Відмінності між версіями «Лисиця та рак (Українська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
м (1 версія)
 
 
(Не показані 5 проміжних версій 3 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Категорія:українська народна казка]]
+
Біжить [[лисиця|лисичка]] полем. Добігає до річки, аж дивиться — рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.
 
 
Біжить лисичка полем. Добігає до річки, аж дивиться — рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.
 
  
— Здоров був, раче! — каже йому лисичка.— З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?
+
— Здоров був, раче! — каже йому [[лисиця|лисичка]].— З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?
  
Поздоровкався рак та й каже.
+
Поздоровкався [[рак]] та й каже.
  
 
— Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.
 
— Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.
  
А лисичка тоді йому.
+
А [[лисиця|лисичка]] тоді йому.
  
— Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити у світі, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!
+
[[Файл:Kazka pro raka-250.jpg|left]]— Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити у світі, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!
  
 
— Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим наввипередки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Біжим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.
 
— Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим наввипередки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Біжим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.
  
— Як так, то й так,— каже лисиця.
+
— Як так, то й так,— каже [[лисиця]].
  
Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підобгав усі вісім своїх ніг та й гукнув.
+
Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти [[рак|рака]] та й дожидає, коли той звелить бігти. А [[рак]], учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підобгав усі вісім своїх ніг та й гукнув.
  
 
— Но!
 
— Но!
  
От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб подивитись, а де той рак чимчикує, аж чує позад себе.
+
От [[лисиця|лисичка]] і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб подивитись, а де той рак чимчикує, аж чує позад себе.
  
 
— Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.
 
— Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.
Рядок 30: Рядок 28:
  
 
І більш не сміялася з рака.
 
І більш не сміялася з рака.
 +
 +
 +
{{Казки про тварин}}
 +
 +
[[Категорія:Казки про лисичку]]
 +
[[Категорія:українська народна казка]]
 +
{{Шаблон:Казки з книги Українські народні казки про тварин (Україна,2004)}}
 +
 +
{{Шаблон:Казки з книги Українські казки частина 2 (Septima,2005)}}

Поточна версія на 18:59, 2 листопада 2014

Біжить лисичка полем. Добігає до річки, аж дивиться — рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.

— Здоров був, раче! — каже йому лисичка.— З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?

Поздоровкався рак та й каже.

— Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.

А лисичка тоді йому.

Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення

— Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити у світі, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!

— Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим наввипередки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Біжим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.

— Як так, то й так,— каже лисиця.

Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підобгав усі вісім своїх ніг та й гукнув.

— Но!

От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб подивитись, а де той рак чимчикує, аж чує позад себе.

— Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.

Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила.

— Чи то ж видано! — каже.

І більш не сміялася з рака.