Відмінності між версіями «Невдячний віслюк (кубинська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 7: Рядок 7:
 
— Шукати поживи.
 
— Шукати поживи.
  
Він не хотів брати з собою віслюка. Але віслюк усе одно поплентався за ним. Та коли їм довелося перебиратися через огорожу, у віслюка це вийшло найкраще. Тоді слон сказав:
+
Він не хотів брати з собою [[віслюк]]а. Але віслюк усе одно поплентався за ним. Та коли їм довелося перебиратися через огорожу, у віслюка це вийшло найкраще. Тоді слон сказав:
  
 
— Хай тепер віслюк іде попереду.
 
— Хай тепер віслюк іде попереду.
Рядок 15: Рядок 15:
 
Що, коли я ненароком повалю цю огорожу?
 
Що, коли я ненароком повалю цю огорожу?
  
Тоді звірі вирішили, що віслюк невдячний, покинули його самого й пішли далі. Але віслюк знову поплентав за ними.
+
Тоді звірі вирішили, що [[віслюк]] невдячний, покинули його самого й пішли далі. Але віслюк знову поплентав за ними.
  
 
Нарешті вони вийшли в савану, і слон сказав:
 
Нарешті вони вийшли в савану, і слон сказав:
Рядок 21: Рядок 21:
 
— Тут і заночуємо.
 
— Тут і заночуємо.
  
Коли ледачий віслюк заснув, звірі знову рушили в дорогу. Попереду йшов слон. Натрапивши на кукурудзяне поле, вони наїлися донесхочу, повернулися назад, полягали біля віслюка й стали ремигати.
+
Коли ледачий [[віслюк]] заснув, звірі знову рушили в дорогу. Попереду йшов слон. Натрапивши на кукурудзяне поле, вони наїлися донесхочу, повернулися назад, полягали біля віслюка й стали ремигати.
  
 
Віслюк почув це й спитав:
 
Віслюк почув це й спитав:
Рядок 35: Рядок 35:
 
Він став їсти каміння, але не зміг його пережувати і поламав собі зуби.
 
Він став їсти каміння, але не зміг його пережувати і поламав собі зуби.
  
Лишився віслюк голодний.
+
Лишився [[віслюк]] голодний.
  
 
Наступної ночі звірі знову пішли на кукурудзяне поле; цього разу вони взяли з собою віслюка. Наївшись, повернулися на те саме місце, де спали, а віслюк зостався на полі.
 
Наступної ночі звірі знову пішли на кукурудзяне поле; цього разу вони взяли з собою віслюка. Наївшись, повернулися на те саме місце, де спали, а віслюк зостався на полі.
Рядок 43: Рядок 43:
 
— Ось зараз я тобі покажу!
 
— Ось зараз я тобі покажу!
  
І почав лупцювати віслюка дрючком.
+
І почав лупцювати [[віслюк]]а дрючком.
  
Слон, завваживши, що віслюка досі немає, сказав своїм товари-шам:
+
Слон, завваживши, що віслюка досі немає, сказав своїм товаришам:
  
 
— Ходімо подивимось, що там з ним сталося.
 
— Ходімо подивимось, що там з ним сталося.
  
Почувши тупіт, господар злякався і втік. А віслюк, побачивши звірів, мовив:
+
Почувши тупіт, [[господар]] злякався і втік. А віслюк, побачивши звірів, мовив:
 
 
— Чого ви прийшли? Цей чоловік вибив мені порох лише на одному боці, а я хотів, щоб він вибив його ще й на другому...
 
  
 +
— Чого ви прийшли? Цей [[чоловік]] вибив мені порох лише на одному боці, а я хотів, щоб він вибив його ще й на другому...
  
 +
{{Казки про тварин}}
 
{{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}}
 
{{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}}
 
{{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}}

Поточна версія на 04:27, 15 березня 2014

У звірів почався страшний голод. Тож слон вирушив у світ шукати харчу, і по дорозі до нього приєдналося багато інших звірів. Коли вони зустріли віслюка, той спитав у них:

— Куди йдете?

Слон відповів:

— Шукати поживи.

Він не хотів брати з собою віслюка. Але віслюк усе одно поплентався за ним. Та коли їм довелося перебиратися через огорожу, у віслюка це вийшло найкраще. Тоді слон сказав:

— Хай тепер віслюк іде попереду.

Але коли вони підійшли до ще однієї огорожі, яку віслюк мав перестрибнути перший, він мовив:

Що, коли я ненароком повалю цю огорожу?

Тоді звірі вирішили, що віслюк невдячний, покинули його самого й пішли далі. Але віслюк знову поплентав за ними.

Нарешті вони вийшли в савану, і слон сказав:

— Тут і заночуємо.

Коли ледачий віслюк заснув, звірі знову рушили в дорогу. Попереду йшов слон. Натрапивши на кукурудзяне поле, вони наїлися донесхочу, повернулися назад, полягали біля віслюка й стали ремигати.

Віслюк почув це й спитав:

— Що це ви їли?

— Каміння,— відповів слон.

Тоді віслюк сказав:

— Що ж, буду і я їсти каміння.

Він став їсти каміння, але не зміг його пережувати і поламав собі зуби.

Лишився віслюк голодний.

Наступної ночі звірі знову пішли на кукурудзяне поле; цього разу вони взяли з собою віслюка. Наївшись, повернулися на те саме місце, де спали, а віслюк зостався на полі.

Аж тут нагодився господар кукурудзяного лану і, побачивши віслюка, закричав:

— Ось зараз я тобі покажу!

І почав лупцювати віслюка дрючком.

Слон, завваживши, що віслюка досі немає, сказав своїм товаришам:

— Ходімо подивимось, що там з ним сталося.

Почувши тупіт, господар злякався і втік. А віслюк, побачивши звірів, мовив:

— Чого ви прийшли? Цей чоловік вибив мені порох лише на одному боці, а я хотів, щоб він вибив його ще й на другому...