Відмінності між версіями «Котенята (італійська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
Рядок 9: Рядок 9:
 
Дивиться, а там, де росла капустина, видно льох із східцями.  
 
Дивиться, а там, де росла капустина, видно льох із східцями.  
  
От дівчина пішла й пішла тими східцями і раптом опинилася в якійсь хатині, а там було повно котенят.  
+
От [[дівчина]] пішла й пішла тими східцями і раптом опинилася в якійсь хатині, а там було повно котенят.  
  
 
І диво: кожне котеня свою роботу робить: те білизну пере, а те воду носить, це шиє, а те посуд миє, а он оте тісто місить.  
 
І диво: кожне котеня свою роботу робить: те білизну пере, а те воду носить, це шиє, а те посуд миє, а он оте тісто місить.  
  
Дівчина попросила в одного котенятка віничок і замела в хатині, другому білизну попрати допомогла, третьому відро з криниці витягла, четвертому хліб у піч посадила.
+
[[Дівчина]] попросила в одного котенятка віничок і замела в хатині, другому білизну попрати допомогла, третьому відро з криниці витягла, четвертому хліб у піч посадила.
  
 
Опівдні прийшла додому кицька-мати і дзеленькнула в дзвіночок:
 
Опівдні прийшла додому кицька-мати і дзеленькнула в дзвіночок:
Рядок 27: Рядок 27:
 
Котенята відповіли:
 
Котенята відповіли:
  
— Ми всі працювали, мамо, а найбільше працювала оця дівчина.
+
— Ми всі працювали, мамо, а найбільше працювала оця [[дівчина]].
  
 
— От і добре,— сказала їй кицька,— сідай з нами обідати.
 
— От і добре,— сказала їй кицька,— сідай з нами обідати.
Рядок 45: Рядок 45:
 
— Вибирай, що тобі до вподоби,— запросила кицька.
 
— Вибирай, що тобі до вподоби,— запросила кицька.
  
Бідна дівчина завжди ходила боса і в ганчір’ї, тому й прохання її було скромне.
+
Бідна [[дівчина]] завжди ходила боса і в ганчір’ї, тому й прохання її було скромне.
  
 
— Дайте мені,— каже,— домоткану сукню, черевики з сириці та просту хустину запинатися.
 
— Дайте мені,— каже,— домоткану сукню, черевики з сириці та просту хустину запинатися.
Рядок 88: Рядок 88:
  
 
Дівчині вона дала ячного коржика, намоченого в оцті, а кожному котеняті насипала макаронів з м’ясом.  
 
Дівчині вона дала ячного коржика, намоченого в оцті, а кожному котеняті насипала макаронів з м’ясом.  
Побачила це дівчина та й заходилася в котенят м’ясо з макаронами з тарілок забирати. А коли повставали з-за столу,— як і в себе вдома, навіть не подумала посуд прибрати, а не те що перемити. Одначе зразу сказала:
+
Побачила це [[дівчина]] та й заходилася в котенят м’ясо з макаронами з тарілок забирати. А коли повставали з-за столу,— як і в себе вдома, навіть не подумала посуд прибрати, а не те що перемити. Одначе зразу сказала:
  
 
— А тепер дай мені, кицько, такі подарунки, як моїй сестрі.
 
— А тепер дай мені, кицько, такі подарунки, як моїй сестрі.
Рядок 108: Рядок 108:
  
  
 
+
[[Категорія:Казки про братів і сестер]]
 
{{Шаблон:Італійські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Італійські народні казки українською мовою}}
 
{{Казка про дівчину}}
 
{{Казка про дівчину}}
 +
{{Казки про тварин}}

Версія за 18:41, 28 травня 2014

Була собі одна жінка і мала рідну дочку та пасербицю.

Дочку свою мати жаліла й пестила, а пасербицю змушувала тяжко працювати без просвітку.

От послала вона якось пасербицю нарвати в полі Петрових батогів.

Шукала їх дівчина, шукала і раптом натрапила на велику головку кучерявої капусти. Взяла її обома руками за качан, тягла, тягла — насилу вирвала.

Дивиться, а там, де росла капустина, видно льох із східцями.

От дівчина пішла й пішла тими східцями і раптом опинилася в якійсь хатині, а там було повно котенят.

І диво: кожне котеня свою роботу робить: те білизну пере, а те воду носить, це шиє, а те посуд миє, а он оте тісто місить.

Дівчина попросила в одного котенятка віничок і замела в хатині, другому білизну попрати допомогла, третьому відро з криниці витягла, четвертому хліб у піч посадила.

Опівдні прийшла додому кицька-мати і дзеленькнула в дзвіночок:

Дзілінь-бом, дзілінь -бом!

Нум до мене всі гуртом!

