Той, що виходив тільки вночі (італійська народна казка)

Колись у давню давнину жив собі убогий рибалка і мав три дочки на виданні.

Один парубок хотів посватати котрусь із них.

Але парубок цей виходив з хати тільки вночі, через те всі цуралися його. Коли він попросив руки найстаршої дочки, та відмовила йому; середульша навіть слухати про нього не схотіла; а наймолодша згодилася стати йому дружиною.

Весілля справили теж уночі. А коли молодята лишились удвох, чоловік сказав молодій дружині:

— Розповім я тобі свою велику таємницю: мене зачаровано.

Тільки вночі я людина, а вдень плазую черепахою.

Є лише один спосіб визволитися від чарів — зараз-таки розлучитися з тобою і вирушити в далекі мандри: удень черепахою, а вночі людиною.

Якщо ти будеш мені вірною і заради нашого кохання перетерпиш усі злигодні, то лихі чари зникнуть, і я назавжди зостанусь людиною. — Я все перетерплю,— відповіла його молода дружина.

— Гаразд,— сказав чоловік і надів їй на палець персня з діамантом.— Знай,— додав він на прощання,— що цей перстень в усьому допоможе тобі, якщо ти проситимеш допомоги для доброго діла.

Тільки-но почало сіріти, як чоловік став черепахою.

Він повільно, як і кожна черепаха, рушив у важкі й далекі мандри.

А молода його дружина подалась до міста шукати роботи.

Іде вона дорогою, а назустріч їй жінка з хлоп’ям, що плаче без угаву.

— Дайте ваше дитя мені на руки, і я вам його вгамую,— сказала молода дружина того, що виходив тільки вночі.

— Ох, аби ви його вгамували,— тяжко зітхнула мати.— Він у мене вдень і вночі плаче.

— Чарівна сило діаманта,— шепнула молода жінка,— зроби так, щоб хлоп’я сміялося, вистрибувало й пританцьовувало.

Вона ще й не доказала, а хлопчик уже засміявся і застрибав, пританцьовуючи.

Прийшла молода дружина того, що виходив тільки вночі, до міста, зайшла до пекарні, та й каже пекаревій жінці:

— Візьміть мене, будь ласка, на роботу,— буду вам доброю помічницею.

Пекарева жінка згодилася, і молода наймичка стала місити місто, примовляючи:

— Чарівна сило діаманта, зроби мою роботу легкою, і хай усі приходять купувати хліб тільки до цієї пекарні, поки я тут працюватиму!

Відтоді всі люди в місті купували хліб тільки в цих пекарів.

А одного разу прийшли до них три гарні юнаки. Як побачили вони красуню-наймичку, так і закохались у неї всі три.

— Даю тобі сто тисяч лір, тільки дозволь прийти поговорити з тобою,— сказав один парубок.

— А я даю двісті тисяч лір,— перехопив другий.

— А я — триста тисяч лір,— мовив третій.

— Гаразд, приходь завтра вранці,— сказала красуня третьому.— А грошей мені ваших не треба.

На другий день прибігає раненько парубок. Красуня впустила його до пекарні й каже:

— Як ти мене любиш, то заміси оце тісто.

— Залюбки,— радо згодився парубок.

Почав він місити, а тісто ніяк не вимішується.

Настав уже день, надійшов вечір, упала ніч, а він ніяк не вирве рук з тіста.

Аж як настав ранок, тісто замісилось.

То чарівна сила діаманта не давала парубкові його замісити.

— Довгенько ж ти місив тісто,— сказала красуня.— Ні, таких робітників мені не треба,— і вигнала залицяльника геть.

Коли це приходить другий парубок. Вона й каже йому:

— Як ти мене любиш, то заміси оце тісто.

От парубок місив-місив...

Уже день минає, минув вечір, настала ніч, а він усе місить.

То чарівна сила діаманта не давала йому скінчити роботу.

Аж на ранок другого дня тісто, нарешті, замісилося.

— Кепський з тебе робітник, що місив тісто цілу добу. Іди собі геть,— сказала красуня.

Та й вирядила його з пекарні.

Аж тут і третій парубок прийшов. Проситься, щоб красуня впустила його.

Вона й цьому:

— Як хочеш, щоб я переконалася, чи з тебе буде роботящий чоловік,— заміси оце тісто.

— Гаразд,— сказав парубок.— Я до цієї роботи звик.

Місив він, місив, місив-місив, а тісто все не замішується й рук не дає з себе вирвати.

Вже й день минає, й ніч настала, а він місить. Аж уранці, врешті, замісив.

— Ну та й робітник із тебе,— присоромила його красуня. — Ні, з таким я знатися не хочу.

Та й випровадила парубка з пекарні.

Зійшлися посоромлені парубки й змовилися притягти красуню до суду,— за те, що вона з них, мовляв, насміялася.

А за тих часів стражниками були не тільки чоловіки, а й жінки. От і прийшли до пекарні аж чотири стражниці, щоб заарештувати красуню.

— Чарівна сило діаманта,— шепнула вона,— зроби так, щоб стражниці пересварились між собою і скублися цілий день і цілу ніч аж до ранку.

Стражниці як стій зчинили між собою сварку, а згодом дійшло й до бійки.

А суддя чекав-чекав своїх стражниць та й послав на другий день уранці стражників, щоб розшукали їх.

Тільки-но підійшли стражники до пекарні, а красуня й шепнула діамантові :

— Зроби так, щоб вони забули, куди й чого їх послали, і хай грають собі в довгої лози.

Вона ще й не доказала, а стражники понахилялися і ну стрибати один через одного, та все далі та далі від пекарні, а тоді вулицями через усе місто — поки їх не стало й видно.

Саме тоді до пекарні підповзла черепаха.

Красуня виглянула у вікно. Тільки-но черепаха її вгляділа, як обернулася на молодого вродливого чоловіка.

Отак діждалася вірна дружина свого коханого, врятувавши його від лихих чарів.

Відтоді він уже ніколи не обертався на черепаху, а довіку був доброю, чесною людиною, і добрі люди шанували й любили його.