.

— Як-то не заведеш, коли я гукну: «Гей, заведи!..»

— Ти гукнеш, а я візьму та й не вийду.

— Слухай, Розіно, не гніви мене, краще заведи коня!

— Не заведу! — вперто відказала Розіна.

Тут Петруччо вже не втерпів та як крикне:

— Заведи, кажу!

— Не заведу!

— Не заведеш?

— Не заведу!

На крик збіглися сусіди й заходилися розпитувати молодят:

— Що тут у вас діється? Чого ви сваритесь?

Петруччо й розповідає:

— Та ось дружина не хоче мені допомагати. Я кажу їй: «Заведи коня», а вона: «Не заведу»...

— Як вам не соромно через таке сваритись! — озвався старий Джузеппе.— Коли вона не хоче завести, то дайте я вам заведу того коня. Де він у вас?

— Та, бачите,— затнувся Петруччо.— Коня в нас поки що нема. Я лише збираюся його купити.