Хто працював — обідати буде,

Хто лінувавсь — голодний побуде!

Котенята відповіли:

— Ми всі працювали, мамо, а найбільше працювала оця дівчина.

— От і добре,— сказала їй кицька,— сідай з нами обідати.

Посідали всі до столу, і дівчина сіла поміж котенятами. Кицька-мати дала гості м’яса, макаронів і смажене курча, а своїм діткам насипала тільки вареної квасолі. Побачила дівчина, якими ласими очима поглядають котенята на її тарілку з пахучою стравою, і поділила свою страву з ними.

Коли всі пообідали, дівчина хутенько поприбирала зі столу, перемила посуд, позамітала в хатині — дала всюди лад. А тоді сказала:

— Дякую вам, синьйоро кицько, за все, тепер мені вже треба йти, бо мачуха сваритиме.

А кицька й каже:

— Стривай, дочко, я хочу тобі щось подарувати.

Завела вона дівчину в комору, а там в одному кутку лежить багато вбрання: шовкові сукні та атласні черевички, а в другому — домоткані спідниці, кофти, фартухи, ситцеві хустки та незграбні шкарбани з сириці.

— Вибирай, що тобі до вподоби,— запросила кицька.

Бідна дівчина завжди ходила боса і в ганчір’ї, тому й прохання її було скромне.

— Дайте мені,— каже,— домоткану сукню, черевики з сириці та просту хустину запинатися.

— Ні,— сказала кицька,— ти пожаліла моїх дітей, і за це я тобі подарую щось вартіше.

Вона взяла найгарнішу сукню, найдорожчу хустку, черевички з тоненького хрому і сказала:

— Ти це заслужила — одягайся і взувайся. А як вийдеш звідси,— підійди до стінки нашої хатини, встроми пальці в дірочки, тоді витягни й поглянь угору.

От дівчина вийшла, підійшла до стіни, встромила в дірочки пальці, тоді витягла — а на. них персні виблискують, один від одного кращий. Звела голову — а їй на чоло впала ясна зірка. Прийшла пасербиця додому така прибрана, мов наречена.

Глянула на неї вражена мачуха та й питає:

— Звідки це в тебе взялися такі дорогі речі?

— Ой мамо, потрапила я ненароком до кицьки в оселю, допомогла котенятам дещо поробити — от вони й обдарували мене всім цим.— І розповіла все, як було.

Закортіло мачусі й свою рідну дочку по такі подарунки послати.

— Вставай, вставай, доню, та йди,— будить мати дівку вранці.— Он бачиш, яке багатство принесла сестра, то й ти собі таке придбаєш.

— Не хочу я вдосвіта вставати,— відказує дочка-ледащиця.— Нікуди я не піду! Надворі холодно, краще погріюсь коло грубки.

Але мати палицею виштурхала її з дому. Тоді ледарка попленталася полем, натрапила на ту саму кучеряву капустину, вирвала її і зійшла східцями до кицьки в хатку. Перше котеня, яке зустріла,— смикнула за хвіст, друге за вухо потягла, третьому вуса відірвала, четвертому голку поламала, п’ятому відро в криницю вкинула.

Цілий ранок вона тільки заважала всім, і бідолашні котенята жалібно нявчали.

Опівдні прийшла кицька-мати і дзеленькнула в дзвіночок:

Дзілінь-бом, дзілінь-бом!

Нум до мене всі гуртом!

Хто працював — обідати буде,

Хто лінувавсь — голодний побуде!

— Мамусю,— сказали котенята,— ми хотіли працювати, але оця дівчина нас за хвости тягала, мучила й нічого не давала зробити!

— Он як! — сказала кицька-мати.— Ну сідайте всі до столу.

Дівчині вона дала ячного коржика, намоченого в оцті, а кожному котеняті насипала макаронів з м’ясом. Побачила це дівчина та й заходилася в котенят м’ясо з макаронами з тарілок забирати. А коли повставали з-за столу,— як і в себе вдома, навіть не подумала посуд прибрати, а не те що перемити. Одначе зразу сказала:

— А тепер дай мені, кицько, такі подарунки, як моїй сестрі.

Кицька завела її в комору й запитала, що б вона бажала собі взяти.

— Хочу оцю найкращу сукню! Оці черевички на найвищих підборах!

— До цього тобі зась,— відповіла їй кицька.— Бери оту буденну спідницю та оті стоптані шкарбани.

Потім кицька накинула дівчині на плечі драну хустку й випровадила за двері.

Прийшла дівчина додому в дранті, як опудало. Побачила це мати і вмерла від злості.

А невдовзі померла й дочка, бо працювати вона не хотіла, а без матері не вміла для себе навіть юшки зварити.

Добра й працьовита пасербиця побралася з гарним хлопцем і жила на світі довго й щасливо.