Відмінності між версіями «Як чоловік зі змією судився (кубинська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) (Створена сторінка: {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} {{Шаблон:Кубинські народні казки українс...) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
(Не показано 3 проміжні версії ще одного користувача) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | Якось пішов рибалка до річки риби наловити. Цілий день закидав він невода, але так нічого й не впіймав. | ||
+ | Ішов мимо подорожній і привітався до нього: | ||
+ | — День добрий, чоловіче! | ||
+ | — Доброго й тобі здоров’я! — відказав рибалка. | ||
+ | — Спіймав що-небудь? | ||
+ | |||
+ | — Якби ж то, цілий день ловив і нічогісінько! | ||
+ | |||
+ | — Ну ж бо,— мовив подорожній,— закинь іще раз на моє щастя, побачимо, що витягнеш. Я заплачу тобі, як щось упіймаєш. | ||
+ | |||
+ | І рибалка ще раз закинув сіті. А коли витяг їх на пісок, то аж сльози набігли йому на очі: у сітях був глек, а в ньому, певне, гро-ші... | ||
+ | |||
+ | Прокляв рибалка свою долю, та що вдієш: віддав глека подорожньому, і той заплатив, як обіцяв. | ||
+ | |||
+ | [[Чоловік]] радий, схопив глека та мерщій у ярочок, щоб відкрити на самоті. Сів і обережно зняв накривку. Нахилився до глека — а звідти зміюка виткнулася. Обвилася йому навкруг шиї і мовила: | ||
+ | |||
+ | — Я тебе з’їм! | ||
+ | |||
+ | — Чим же я завинив перед тобою? — питається чоловік. | ||
+ | |||
+ | — Я тебе з'їм,— знову каже змія.— Той, хто мене вкинув сюди, був людиною, твоїм [[брат]]ом. Він засунув мене в глек і кинув у річку, і я заприсяглася з’їсти першу-ліпшу людину, яку побачу, коли виберуся з глека. | ||
+ | |||
+ | — Ні! — сказав [[чоловік]].— Не маєш права їсти мене, бо я зробив тобі добро. А як хочеш не по праву чинити, то що ж — їж! | ||
+ | |||
+ | — Маю право,— затялася змія,— бо той, хто вкинув мене в річку, був людиною, і я вже сказала, що заприсяглася. Але щоб довести тобі це моє право, ми підемо попитаємо перших трьох, кого стрінемо. | ||
+ | |||
+ | [[Чоловік]] узяв глека, і вони рушили. Першим стрівся їм старезний кінь. Вени й попрохали вислухати їх. Змія почала розповідь здалеку : | ||
+ | |||
+ | — Якось мене спобав один чоловік і, помучивши досхочу, засунув у глек, а глек закинув у річку. Довго-довго я сиділа в ньому, ще трохи — і була б померла з голоду. Я благала бога, щоб допоміг мені вийти звідти, але насамперед заприсяглася з’їсти першу-ліпшу людину, яку побачу. Ось цей чоловік сьогодні, ловлячи рибу, витяг глека і, подумавши, що в ньому гроші, відкрив його, а я, як і заприсяглась, обвилася круг його шиї. Тож скажи: маю я право з’їсти його чи ні? | ||
+ | |||
+ | — Їж, їж! — мовив [[кінь]].— Бо людині не можна вірити. | ||
+ | |||
+ | — Стривай, чому ти так кажеш? — жахнувся [[чоловік]].— Чим я завинив перед тобою? | ||
+ | |||
+ | — Слухай же! — мовив [[кінь]], прихилившись до дерева, щоб не впасти.— Я народився в селі. Перший мій господар був бідняк. Коли я підріс, він продав мене багатієві. Доки я був молодий, господар добре дбав про мене. Двоє слуг доглядали мене: я завжди ходив чистий, вичесаний, нагодований і напоєний. Коли мій господар зби-рався кудись їхати, на мене одягали парчеве сідло і срібну вуздечку. І господар все пестив мене. А коли я постарів, він купив собі мо-лодого коня, а про мене став дбати вже менше. Але мені все одно сіромаха, весь час переїздив з місця на місце, і мені доводилося возити все його збіжжя. Якось, голодний і геть знесилений, упав я з поклажею й ледве підвівся. | ||
+ | |||
+ | Вугляр дуже розлютився і продав мене циганам. Влітку, доки було тепло, ті ще сяк-так доглядали мене, пасли. А тепер, як бачиш, зима, і цигани, не маючи корму, покинули мене тут здихати з голоду. А я ж їм так вірно служив!.. Ось чому людині не можна ві-рити. | ||
+ | |||
+ | Вислухавши коня, [[змія]] підстьобнула чоловіка, і вони пішли далі. | ||
+ | |||
+ | Йшли, йшли вони й здибали собаку. Змія зупинила його і розповіла все так, як і коневі. | ||
+ | |||
+ | [[Собака]], ледве дослухавши її, мовив зловтішно: | ||
+ | |||
+ | — Їж, їж! Людині не можна вірити. | ||
+ | |||
+ | — Чому? — запитав [[чоловік]]. | ||
+ | |||
+ | — Ось послухай,— почав [[собака]].— Коли я був цуценям, господиня мила мене двічі, а то й тричі на день, та все з милом. Обідав я за одним столом з господарями, спав у теплому кутку. А коли по-старів, мене викинули в двір. Багато років я стеріг садибу від лихих людей. А коли став уже зовсім негодящий, вигнали мене на ву-лицю. Якось я спробував повернутися назад. І що ж? Зачинили во-рота, поставали всі, хто з ціпом, хто з каменюкою, і відлупцювали і мене, а тоді, ледь живого, викинули на гноїще. Ніде мені подітись, то я оце і йду топитися. От і кажу: коли людина не пам’ятає добра, то й їй вірити не можна. | ||
+ | |||
+ | Змія підхльоснула чоловіка, і вони пішли далі шукати третього, останнього. На щастя, назустріч ішла кумася лисиця. Змія покликала її, а чоловік тайкома показав лисиці свої пальці. Та зрозуміла, що він обіцяє їй десяток курей, і побігла собі далі,— так ніби й не чує змії. Тоді змія голосніше попросила її зупинитись на хвилинку, розсудити їх з чоловіком. | ||
+ | |||
+ | [[Лисиця]] стала віддалік і каже: | ||
+ | |||
+ | — Про який суд можна тут говорити, коли ти обвилася йому круг шиї й душиш? Відпусти його, як хочеш, щоб я вас розсудила. | ||
+ | |||
+ | І змія відразу спустилась додолу. Тоді почала свою розповідь: | ||
+ | |||
+ | — Мене схопив один чоловік, засунув у глечик і вкинув у річку | ||
+ | |||
+ | — Стривай.— перепинила її [[лисиця]].— коли ти справді хочеш щоб я вислухала вас, то не бреши так безсоромно: як могло таке здоровенне зміїще поміститися в тому глекові? | ||
+ | |||
+ | — Правда, правда, так було! — обізвався чоловік.— Я її звідти випустив. | ||
+ | |||
+ | [[Лисиця]] обернулася до нього: | ||
+ | |||
+ | — І ти, чоловіче, мене дуриш! Та я рідному [[батько]]ві не повірила б! | ||
+ | |||
+ | [[Змія]] розсердилась і залізла в глечик, тільки голова її стриміла зверху. | ||
+ | |||
+ | — А бачиш,— мовила лисиця.— Таки не вміщаєшся! | ||
+ | |||
+ | І тоді [[змія]] залізла з головою. | ||
+ | |||
+ | [[Лисиця]] моргнула чоловікові, і той закрив глечик. | ||
+ | |||
+ | — Закинь глечика в болото,— сказала лисиця,— і більше ніколи не судися зі зміями. А коли принесеш курей, шукай мене тут. | ||
+ | |||
+ | Чоловік від щирого серця подякував лисиці й мовив: | ||
+ | |||
+ | — Хай же відтепер буде так, щоб без тебе ніде ніякий суд не вершився! | ||
+ | |||
+ | Відтоді й повелося, що судді та владики носять лисяче хутро. | ||
+ | |||
+ | Увечері [[чоловік]] вернувся додому й поклав у кошик дванадцятеро курей. | ||
+ | |||
+ | — Куди це ти збираєшся? — питає [[жінка]]. | ||
+ | |||
+ | І тоді він розповів їй усе, як було. Жінка подумала: | ||
+ | |||
+ | «Який дурень мій чоловік! Віддати курей лисиці!» | ||
+ | |||
+ | Коли чоловік заснув, вона встала й замість курей посадила в кошик хорта. | ||
+ | |||
+ | Вранці чоловік підхопився, спросоння, не глянувши в кошик, закинув його за плечі й подався на домовлене місце. Свиснув раз, другий — і [[лисиця]] вже тут як тут. Стала над кошиком, витріщила очі, щоб курей налякати. | ||
+ | |||
+ | Чоловік одкрив кошика, хорт вистрибнув звідти і роздер лисицю. Тільки й встигла сердешна мовити: | ||
+ | |||
+ | — А таки справді вірити людині не можна! | ||
+ | |||
+ | |||
+ | {{Казки про тварин}} | ||
+ | {{Казка про чоловіка}} | ||
+ | [[Категорія:Казки про лисичку]] | ||
{{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} | {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} | ||
{{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}} | {{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}} |
Поточна версія на 08:54, 24 березня 2014
Якось пішов рибалка до річки риби наловити. Цілий день закидав він невода, але так нічого й не впіймав.
Ішов мимо подорожній і привітався до нього:
— День добрий, чоловіче!
— Доброго й тобі здоров’я! — відказав рибалка.
— Спіймав що-небудь?
— Якби ж то, цілий день ловив і нічогісінько!
— Ну ж бо,— мовив подорожній,— закинь іще раз на моє щастя, побачимо, що витягнеш. Я заплачу тобі, як щось упіймаєш.
І рибалка ще раз закинув сіті. А коли витяг їх на пісок, то аж сльози набігли йому на очі: у сітях був глек, а в ньому, певне, гро-ші...
Прокляв рибалка свою долю, та що вдієш: віддав глека подорожньому, і той заплатив, як обіцяв.
Чоловік радий, схопив глека та мерщій у ярочок, щоб відкрити на самоті. Сів і обережно зняв накривку. Нахилився до глека — а звідти зміюка виткнулася. Обвилася йому навкруг шиї і мовила:
— Я тебе з’їм!
— Чим же я завинив перед тобою? — питається чоловік.
— Я тебе з'їм,— знову каже змія.— Той, хто мене вкинув сюди, був людиною, твоїм братом. Він засунув мене в глек і кинув у річку, і я заприсяглася з’їсти першу-ліпшу людину, яку побачу, коли виберуся з глека.
— Ні! — сказав чоловік.— Не маєш права їсти мене, бо я зробив тобі добро. А як хочеш не по праву чинити, то що ж — їж!
— Маю право,— затялася змія,— бо той, хто вкинув мене в річку, був людиною, і я вже сказала, що заприсяглася. Але щоб довести тобі це моє право, ми підемо попитаємо перших трьох, кого стрінемо.
Чоловік узяв глека, і вони рушили. Першим стрівся їм старезний кінь. Вени й попрохали вислухати їх. Змія почала розповідь здалеку :
— Якось мене спобав один чоловік і, помучивши досхочу, засунув у глек, а глек закинув у річку. Довго-довго я сиділа в ньому, ще трохи — і була б померла з голоду. Я благала бога, щоб допоміг мені вийти звідти, але насамперед заприсяглася з’їсти першу-ліпшу людину, яку побачу. Ось цей чоловік сьогодні, ловлячи рибу, витяг глека і, подумавши, що в ньому гроші, відкрив його, а я, як і заприсяглась, обвилася круг його шиї. Тож скажи: маю я право з’їсти його чи ні?
— Їж, їж! — мовив кінь.— Бо людині не можна вірити.
— Стривай, чому ти так кажеш? — жахнувся чоловік.— Чим я завинив перед тобою?
— Слухай же! — мовив кінь, прихилившись до дерева, щоб не впасти.— Я народився в селі. Перший мій господар був бідняк. Коли я підріс, він продав мене багатієві. Доки я був молодий, господар добре дбав про мене. Двоє слуг доглядали мене: я завжди ходив чистий, вичесаний, нагодований і напоєний. Коли мій господар зби-рався кудись їхати, на мене одягали парчеве сідло і срібну вуздечку. І господар все пестив мене. А коли я постарів, він купив собі мо-лодого коня, а про мене став дбати вже менше. Але мені все одно сіромаха, весь час переїздив з місця на місце, і мені доводилося возити все його збіжжя. Якось, голодний і геть знесилений, упав я з поклажею й ледве підвівся.
Вугляр дуже розлютився і продав мене циганам. Влітку, доки було тепло, ті ще сяк-так доглядали мене, пасли. А тепер, як бачиш, зима, і цигани, не маючи корму, покинули мене тут здихати з голоду. А я ж їм так вірно служив!.. Ось чому людині не можна ві-рити.
Вислухавши коня, змія підстьобнула чоловіка, і вони пішли далі.
Йшли, йшли вони й здибали собаку. Змія зупинила його і розповіла все так, як і коневі.
Собака, ледве дослухавши її, мовив зловтішно:
— Їж, їж! Людині не можна вірити.
— Чому? — запитав чоловік.
— Ось послухай,— почав собака.— Коли я був цуценям, господиня мила мене двічі, а то й тричі на день, та все з милом. Обідав я за одним столом з господарями, спав у теплому кутку. А коли по-старів, мене викинули в двір. Багато років я стеріг садибу від лихих людей. А коли став уже зовсім негодящий, вигнали мене на ву-лицю. Якось я спробував повернутися назад. І що ж? Зачинили во-рота, поставали всі, хто з ціпом, хто з каменюкою, і відлупцювали і мене, а тоді, ледь живого, викинули на гноїще. Ніде мені подітись, то я оце і йду топитися. От і кажу: коли людина не пам’ятає добра, то й їй вірити не можна.
Змія підхльоснула чоловіка, і вони пішли далі шукати третього, останнього. На щастя, назустріч ішла кумася лисиця. Змія покликала її, а чоловік тайкома показав лисиці свої пальці. Та зрозуміла, що він обіцяє їй десяток курей, і побігла собі далі,— так ніби й не чує змії. Тоді змія голосніше попросила її зупинитись на хвилинку, розсудити їх з чоловіком.
Лисиця стала віддалік і каже:
— Про який суд можна тут говорити, коли ти обвилася йому круг шиї й душиш? Відпусти його, як хочеш, щоб я вас розсудила.
І змія відразу спустилась додолу. Тоді почала свою розповідь:
— Мене схопив один чоловік, засунув у глечик і вкинув у річку
— Стривай.— перепинила її лисиця.— коли ти справді хочеш щоб я вислухала вас, то не бреши так безсоромно: як могло таке здоровенне зміїще поміститися в тому глекові?
— Правда, правда, так було! — обізвався чоловік.— Я її звідти випустив.
Лисиця обернулася до нього:
— І ти, чоловіче, мене дуриш! Та я рідному батькові не повірила б!
Змія розсердилась і залізла в глечик, тільки голова її стриміла зверху.
— А бачиш,— мовила лисиця.— Таки не вміщаєшся!
І тоді змія залізла з головою.
Лисиця моргнула чоловікові, і той закрив глечик.
— Закинь глечика в болото,— сказала лисиця,— і більше ніколи не судися зі зміями. А коли принесеш курей, шукай мене тут.
Чоловік від щирого серця подякував лисиці й мовив:
— Хай же відтепер буде так, щоб без тебе ніде ніякий суд не вершився!
Відтоді й повелося, що судді та владики носять лисяче хутро.
Увечері чоловік вернувся додому й поклав у кошик дванадцятеро курей.
— Куди це ти збираєшся? — питає жінка.
І тоді він розповів їй усе, як було. Жінка подумала:
«Який дурень мій чоловік! Віддати курей лисиці!»
Коли чоловік заснув, вона встала й замість курей посадила в кошик хорта.
Вранці чоловік підхопився, спросоння, не глянувши в кошик, закинув його за плечі й подався на домовлене місце. Свиснув раз, другий — і лисиця вже тут як тут. Стала над кошиком, витріщила очі, щоб курей налякати.
Чоловік одкрив кошика, хорт вистрибнув звідти і роздер лисицю. Тільки й встигла сердешна мовити:
— А таки справді вірити людині не можна!
Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення Казка про чоловіка |
---|
Дерев'яний кінь (українська народна казка) • Корова, кінь і пес (українська народна казка) • Кобиляча голова (українська народна казка) • Сліпий кінь (українська народна казка) • Богатирський кінь (українська народна казка) • Мірошник Гавриїл і пані Марйо (грецька народна казка) • Безхвоста (грецька народна казка) • Хуан Сяо (китайська народна казка) |
Казки з книги Кубинські народні казки (Веселка,1988) |
---|
Як жорстокий управитель спокутував свій гріх • Педро злий та дід і баба • Казка, яка не має кінця • Як олень і черепаха бігали наввипередки • Агуті і маха • Чому схопиморе так називається • Галісієць та конго за круглим столом • Нема нічого простішого • Як слон і лев подорожували • Принцеса, що любила свого батька більше, ніж сіль • Невдячний віслюк • Пригоди цапка й кота • Хлопець, який усе віддав • Старі ворони • Рушниця амбросю • Негр, білий і сорокарогий олень • Загадка, яку склав негр • Швець і п’ятнадцять сентаво боргу • Задавака • Як селянин не заплатив за яєчню • Черепаха і чорт • Про вулиці камагуея та бичків • Лихий господар • Ходяча гарбузова грядка • Кмітливий гаїтянець • Барани забіяки • Подаровані раки • Семибарвний кінь • Як дурник одружився з королівною • Хитрий галісієць • Хуан ведмідь • Невільник-негр і золота куля • Силач • Студенти і солдат • Пригоди моряка • Бідняк і багач • Як черепаха літала • Підставне теля • Як чоловік зі змією судився • Бик-поет |
Кубинські казки українською мовою |
---|
Як жорстокий управитель спокутував свій гріх • Педро злий та дід і баба • Казка, яка не має кінця • Як олень і черепаха бігали наввипередки • Агуті і маха • Чому схопиморе так називається • Галісієць та конго за круглим столом • Нема нічого простішого • Як слон і лев подорожували • Принцеса, що любила свого батька більше, ніж сіль • Невдячний віслюк • Пригоди цапка й кота • Хлопець, який усе віддав • Старі ворони • Рушниця амбросю • Негр, білий і сорокарогий олень • Загадка, яку склав негр • Швець і п’ятнадцять сентаво боргу • Задавака • Як селянин не заплатив за яєчню • Черепаха і чорт • Про вулиці камагуея та бичків • Лихий господар • Ходяча гарбузова грядка • Кмітливий гаїтянець • Барани забіяки • Подаровані раки • Семибарвний кінь • Як дурник одружився з королівною • Хитрий галісієць • Хуан ведмідь • Невільник-негр і золота куля • Силач • Студенти і солдат • Пригоди моряка • Бідняк і багач • Як черепаха літала • Підставне теля • Як чоловік зі змією судився • Бик-поет |