Відмінності між версіями «Котенята (італійська народна казка)»
Bogdana (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
| Рядок 9: | Рядок 9: | ||
Дивиться, а там, де росла капустина, видно льох із східцями. | Дивиться, а там, де росла капустина, видно льох із східцями. | ||
| − | От дівчина пішла й пішла тими східцями і раптом опинилася в якійсь хатині, а там було повно котенят. | + | От [[дівчина]] пішла й пішла тими східцями і раптом опинилася в якійсь хатині, а там було повно котенят. |
І диво: кожне котеня свою роботу робить: те білизну пере, а те воду носить, це шиє, а те посуд миє, а он оте тісто місить. | І диво: кожне котеня свою роботу робить: те білизну пере, а те воду носить, це шиє, а те посуд миє, а он оте тісто місить. | ||
| − | Дівчина попросила в одного котенятка віничок і замела в хатині, другому білизну попрати допомогла, третьому відро з криниці витягла, четвертому хліб у піч посадила. | + | [[Дівчина]] попросила в одного котенятка віничок і замела в хатині, другому білизну попрати допомогла, третьому відро з криниці витягла, четвертому хліб у піч посадила. |
Опівдні прийшла додому кицька-мати і дзеленькнула в дзвіночок: | Опівдні прийшла додому кицька-мати і дзеленькнула в дзвіночок: | ||
| Рядок 27: | Рядок 27: | ||
Котенята відповіли: | Котенята відповіли: | ||
| − | — Ми всі працювали, мамо, а найбільше працювала оця дівчина. | + | — Ми всі працювали, мамо, а найбільше працювала оця [[дівчина]]. |
— От і добре,— сказала їй кицька,— сідай з нами обідати. | — От і добре,— сказала їй кицька,— сідай з нами обідати. | ||
| Рядок 45: | Рядок 45: | ||
— Вибирай, що тобі до вподоби,— запросила кицька. | — Вибирай, що тобі до вподоби,— запросила кицька. | ||
| − | Бідна дівчина завжди ходила боса і в ганчір’ї, тому й прохання її було скромне. | + | Бідна [[дівчина]] завжди ходила боса і в ганчір’ї, тому й прохання її було скромне. |
— Дайте мені,— каже,— домоткану сукню, черевики з сириці та просту хустину запинатися. | — Дайте мені,— каже,— домоткану сукню, черевики з сириці та просту хустину запинатися. | ||
| Рядок 88: | Рядок 88: | ||
Дівчині вона дала ячного коржика, намоченого в оцті, а кожному котеняті насипала макаронів з м’ясом. | Дівчині вона дала ячного коржика, намоченого в оцті, а кожному котеняті насипала макаронів з м’ясом. | ||
| − | Побачила це дівчина та й заходилася в котенят м’ясо з макаронами з тарілок забирати. А коли повставали з-за столу,— як і в себе вдома, навіть не подумала посуд прибрати, а не те що перемити. Одначе зразу сказала: | + | Побачила це [[дівчина]] та й заходилася в котенят м’ясо з макаронами з тарілок забирати. А коли повставали з-за столу,— як і в себе вдома, навіть не подумала посуд прибрати, а не те що перемити. Одначе зразу сказала: |
— А тепер дай мені, кицько, такі подарунки, як моїй сестрі. | — А тепер дай мені, кицько, такі подарунки, як моїй сестрі. | ||
| Рядок 108: | Рядок 108: | ||
| − | + | [[Категорія:Казки про братів і сестер]] | |
{{Шаблон:Італійські народні казки українською мовою}} | {{Шаблон:Італійські народні казки українською мовою}} | ||
{{Казка про дівчину}} | {{Казка про дівчину}} | ||
| + | {{Казки про тварин}} | ||
Версія за 18:41, 28 травня 2014
Була собі одна жінка і мала рідну дочку та пасербицю.
Дочку свою мати жаліла й пестила, а пасербицю змушувала тяжко працювати без просвітку.
От послала вона якось пасербицю нарвати в полі Петрових батогів.
Шукала їх дівчина, шукала і раптом натрапила на велику головку кучерявої капусти. Взяла її обома руками за качан, тягла, тягла — насилу вирвала.
Дивиться, а там, де росла капустина, видно льох із східцями.
От дівчина пішла й пішла тими східцями і раптом опинилася в якійсь хатині, а там було повно котенят.
І диво: кожне котеня свою роботу робить: те білизну пере, а те воду носить, це шиє, а те посуд миє, а он оте тісто місить.
Дівчина попросила в одного котенятка віничок і замела в хатині, другому білизну попрати допомогла, третьому відро з криниці витягла, четвертому хліб у піч посадила.
Опівдні прийшла додому кицька-мати і дзеленькнула в дзвіночок:
Дзілінь-бом, дзілінь -бом!
