Відмінності між версіями «Швець і п’ятнадцять сентаво боргу (кубинська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} {{Шаблон:Кубинські народні казки українс...)
 
 
(Не показано 3 проміжні версії ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Жив собі один [[чоловік]], що багатьом заборгував гроші. Йому охоче давали позички, бо він усім хвалився, ніби скоро отримає спадщину. Отож він позичав гроші та позичав, а боргів не віддавав нікому. Та один швець, якому той чоловік заборгував менше, ніж іншим,— усього п'ятнадцять сентаво  — щодня приходив до нього, стукав у двері й щосили горлав:
  
 +
Віддай мої п ятнадцять сентаво або скидай черевики.
  
 +
Тоді [[чоловік]], у якого назбиралося стільки боргів, і каже дружині:
  
 +
— Я прикинуся мертвим, щоб ці настири нарешті відчепилися від мене.
  
 +
Сказано — зроблено. Дружина заголосила над [[чоловік]]ом, а він лежав і не ворушився. Позбігалися сусіди, і дружина сказала, що її чоловік помер. Прийшов шинкар, якому небіжник заборгував вісімдесят песо, й каже:
 +
 +
Нехай бог простить цьому бідоласі, як я прощаю йому свій борг.
 +
 +
Потім прийшов аптекар, у якого покійний позичив п’ятдесят песо, і каже:
 +
 +
— Нехай господь простить йому, як я прощаю свій борг.
 +
 +
Та ось прийшов швець і зажадав від дружини померлого: Віддай мої п’ятнадцять сентаво, а ні, то заберу черевики. Як не заплатиш, я роззую мерця.
 +
 +
А та йому:
 +
 +
— Невже ти справді роззуєш мого чоловіка? Хіба ти не бачиш, що він упокоївся?
 +
 +
А швець їй у відповідь:
 +
 +
— Роззую, авжеж, роззую! Як не віддаси п’ятнадцять сентаво, я піду на кладовище і там зніму з нього черевики.
 +
 +
Тут посходились на похорон люди, принесли труну та чотири свічки. Мерця поклали в труну, відвезли на кладовище, занесли до каплиці й там залишили, бо так роблять завжди, коли лікар ще не засвідчив смерть. Саме на це боржник і розраховував, коли прикинувся мертвим, бо він збирався втекти з каплиці й заховатись.
 +
 +
Та саме в той час неподалік кладовища четверо злодіїв украли повний мішок монет, і один з них, найкмітливіший, каже:
 +
 +
— Ходімо до каплиці — там нема нікого, й туди ніхто не зважиться прийти. Якщо там мрець, тим ліпше. На його труні ми порахуємо гроші.
 +
 +
Отож [[злодії]] подалися на кладовище й зайшли до каплиці. Побачивши там труну з мерцем, вони перекинули її, мерця вивалили на підлогу й почали рахувати на труні гроші. Той, хто розкладав монети на чотири однакові купки, казав:
 +
 +
— Тисяча тобі, тисяча мені, тисяча йому і тисяча йому...
 +
 +
Поділились вони отак, але в мішку ще залишилося тисяча вісімсот песо. Тоді [[чоловік]], що прикинувся мертвим, вигукнув:
 +
 +
— А ці тисяча вісімсот мені!
 +
 +
Побачили четверо злодіїв, що мрець підводиться, дременули навтіки, покинувши золото й не пам’ятаючи себе від страху.
 +
 +
В цей час прийшов на кладовище швець, щоб зняти з небіжчика черевики, і побачив свого боржника не мертвого, а живого-живі- сінького — той саме згрібав у мішок золоті монети.
 +
 +
Швець йому й каже:
 +
 +
— Хіба ти не вмер?
 +
 +
— Ні, чоловіче,— відповів той.— Я тільки хотів обдурити людей, яким заборгував гроші.
 +
 +
А швець йому:
 +
 +
— Віддай мені п’ятнадцять сентаво, а то зніму з тебе черевики.
 +
 +
— Зачекай хвилинку,— каже чолов к.— Ось розміняю золоту монету, тоді й віддам тобі п'ятнадцять сентаво.
 +
 +
Та швець не захотів чекати. Поки вони отак сперечалися, четверо злодіїв трохи отямились, і один каже:
 +
 +
— Хай там як, а я піду заберу наші гроші. Не так легко було нам украсти те золото, щоб тепер віддати мертвякові.
 +
 +
Товариші побоялися супроводити його, і найхоробріший [[злодій]] пішов по гроші сам, а інші стали чекати, що з того вийде.
 +
 +
Прийшов на кладовище [[злодій]], ще здалеку почув суперечку між покійником і шевцем, затремтів зі страху і кинувся навтіки. Прибіг до приятелів, які сподівалися, що він вернеться з мішком золота, і каже:
 +
 +
— Тікаймо, хлопці, бо там уже не один мрець, а тьма-тьмуща. Вони ділять наше золото. Кожному дали тільки по п’ятнадцять сентаво — і то не вистачило на всіх. їх там тисяч тридцять — не менше!
 +
 +
 +
{{Казка про бідного}}
 +
{{Казка про чоловіка}}
 
