Пастух, кобра і лисиця (іспанська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Йшов чоловік дорогою і побачив під великим каменем кобру, що здихала.

Кобра теж помітила чоловіка і стала благати, аби він витяг її звідти; за це вона дасть йому все, що він забажає.

Чоловік витяг кобру з-під каменя, але вона замість винагороди сказала, що з’їсть його. Чоловік аж остовпів від такої невдячності й сказав:

— Добре, з’їси, але спершу ходімо до судді, хай розсудить нас по правді.

Вирушили вони в дорогу й незабаром зустріли вола. Змія спитала, чи це не суддя.

Чоловік відповів, що ні, і вони пішли далі. Трохи згодом зустріли вівцю.

Змія знову спитала, чи це не суддя, і чоловік сказав, що ні.

Та ось зустрілася їм лисиця, і тоді чоловік сказав, що це суддя.

Вони розповіли їй, у чім річ. Але лисиця не захотіла відповідати, сказала, що їй спершу треба глянути, де все те сталося, аби знати, як було насправді.

Повернулися всі на те місце, і лисиця звеліла, щоб змія залізла туди, де була раніше.

Тільки-но вона це зробила, лисиця звеліла чоловікові, аби він добре придавив її каменем — знатиме, як бути невдячною.

Чоловік спитав у лисиці, скільки ж він має заплатити їй за пораду. Лисиця попросила в нього найкращих курок. Тоді чоловік пішов додому і розповів

про все жінці. Жінка не дозволила брати курей — замість них порадила взяти собаку.

Чоловік так і зробив.

Проте коли він підійшов із мішком до лисиці, вона понюхала і сказала:

— Може, це й кури, але мені вони смердять псиною.

І мерщій дременула, бо чоловік розв’язав мішок і випустив собаку. Собака погнався за лисицею.

Лисиця бігла і примовляла:

— Хутчіше, мої ніженьки! На цьому світі самі лише пастки.

Діставшись на вершину гори, лисиця стала лизати свої лапи й примовляти:

— Ой мої лапки, як ви чудово бігли!

А потім:

— Ой мої вушка, як ви стирчали!

І тоді озвався хвіст:

— А я, моя господине?

— А ти мовчи,— гримнула на нього лисиця,— весь час мене затримував, волохатий!




Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти