Відмінності між версіями «Той, що виходив тільки вночі (італійська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
Колись у давню давнину жив собі убогий рибалка і мав три дочки на виданні. | Колись у давню давнину жив собі убогий рибалка і мав три дочки на виданні. | ||
− | Один парубок хотів посватати котрусь із них. | + | Один [[парубок]] хотів посватати котрусь із них. |
Але парубок цей виходив з хати тільки вночі, через те всі цуралися його. Коли він попросив руки найстаршої дочки, та відмовила йому; середульша навіть слухати про нього не схотіла; а наймолодша згодилася стати йому дружиною. | Але парубок цей виходив з хати тільки вночі, через те всі цуралися його. Коли він попросив руки найстаршої дочки, та відмовила йому; середульша навіть слухати про нього не схотіла; а наймолодша згодилася стати йому дружиною. | ||
Рядок 16: | Рядок 16: | ||
— Я все перетерплю,— відповіла його молода дружина. | — Я все перетерплю,— відповіла його молода дружина. | ||
− | — Гаразд,— сказав чоловік і надів їй на палець персня з діамантом.— Знай,— додав він на прощання,— що цей перстень в усьому допоможе тобі, якщо ти проситимеш допомоги для доброго діла. | + | — Гаразд,— сказав [[чоловік]] і надів їй на палець персня з діамантом.— Знай,— додав він на прощання,— що цей перстень в усьому допоможе тобі, якщо ти проситимеш допомоги для доброго діла. |
Тільки-но почало сіріти, як чоловік став черепахою. | Тільки-но почало сіріти, як чоловік став черепахою. | ||
Рядок 38: | Рядок 38: | ||
— Візьміть мене, будь ласка, на роботу,— буду вам доброю помічницею. | — Візьміть мене, будь ласка, на роботу,— буду вам доброю помічницею. | ||
− | Пекарева жінка згодилася, і молода наймичка стала місити місто, примовляючи: | + | Пекарева [[жінка]] згодилася, і молода наймичка стала місити місто, примовляючи: |
— Чарівна сило діаманта, зроби мою роботу легкою, і хай усі приходять купувати хліб тільки до цієї пекарні, поки я тут працюватиму! | — Чарівна сило діаманта, зроби мою роботу легкою, і хай усі приходять купувати хліб тільки до цієї пекарні, поки я тут працюватиму! | ||
Рядок 46: | Рядок 46: | ||
А одного разу прийшли до них три гарні юнаки. Як побачили вони красуню-наймичку, так і закохались у неї всі три. | А одного разу прийшли до них три гарні юнаки. Як побачили вони красуню-наймичку, так і закохались у неї всі три. | ||
− | — Даю тобі сто тисяч лір, тільки дозволь прийти поговорити з тобою,— сказав один парубок. | + | — Даю тобі сто тисяч лір, тільки дозволь прийти поговорити з тобою,— сказав один [[парубок]]. |
— А я даю двісті тисяч лір,— перехопив другий. | — А я даю двісті тисяч лір,— перехопив другий. | ||
Рядок 74: | Рядок 74: | ||
— Як ти мене любиш, то заміси оце тісто. | — Як ти мене любиш, то заміси оце тісто. | ||
− | От парубок місив-місив... | + | От [[парубок]] місив-місив... |
Уже день минає, минув вечір, настала ніч, а він усе місить. | Уже день минає, минув вечір, настала ніч, а він усе місить. | ||
Рядок 90: | Рядок 90: | ||
Вона й цьому: | Вона й цьому: | ||
− | — Як хочеш, щоб я переконалася, чи з тебе буде роботящий чоловік,— заміси оце тісто. | + | — Як хочеш, щоб я переконалася, чи з тебе буде роботящий [[чоловік]],— заміси оце тісто. |
— Гаразд,— сказав парубок.— Я до цієї роботи звик. | — Гаразд,— сказав парубок.— Я до цієї роботи звик. | ||
Рядок 128: | Рядок 128: | ||
{{Шаблон:Італійські народні казки українською мовою}} | {{Шаблон:Італійські народні казки українською мовою}} | ||
+ | {{Чарівні казки}} | ||
+ | {{Казка про дівчину}} |
Поточна версія на 17:58, 19 вересня 2013
Колись у давню давнину жив собі убогий рибалка і мав три дочки на виданні.
Один парубок хотів посватати котрусь із них.
Але парубок цей виходив з хати тільки вночі, через те всі цуралися його. Коли він попросив руки найстаршої дочки, та відмовила йому; середульша навіть слухати про нього не схотіла; а наймолодша згодилася стати йому дружиною.
Весілля справили теж уночі. А коли молодята лишились удвох, чоловік сказав молодій дружині:
— Розповім я тобі свою велику таємницю: мене зачаровано.
Тільки вночі я людина, а вдень плазую черепахою.
Є лише один спосіб визволитися від чарів — зараз-таки розлучитися з тобою і вирушити в далекі мандри: удень черепахою, а вночі людиною.
Якщо ти будеш мені вірною і заради нашого кохання перетерпиш усі злигодні, то лихі чари зникнуть, і я назавжди зостанусь людиною. — Я все перетерплю,— відповіла його молода дружина.