Нум до мене всі гуртом!
Хто працював — обідати буде,
Хто лінувавсь — голодний побуде!
Котенята відповіли:
— Ми всі працювали, мамо, а найбільше працювала оця дівчина.
— От і добре,— сказала їй кицька,— сідай з нами обідати.
Посідали всі до столу, і дівчина сіла поміж котенятами. Кицька-мати дала гості м’яса, макаронів і смажене курча, а своїм діткам насипала тільки вареної квасолі. Побачила дівчина, якими ласими очима поглядають котенята на її тарілку з пахучою стравою, і поділила свою страву з ними.
Коли всі пообідали, дівчина хутенько поприбирала зі столу, перемила посуд, позамітала в хатині — дала всюди лад. А тоді сказала:
— Дякую вам, синьйоро кицько, за все, тепер мені вже треба йти, бо мачуха сваритиме.
А кицька й каже:
— Стривай, дочко, я хочу тобі щось подарувати.
Завела вона дівчину в комору, а там в одному кутку лежить багато вбрання: шовкові сукні та атласні черевички, а в другому — домоткані спідниці, кофти, фартухи, ситцеві хустки та незграбні шкарбани з сириці.
— Вибирай, що тобі до вподоби,— запросила кицька.
Бідна дівчина завжди ходила боса і в ганчір’ї, тому й прохання її було скромне.
— Дайте мені,— каже,— домоткану сукню, черевики з сириці та просту хустину запинатися.
— Ні,— сказала кицька,— ти пожаліла моїх дітей, і за це я тобі подарую щось вартіше.
Вона взяла найгарнішу сукню, найдорожчу хустку, черевички з тоненького хрому і сказала:
— Ти це заслужила — одягайся і взувайся. А як вийдеш звідси,— підійди до стінки нашої хатини, встроми пальці в дірочки, тоді витягни й поглянь угору.
От дівчина вийшла, підійшла до стіни, встромила в дірочки пальці, тоді витягла — а на. них персні виблискують, один від одного кращий. Звела голову — а їй на чоло впала ясна зірка. Прийшла пасербиця додому така прибрана, мов наречена.
Глянула на неї вражена мачуха та й питає:
— Звідки це в тебе взялися такі дорогі речі?
— Ой мамо, потрапила я ненароком до кицьки в оселю, допомогла котенятам дещо поробити — от вони й обдарували мене всім цим.— І розповіла все, як було.
Закортіло мачусі й свою рідну дочку по такі подарунки послати.
— Вставай, вставай, доню, та йди,— будить мати дівку вранці.— Он бачиш, яке багатство принесла сестра, то й ти собі таке придбаєш.
— Не хочу я вдосвіта вставати,— відказує дочка-ледащиця.— Нікуди я не піду! Надворі холодно, краще погріюсь коло грубки.
Але мати палицею виштурхала її з дому. Тоді ледарка попленталася полем, натрапила на ту саму кучеряву капустину, вирвала її і зійшла східцями до кицьки в хатку. Перше котеня, яке зустріла,— смикнула за хвіст, друге за вухо потягла, третьому вуса відірвала, четвертому голку поламала, п’ятому відро в криницю вкинула.
Цілий ранок вона тільки заважала всім, і бідолашні котенята жалібно нявчали.
Опівдні прийшла кицька-мати і дзеленькнула в дзвіночок:
Дзілінь-бом, дзілінь-бом!
Нум до мене всі гуртом!
Хто працював — обідати буде,
Хто лінувавсь — голодний побуде!
— Мамусю,— сказали котенята,— ми хотіли працювати, але оця дівчина нас за хвости тягала, мучила й нічого не давала зробити!
— Он як! — сказала кицька-мати.— Ну сідайте всі до столу.
Дівчині вона дала ячного коржика, намоченого в оцті, а кожному котеняті насипала макаронів з м’ясом. Побачила це дівчина та й заходилася в котенят м’ясо з макаронами з тарілок забирати. А коли повставали з-за столу,— як і в себе вдома, навіть не подумала посуд прибрати, а не те що перемити. Одначе зразу сказала:
— А тепер дай мені, кицько, такі подарунки, як моїй сестрі.
Кицька завела її в комору й запитала, що б вона бажала собі взяти.
— Хочу оцю найкращу сукню! Оці черевички на найвищих підборах!
— До цього тобі зась,— відповіла їй кицька.— Бери оту буденну спідницю та оті стоптані шкарбани.
Потім кицька накинула дівчині на плечі драну хустку й випровадила за двері.
Прийшла дівчина додому в дранті, як опудало. Побачила це мати і вмерла від злості.
А невдовзі померла й дочка, бо працювати вона не хотіла, а без матері не вміла для себе навіть юшки зварити.
Добра й працьовита пасербиця побралася з гарним хлопцем і жила на світі довго й щасливо.