{{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}}
 
{{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}}
 
{{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}}

Поточна версія на 15:58, 16 березня 2014

Жив собі один чоловік, що багатьом заборгував гроші. Йому охоче давали позички, бо він усім хвалився, ніби скоро отримає спадщину. Отож він позичав гроші та позичав, а боргів не віддавав нікому. Та один швець, якому той чоловік заборгував менше, ніж іншим,— усього п'ятнадцять сентаво — щодня приходив до нього, стукав у двері й щосили горлав:

Віддай мої п ятнадцять сентаво або скидай черевики.

Тоді чоловік, у якого назбиралося стільки боргів, і каже дружині:

— Я прикинуся мертвим, щоб ці настири нарешті відчепилися від мене.

Сказано — зроблено. Дружина заголосила над чоловіком, а він лежав і не ворушився. Позбігалися сусіди, і дружина сказала, що її чоловік помер. Прийшов шинкар, якому небіжник заборгував вісімдесят песо, й каже:

Нехай бог простить цьому бідоласі, як я прощаю йому свій борг.

Потім прийшов аптекар, у якого покійний позичив п’ятдесят песо, і каже:

— Нехай господь простить йому, як я прощаю свій борг.

Та ось прийшов швець і зажадав від дружини померлого: Віддай мої п’ятнадцять сентаво, а ні, то заберу черевики. Як не заплатиш, я роззую мерця.

А та йому:

— Невже ти справді роззуєш мого чоловіка? Хіба ти не бачиш, що він упокоївся?

А швець їй у відповідь:

— Роззую, авжеж, роззую! Як не віддаси п’ятнадцять сентаво, я піду на кладовище і там зніму з нього черевики.

Тут посходились на похорон люди, принесли труну та чотири свічки. Мерця поклали в труну, відвезли на кладовище, занесли до каплиці й там залишили, бо так роблять завжди, коли лікар ще не засвідчив смерть. Саме на це боржник і розраховував, коли прикинувся мертвим, бо він збирався втекти з каплиці й заховатись.

Та саме в той час неподалік кладовища четверо злодіїв украли повний мішок монет, і один з них, найкмітливіший, каже:

— Ходімо до каплиці — там нема нікого, й туди ніхто не зважиться прийти. Якщо там мрець, тим ліпше. На його труні ми порахуємо гроші.

Отож злодії подалися на кладовище й зайшли до каплиці. Побачивши там труну з мерцем, вони перекинули її, мерця вивалили на підлогу й почали рахувати на труні гроші. Той, хто розкладав монети на чотири однакові купки, казав:

— Тисяча тобі, тисяча мені, тисяча йому і тисяча йому...

Поділились вони отак, але в мішку ще залишилося тисяча вісімсот песо. Тоді чоловік, що прикинувся мертвим, вигукнув:

— А ці тисяча вісімсот мені!

Побачили четверо злодіїв, що мрець підводиться, дременули навтіки, покинувши золото й не пам’ятаючи себе від страху.

В цей час прийшов на кладовище швець, щоб зняти з небіжчика черевики, і побачив свого боржника не мертвого, а живого-живі- сінького — той саме згрібав у мішок золоті монети.

Швець йому й каже:

— Хіба ти не вмер?

— Ні, чоловіче,— відповів той.— Я тільки хотів обдурити людей, яким заборгував гроші.

А швець йому:

— Віддай мені п’ятнадцять сентаво, а то зніму з тебе черевики.

— Зачекай хвилинку,— каже чолов к.— Ось розміняю золоту монету, тоді й віддам тобі п'ятнадцять сентаво.

Та швець не захотів чекати. Поки вони отак сперечалися, четверо злодіїв трохи отямились, і один каже:

— Хай там як, а я піду заберу наші гроші. Не так легко було нам украсти те золото, щоб тепер віддати мертвякові.

Товариші побоялися супроводити його, і найхоробріший злодій пішов по гроші сам, а інші стали чекати, що з того вийде.

Прийшов на кладовище злодій, ще здалеку почув суперечку між покійником і шевцем, затремтів зі страху і кинувся навтіки. Прибіг до приятелів, які сподівалися, що він вернеться з мішком золота, і каже:

— Тікаймо, хлопці, бо там уже не один мрець, а тьма-тьмуща. Вони ділять наше золото. Кожному дали тільки по п’ятнадцять сентаво — і то не вистачило на всіх. їх там тисяч тридцять — не менше!