— Гаразд,— сказав чоловік і надів їй на палець персня з діамантом.— Знай,— додав він на прощання,— що цей перстень в усьому допоможе тобі, якщо ти проситимеш допомоги для доброго діла.
Тільки-но почало сіріти, як чоловік став черепахою.
Він повільно, як і кожна черепаха, рушив у важкі й далекі мандри.
А молода його дружина подалась до міста шукати роботи.
Іде вона дорогою, а назустріч їй жінка з хлоп’ям, що плаче без угаву.
— Дайте ваше дитя мені на руки, і я вам його вгамую,— сказала молода дружина того, що виходив тільки вночі.
— Ох, аби ви його вгамували,— тяжко зітхнула мати.— Він у мене вдень і вночі плаче.
— Чарівна сило діаманта,— шепнула молода жінка,— зроби так, щоб хлоп’я сміялося, вистрибувало й пританцьовувало.
Вона ще й не доказала, а хлопчик уже засміявся і застрибав, пританцьовуючи.
Прийшла молода дружина того, що виходив тільки вночі, до міста, зайшла до пекарні, та й каже пекаревій жінці:
— Візьміть мене, будь ласка, на роботу,— буду вам доброю помічницею.
Пекарева жінка згодилася, і молода наймичка стала місити місто, примовляючи:
— Чарівна сило діаманта, зроби мою роботу легкою, і хай усі приходять купувати хліб тільки до цієї пекарні, поки я тут працюватиму!
Відтоді всі люди в місті купували хліб тільки в цих пекарів.
А одного разу прийшли до них три гарні юнаки. Як побачили вони красуню-наймичку, так і закохались у неї всі три.
— Даю тобі сто тисяч лір, тільки дозволь прийти поговорити з тобою,— сказав один парубок.
— А я даю двісті тисяч лір,— перехопив другий.
— А я — триста тисяч лір,— мовив третій.
— Гаразд, приходь завтра вранці,— сказала красуня третьому.— А грошей мені ваших не треба.
На другий день прибігає раненько парубок. Красуня впустила його до пекарні й каже:
— Як ти мене любиш, то заміси оце тісто.
— Залюбки,— радо згодився парубок.
Почав він місити, а тісто ніяк не вимішується.
Настав уже день, надійшов вечір, упала ніч, а він ніяк не вирве рук з тіста.
Аж як настав ранок, тісто замісилось.
То чарівна сила діаманта не давала парубкові його замісити.
— Довгенько ж ти місив тісто,— сказала красуня.— Ні, таких робітників мені не треба,— і вигнала залицяльника геть.
Коли це приходить другий парубок. Вона й каже йому:
— Як ти мене любиш, то заміси оце тісто.
От парубок місив-місив...
Уже день минає, минув вечір, настала ніч, а він усе місить.
То чарівна сила діаманта не давала йому скінчити роботу.
Аж на ранок другого дня тісто, нарешті, замісилося.
— Кепський з тебе робітник, що місив тісто цілу добу. Іди собі геть,— сказала красуня.
Та й вирядила його з пекарні.
Аж тут і третій парубок прийшов. Проситься, щоб красуня впустила його.
Вона й цьому:
— Як хочеш, щоб я переконалася, чи з тебе буде роботящий чоловік,— заміси оце тісто.
— Гаразд,— сказав парубок.— Я до цієї роботи звик.
Місив він, місив, місив-місив, а тісто все не замішується й рук не дає з себе вирвати.
Вже й день минає, й ніч настала, а він місить. Аж уранці, врешті, замісив.
— Ну та й робітник із тебе,— присоромила його красуня. — Ні, з таким я знатися не хочу.
Та й випровадила парубка з пекарні.
Зійшлися посоромлені парубки й змовилися притягти красуню до суду,— за те, що вона з них, мовляв, насміялася.
А за тих часів стражниками були не тільки чоловіки, а й жінки. От і прийшли до пекарні аж чотири стражниці, щоб заарештувати красуню.
— Чарівна сило діаманта,— шепнула вона,— зроби так, щоб стражниці пересварились між собою і скублися цілий день і цілу ніч аж до ранку.
Стражниці як стій зчинили між собою сварку, а згодом дійшло й до бійки.
А суддя чекав-чекав своїх стражниць та й послав на другий день уранці стражників, щоб розшукали їх.
Тільки-но підійшли стражники до пекарні, а красуня й шепнула діамантові :
— Зроби так, щоб вони забули, куди й чого їх послали, і хай грають собі в довгої лози.
Вона ще й не доказала, а стражники понахилялися і ну стрибати один через одного, та все далі та далі від пекарні, а тоді вулицями через усе місто — поки їх не стало й видно.
Саме тоді до пекарні підповзла черепаха.
Красуня виглянула у вікно. Тільки-но черепаха її вгляділа, як обернулася на молодого вродливого чоловіка.
Отак діждалася вірна дружина свого коханого, врятувавши його від лихих чарів.
Відтоді він уже ніколи не обертався на черепаху, а довіку був доброю, чесною людиною, і добрі люди шанували й любили його.